Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І.П.Котляревського Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені І. П. Котляревського
бібліотека
  

Пошук по електронному каталогу

Сенсорний інтерфейс
Тел.: (05322) 2-17-83
Тел./факс: 56-99-30

Усі контакти
Головна

Про бібліотеку

Історична довідка

Запис до бібліотеки

Правила користування

Структура бібліотеки

Контактна інформація

Бібліотека у ЗМІ

Новини
Анонси

План заходів

Поточний місяць

Архів

Хроніка подій

Виставки

Масові заходи

Нові надходження
Ресурси бібліотеки

Каталоги і картотеки

Електронний каталог

Віртуальні виставки

Бібліотека вдячна

Видання бібліотеки

Бібліографічні

Інформаційні

Краєзнавчі

Методичні

Наукові та практичні доробки наших співробітників

Послуги бібліотеки

Основні послуги

Додаткові послуги

Віртуальна довідка

Програми та проекти

Отримай безоплатну правову допомогу

Пункт Доступу Громадян до офіційної інформації
(Програма Сприяння Парламенту ІІ)

Інтернет для читачів публічних бібліотек

Вікно в Америку

Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією

Бібліотеки - мости до е-урядування


Віктор Женченко – заслужений діяч мистецтв України, заслужений артист України, лауреат літературної премії імені Андрія Малишка, кавалер орденів Святого Рівноапостольного Князя Володимира Великого, Святого Архистратига Михаїла.

Народився Віктор Женченко 11 жовтня 1936 року в селі Оболонь Семенівського району на Полтавщині в сім’ ї сільського вчителя.

1960 року закінчив Харківську державну консерваторію. Скоро став відомим оперним та камерним співаком (бас). Працював солістом Донецького театру опери та балету, Великого театру опери та балету імені Алішера Навої у Ташкенті, де виконував провідні басові партії в операх вітчизняної і зарубіжної класики: «Наталка Полтавка» М.Лисенка (Виборний), «Фауст» Гуно (Мефістофель), «Князь Ігор» Бородіна (хан Кончак, князь Галицький), «Моцарт і Сальєрі» Римського-Корсакова (Сальєрі) тощо. Потім працював у національній філармонії України – багато хто знає, що саме Віктор Женченко був першим виконавцем таких популярних солоспівів, як «Летять, ніби чайки», «Подай крилята», «Озовись, не мовчи», «Сміються, плачуть солов'ї», «Мелодія», «Димить туман»…

З 1975 року – член Національної спілки письменників України, автор поетичних збірок «Струна» (1971), «Батькова скрипка» (1974), «Сонячний бік вулиці» (1980), «У сяйві тополиних грацій» (1983), «Яринчин віночок» (1984), «Поезії» (1986), «Зневаж свій страх» (1997), «Зорова поезія»(2000), «Спрага на двох» (2007); також перекладів з узбецької мови – «Пісні Узбекистану», «Повісті Х.Назіра» (1975), повість «Пригоди Турткоза» С.Анарбаєва (1984), окремі твори Зульфії, Сайяра, М.Бабаєва, Е.Вахідова, А.Ібодінова, Л.Махмудова; з казахської – повість «Удвох із батьком» К. Найманбаєва (1983), деякі твори Б.Момиш-Ули та ін. Віктор Женченко є упорядником та одним з перекладачів антології сучасної хорватської воєнної лірики «У цей страшний час» (1990). Окремі переклади здійснив з татарської, кримськотатарської, білоруської, російської, азербайджанської, латвійської та інших мов.

В цьому році Віктору Женченку виповнюється 75 років. На відзначення цієї дати в бібліотеках області радимо організувати книжкові виставки, тематичні полички; провести літературно-музичні вечори, години цікавих повідомлень, години поезії, усні журнали та інші масові заходи.

Для широкого кола читачів рекомендуємо провести вечір-портрет «Я тримаюсь на музиці, поезії і друзях».

Святково прикрашений зал, на столі вишитий рушник, на ньому портрет Віктора Женченка, поруч кетяги калини.
Під тиху мелодію звучать слова:
У мене поля – непочатий край.
Свій кожний день – піснями засіваю.
Я вищої високості не знаю,
Як слухати, коли із краю в край –
По всій моїй квітучій Батьківщині! –
Дзвенять і перелунюють пісні,
Як на долоні рідної землі
Врочисто сходить і моя зернина.
Ведучий 1.
Віктор Женченко… Співак, поет, актор, діяч культури. Талановита, універсальна людина, яка вміє захоплюватися щиросердно чеснотами й талантами інших людей, а це вже рівень богоугодного ставлення до світу.
Ведучий 2.
Народився на благодатній Полтавщині, в селі Оболонь Семенівського району, де немає жодного клаптика, який би не був переораний безліч разів безжальним плугом історії.
Читець.
Я – з Оболоні. З тиші, що припала
Хмільною хвилею на груди чорнозему.
Я скупаний в купальську ніч – ще змалку! –
В таємнім шепоті вербового гарему.

Я з квітів тих, що вранці над Сулою
Дарують келихи ромашкового щему.
Я з вишень тих, що з кожною весною
Плетуть вінки полтавським нареченим…

Я з тих пісень, що пахнуть полем, болем,
Билинно гордим хліборобським родом.
З джерел цих п’ є моя смаглява доля
Дзвінку, цілющу, найсвятішу воду!
Ведучий 1.
Сказати, що Віктор Женченко має складну долю – майже нічого не сказати. У воєнні роки сиротою він двічі переступив смерть. Кілька разів тікав з дитбудинку, шукаючи матір, батька, родичів. Різного люду набачився в брудних «теплушках»: одні жаліли, інші викидали, як цуценя, з вагону, забираючи нехитрий сирітський харч. Одного разу вилетів у сніги аж під Іркутськом. Двоє добрих сибіряків-залізничників випадково врятували. Підлікувавши сяк-так обморожені щоки й руки, дорожня міліція знову здала мандрівника-невдаху до непривітного хорольського притулку.
Ведучий 2.
Навесні 1945 року Вітька Женченка, що знесилів від постійного недоїдання, звалила епідемія. Кілька днів нестерпних марень – і він знепритомнів. Медична сестра дитбудинку, не виявивши пульсу, віднесла його надвечір у якусь комірчину, щоби «долежав»…
Ведучий 1.
«Врятували мене, - згадує Віктор Васильович, моя бабуся Параска, якій в ту ніч наснився віщий сон, і дідусь Яків. Він за півночі дійшов з Оболоні до Хорола, відшукав мене і на руках – від села до села! – доніс до отчої хати».
Читець.
Перед очима житньо виплива
Моє дитинство, вигойдане вітром,
Дорога в куряві, і хата край села,
І ти молотиш сімдесяте літо…

Стоїш серед городу.
Рік у рік
Очікує твоя земля на тебе…
Вслухаєшся у швидкоплинний вік
І щось незрозуміле шепчеш небу.
Ведучий 2.
Удруге підліток Віктор Женченко ледь не загинув, коли на косарці косив за сім кілометрів від села люцерну, і коні, злякавшись зайця, понесли. Ножі полоснули по сухожиллях лівої ноги, перерізавши її до кістки. Якимсь дивом Віктор випряг одного коня і, стікаючи кров’ ю, доскакав до лікарні.
Ведучий 1.
Віктор Женченко вмів не тільки вправно працювати на землі, а й співати. Керівник шкільного хору Іван Іванович Сироватка звернув увагу на міцний тембральний голос хлопця. Згодом – перемога на обласному огляді художньої самодіяльності в Полтаві, потім у Києві, і … запис на Республіканському радіо. Невдовзі з Харківської консерваторії надійшов лист-запрошення, там почули талановитого дев’ ятикласника… У консерваторії Віктор опинився, не знаючи навіть нотної грамоти. Мусив за два роки, аби не відрахували, все надолужити.
Звучить пісня «Заболю, затужу…»
Ведучий 2.
«Все було б гаразд, якби не прокляте безгрошів’я, - згадує Віктор Васильович. – Воно пригнічувало до відчаю… Хотілося їсти. Стипендії не вистачало, а допомоги я не чекав. І знову мені голодному, ставили голос…»
Ведучий 1.
О, як це важливо – мати свій голос, мати своє місце в житті – вибороти право здійснитися, стати людиною, щоб світитися.
Читець.
Все, що навколо нас цвіло,
Світилося тієї ночі:
Світилося твоє чоло,
Світились очі,
Світився молоденький дуб,
Світилась у степу могила,
Все, що злітало з наших губ, –
Світилось!
Ведучий 2.
Після закінчення Харківської консерваторії, як оперний і камерний виконавець, співав в оперних театрах й концертних установах по всьому Радянському Союзу, за кордоном. Після Донецького оперного театру потрапив в Ташкентський театр опери та балету імені Алішера Навої.
Звучить пісня «Озовись, не мовчи…»
Ведучий 1.
До поезії прикипів ще у школі. У п’ятому класі став лауреатом Республіканського поетичного конкурсу серед школярів. Друкувався в дитячих газетах «Зірка», «Пионерская правда», районці.
Ведучий 2.
Змалку Віктора супроводжували дивовижні вчителі, яких він обожнював. Вони повернулися з війни поранені й покалічені, але педагогами-психологами були унікальними.
Ведучий 1.
«Першим моїм учителем був дідусь Яків, якого били й вислали в Сибір за те, що не захотів вступити в колгосп. Він повернувся живий додому, зненавидівши катівну владу, на колінах просив: «Боже, дай мені здоров’я, щоб я дожив до того часу, коли цей варвар умре». І він на місяць пережив Сталіна. Дід усе вмів робити, привчив мене до праці, радів з моїх успіхів і фактично окреслив мою дорогу. Коли помирав, попросив: «Приведіть негайно до мене Вітька». І мене за п’ять кілометрів швидко привезли мотоциклом. У мить просвітління дід сказав: «Вікторе, ти мені обіцяв, напиши хоч одну книгу». Іще дід Яків попросив, аби я свого майбутнього сина назвав Василем (у діда на війні загинуло троє синів, у тому числі мій батько Василь). І третій наказ діда був такий: «Щоб ти ніколи в житті не був колгоспником, тікай куди хочеш, здобудь спеціальність. З мене знущались, я отримував трудодні і нічого не досяг у житті». Усе, що просив мене дідусь, я виконав.»
Читець.
Ми з дідом сіно скиртували.
Лягав пирій, люцерна, м’ята…
Отак удвох і день поклали.
Дід притоптав стіжок вусатий.
- Візьмемося, – сказав, – за вечір? –
Змагалися болотні хори,
А дід при місяці лелечо
Наколював на вила зорі
І клав вперемішку із сіном…
Ведучий 2.
І ось уже впродовж 33 років Віктор Женченко – член Спілки письменників України. Має 12 власних книжок та 20 книжок перекладів – з узбецької, казахської, татарської тощо.
Читець. (Уривок з вірша «Отак живу»)
Отак живу. Живу отак, як є.
Бува зі мною, як і з кожним всяке.
За все відчутне, пройдене своє –
Життю – уклін, життю – моя подяка.

Не всяк мене обіймами стріча,
Я теж – не всім обійми розкриваю.
Чимало я знаходив і втрачав,
Та найсвятіше при собі тримаю:
Найперший крок свій і найперший плач,
Найперші поцілунок, спів, розлуку…
І вірність друга – в час моїх невдач
Вона найшвидше простягає руку.

У мене в грудях – вічний клич доріг,
Міцна дідівська вікова упертість.
Мені під серце в сорок першім ліг
Отой … останній … з татових конвертів.

Як ратай зерна сіє у ріллю,
Несу слова між люди – найповніші:
«Братерство»,
«Материнство»,
«Мир»,
«Люблю»…
Від слів таких – у світі ще ясніше.

Все це - моє, воно мені болить,
А то весняним соком шаленіє…
І знаю: доки ним я буду жить,
Душа моя довіку не зміліє.
Ведучий 1.
Женченко-поет добре знає ціну життя , ціну образного слова, уміє шанувати і культивувати традицію як модерн.
Ведучий 2.
Він з вдячністю говорить про своїх літературних побратимів Олександра Аврамчука, Бориса Олійника, Олеся Дмитренка, Станіслава Зінчука, Петра Засенка, Володимира Біленка – це вони стали для нього, молодого фахівця з консерваторською освітою, першою філологічною академією. З великим пієтетом згадує Віктор Женченко про виняткової душі літературознавця Леоніда Коваленка, який свого часу щиро привітав і підтримав його поетичний дебют.
Ведучий 1.
Поезія супроводжувала його під час гастрольних поїздок близькими і далекими дорогами. З’явилися вірші про Веймар і Париж, Ригу і Юрмалу, Ургал і Чукотку, Самарканд і Соловецькі острови. Працюючи в Ташкенті, Віктор Женченко вивчає узбецьку мову, перекладає українською поезії Зульфії, Е.Вахідова, Сайяра; прозові твори для дітей.
Читець.
Веймар.
Май!..Та все заснуло.
Ніч – як зведений курок.
Сіра безлюдь
Сонних вулиць
Гасить думку, гасить крок.
Звідусіль
В мою задуму
Загляда безвинно без.
Я ж іду – немов під струмом,
Наче в серце – сотня лез.
Ні втопити,
Ні зітерти
Біль думок, мою печаль…
Як це?!
Як це…
Поруч Гете –
Раптом брама…
Бухенвальд.
Ведучий 2.
Гострий поетичний зір дозволяє йому помічати серед сутінків чукотської тундри «циганський погляд чаю», який «зове до музики багать», не менш образно, дуже емоційно, точно і співчутливо передати атмосферу буденного ранку, що настає після цілонічних оргій на одній із старовинних вулиць Парижа: «Прикривши вікна, Сен-Дені лице… від сорому ховає».
Ведучий 1.
Пошуки в царині слова спричинилися до оригінальних візій у сфері мистецького синтезу, йдеться про зорові поезії Віктора Женченка, які за радянського режиму вважалися ледь не шкідництвом, звичайно ж, не схвалювалися офіційними виданнями. Більше того, як розповідає поет, після публікації на початку сімдесятих років у газеті «Молода гвардія» кількох таких віршів редакторові молодіжки Григорію Кримчуку довелося давати пояснення «компетентним» органам. Відбулася серйозна розмова з автором крамольних візій – йому недвозначно натякнули, що і в Магадані є філармонія і що там також потрібні баси.
Ведучий 2.
Поява в останні роки двох книг візуальної поезії В.Женченка («Зорова поезія», «Спрага на двох») відкрила нові грані мистецького обдарування автора. В передмові до «Спраги на двох» академік Іван Дзюба писав: «Зорова поезія Віктора Женченка – своєрідна: він пропонує не «готовий» малюнок з вербального матеріалу, а короткий афористичний текст, який асоціативно «породжує» графічну аналогію. Тут щось від притчі, щось від ребуса, щось від естетичного плаката, – загалом винахідливо і цікаво.» А ми з впевненістю можемо сказати, що це – від багатогранного таланту поета, від мистецьких і людських чеснот, якими щедро обдарувала Віктора Женченка рідна полтавська земля!
Читець.
Отам, за тихим небокраєм,
За двісті з гаком щемних верст,
Я часто подумки гортаю
Прадавній свій полтавський степ.

Село моє, мов горда птаха,
Присіло нишком одпочить.
Отам, під грушею, та хата:
Така вже біла – аж болить…

Там кожна стежка, кожна балка
Зорею в душу загука,
Там перша зустріч, мов русалка,    
Поміж осиками блука.

…Ідуть, мов на великдень, в поле –
Від Оболоні до Санжар…
Там на пречистому престолі
Із свіжим хлібом хлібодар!

Звучить пісня «Сміються, плачуть солов’ї».

Допомогти у підготовці і проведенні вечора-портрета та інших масових заходів Вам зможе література, представлена на книжковій виставці

«Віктор Женченко: співак, поет, актор»

                                                                                                                                                   
 « Я між людей живу, для них співаю.
Без них мій спів і клич мій – в порожнечу.
…Найтяжче – це співати наодинці.»
В. Женченко


І розділ.
І струмінь власної душі

                                                                                                                                                    
 «В моєї долі тисячі доріг!
Одна з них – і найближча,
І найдовша-
Та, що веде на батьківський поріг.»
В. Женченко



Література:

Женченко Віктор Васильович // Письменники Радянської України.1917-1987 : Біобібліографічний довідник. – К.: Рад. Письменник, 1988. – С.212.
Женченко Віктор Васильович // Бутенко Є., Шудря М. Зерна пшеничної віри: Довідник-антологія «Літератори й митці Семенівщини». – Глобине : Поліграфсервіс, 2007. – С.87.
Женченко В. «Я тримаюсь на музиці, поезії і друзях» / В.Женченко // Демократична Україна. – 2006. – 5 серп. – С.10.
Кирилюк В. І струмінь власної душі : Вікторові Женченку – 60 / В. Кирилюк // Літературна Україна. – 1996. – 14 лист. – С.3.
Мойсієнко А. Два крила творчості Віктора Женченка / А.Мойсієнко // Українська музична газета. – 2007. – №3. – С.9.


ІІ розділ.
Два крила творчості Віктора Женченка

                                                                                                                                                  
«…два крила творчості будуть нести
його завжди і скрізь – у світі поезії
і у світі пісень.»
А. Мойсієнко



Література:

Женченко В. Батькова скрипка: Поезії / В. Женченко. – К.: Молодь, 1974.–77 с.
Женченко В. Поезії / В. Женченко. – К.: Дніпро, 1986. – 115 с.
Женченко В. Струна: Поезія / В. Женченко. – К.: Молодь, 1971. – 32 с.
Женченко В. «Причалив… вертаючись із гастрольної поїздки» // Книга про матір : Українські поети ХІХ – ХХ ст.: Антологія / Уклад. В. Чуйко. – К.: Криниця, 2003. – 79 с.
Женченко В. «Верталися в село фронтовики»: Вірш / В. Женченко // Вісті центральної спілки споживчих товариств України. – 2000. – 24 лют. – С.16.
Женченко В. «Не гнись, не падай на коліна», «Зневажливий страх», «Як зіницю ока бережіть», … Вірші / В. Женченко // Українське слово. – 2005. – 9 - 15 лют. – С.12.

Радимо не обмежуватися поданою літературою, а й використовувати матеріали, опубліковані в місцевій пресі.





Головний бібліотекар
науково-методичного відділу                Співак В.І.


Режим роботи:
Понеділок-четвер: 9.00 – 19.00
П’ятниця, неділя: 10.00 – 18.00
Вихідний: субота

Санітарний день: останній понеділок кожного місяця
Наша адреса:
36020 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17














2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського