Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І.П.Котляревського Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені І. П. Котляревського
бібліотека
  

Пошук по електронному каталогу

Сенсорний інтерфейс
Тел.: (05322) 2-17-83
Тел./факс: 56-99-30

Усі контакти
Головна

Про бібліотеку

Історична довідка

Запис до бібліотеки

Правила користування

Структура бібліотеки

Контактна інформація

Бібліотека у ЗМІ

Новини
Анонси

План заходів

Поточний місяць

Архів

Хроніка подій

Виставки

Масові заходи

Нові надходження
Ресурси бібліотеки

Каталоги і картотеки

Електронний каталог

Віртуальні виставки

Бібліотека вдячна

Видання бібліотеки

Бібліографічні

Інформаційні

Краєзнавчі

Методичні

Наукові та практичні доробки наших співробітників

Послуги бібліотеки

Основні послуги

Додаткові послуги

Віртуальна довідка

Програми та проекти

Отримай безоплатну правову допомогу

Пункт Доступу Громадян до офіційної інформації
(Програма Сприяння Парламенту ІІ)

Інтернет для читачів публічних бібліотек

Вікно в Америку

Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією

Бібліотеки - мости до е-урядування


Шлях кобзарів – це шлях народу!
М. Стельмах

Кобзарство – унікальне явище не лише української, а й світової культури, коріння якого губиться в історичних глибинах древньої Русі. Попередниками кобзарів були військові співці-гуслярі, які в часи Київської Русі піднімали бойовий дух ратників, звеличуючи у билинах бойову славу руських князів та їх непереможних дружин. Вони грали на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва – лірники або бандуристи.
"Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе, – писав Гнат Хоткевич. – Прямий їх попередник – се віщий Боян, «соловій старого времені». Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім'я Мануйла, «певца гораздого». У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса.
Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзар».
Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професійними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя.
19 вересня виповнюється 140 років від дня народження видатного продовжувача кобзарських традицій Полтавщини Федора Даниловича Кушнерика. Творчість видатного співця-кобзаря, нашого земляка назавжди увійшла до скарбниці народного мистецтва, дала ключ до науково-виконавського відтворення кобзарства в сучасних умовах.
За життя на його долю випали не тільки випробування, а й визнання. Його творчість високо оцінили М. Грінченко, М. Рильський, О. Сластіон, П. Тичина та інші провідні діячі української культури.
Згідно з розпорядженням Представника Президента України у Полтавській області від 27.05.1994 р. №165 «Про увічнення пам’яті українського поета-кобзаря Федора Кушнерика» Великобагачанській школі мистецтв присвоєно ім’я поета-кобзаря Ф. Кушнерика, а з 1989 року щороку проводиться обласне свято кобзарського мистецтва «Взяв би я бандуру».
Популяризуючи життєвий і творчий шлях Ф. Д. Кушнерика, бібліотекам області рекомендуємо організувати книжкову виставку
«Класик українського кобзарства»
«В кобзаря лиш дві ямки-незрячки
В глибині під бровами запали…
Із Великої був він Багачки
І Кушнериком всі його звали»
Т. Артюшенко

Розділ 1. Провісник народної долі.
«А співав він щось щиро і довго,
Горе й біль були в співі отім.
Поводир прихилився до нього,
Рябий хлопець в лахмітті лихім»
Т. Артюшенко

В цьому розділі необхідно подати літературу про життєвий і творчий шлях Ф. Кушнерика.

Розділ 2. Дзвенить піснями рідний край.
«Дзвени, бандуро, веселіться люди,
Свої серця відкрийте для пісень.
Нехай майбутнє щасливішим буде
І світлим, як оцей святковий день»
В. Писаренко

В даному розділі радимо представити матеріали про вшанування пам’яті кобзаря на Полтавщині та проведення обласного свята кобзарського мистецтва «Взяв би я бандуру».
В сільських бібліотеках, де може бути недостатньо матеріалу про Ф. Кушнерика, можна організувати тематичні полички та провести біля них інформаційні хвилинки, зробити короткі повідомлення про життєвий і творчий шлях кобзаря.
Для широкого кола читачів радимо провести вечір-портрет «Дзвеніла Кобза біля Псла».

У глибині сцени портрет Ф. Кушнерика з кобзою (або малюнок), репродукції картин із зображенням козака (на коні і з кобзою) – з одного боку і кобзаря-старця із поводирем – з іншого, а також плакат зі словами Т. Шевченка "Наша дума, наша пісня не вмре, не загине".
Звучать переливи кобзи (бандури) спочатку ледь чутно, а потім все гучніше й гучніше, переходячи в хвилюючі, могутньої сили акорди...

Ведучий 1. Кобзарів називають українськими народними співцями, виразниками мрій і прагнень простих людей, їхніх ідеалів і естетичних смаків. Особливого розвитку набуло кобзарське мистецтво на Полтавщині, яка дала світу Остапа Вересая, Самійла Яшного, Михайла та Івана Кравченків. Їхні найкращі традиції запозичив і гідно проніс через усе життя уродженець Великої Багачки Федір Данилович Кушнерик.
Ведучий 2. «Народився я в щасливому місці – у полі біля гречки. Мати жала гречку, на роботі й породила. Поклала у суконну спідницю, та поки донесла до хати, то й плечі мені постирала. Батько з матір'ю років двадцять робили у пана, косили пашню або сіно – йому чотири, а собі п'яту десятину. Своєї землі не було. Тільки була маленька хата та хижка, ото й усе хазяйство. Городу було стільки, як обійти кругом хати. До шести років я бачив добре. Потім заболіли очі. Моя бабка повела мене до попа. Закапав піп мені чимось очі, то поки довели додому, я зовсім осліп…» – згадував Федір Данилович.
https://www.youtube.com/watch?v=3bBtTVR3r68&feature=youtu.be&list=PL249833BF2667967A – Плач невільників. дума XVI ст (Єгор Мовчан)
Ведучий 1. До шести років він, мабуть, уже й втомився був дивуватися, зачувши в сповідках старших людей, що світ називають білим. Хіба ж насправді такий він нудний, що аж однотонний? Федько добре бачив, що вранішнє сонце спалахувало над зеленим пагорбом велетенською ягодою калини, полудневе текло з неба цівками свіжого тягучого меду, ну а вечірнє мало чим відрізнялося від розрізаного навпіл бурячка! Хлопчик був певен, що світ барвистий, як Великодня писанка…
Ведучий 2. У дванадцять років усе було вже інакше: Федька зробило б щасливим єдине побачення навіть із безликим, прозорим світом. Втім про такий подарунок долі годі було й мріяти. На той час він п’ятий рік блукав темною безоднею сліпоти. Але життя тривало й змушувало шукати нових способів радіти, бо квітував у дворі садок, дозрівало в полі колосся. Жадібно, як колись соковиті барви, хлопчик опановував ще одну особливу мову природи – її мелодії. І нарешті вже стало несила терпіти, хотілось відповісти й Пслу, й лукам щирою взаємністю музики. Навпомацки малий спробував власноруч виготовити … скрипку!
https://www.youtube.com/watch?v=9EAZF53xS40&feature=youtu.be – Ой, піду я лугом. (Георгій Ткаченко)
Ведучий 1. Батьки, звичайні селяни, не могли спостерігати за тим горе-майструванням й не поскупились на дорогий подарунок для сина. Зазвучала, засміялась, заголосила над Багачкою скрипка – чистіше за літню зливу: є в малого талант! І значить, є з чим іти в люди.
Ведучий 2. Однак доленосним для Федора Кушнерика став інший подарунок – у Великих Сорочинцях на ярмарку хлопець вразив своїм співом відомого кобзаря  Михайла Кравченка аж настільки, що той віддав йому власну кобзу. І хоч життя Кушнерика складеться так, що будуть у ньому й роки керівництва церковним хором, і «концерти» під гармошку на базарі, той прадавній український інструмент залишатиметься його головним натхненником.
https://www.youtube.com/watch?v=cXYwdZ8hQ1Y&feature=youtu.be – Із-за гори ворон кряче. Пісня (Євген Адамцевич)
Ведучий 1. Полтава, Хорол, Кременчук, Пирятин, Київ – яких тільки відстаней не здолали босі кобзареві ноги заради того, щоб не загрубіли, а пеком пекли в самісіньких душах його народу ті «мозолі», що повростали в національну пам’ять ще від козацьких походів за правду й свободу.
Ведучий 2. В дореволюційні часи Федір Данилович виконував переважно героїчні думи та пісні на вірші Тараса Шевченка, а також Степана Руданського. Отож в супроводі жандармів потрапляв до поліцейського відділку частенько. Коли ж імперією почали ширитися більшовицькі настрої, став їхнім щирим оповісником. Певний час навіть підтримував роботу в підпіллі як зв’язковий. Сліпий кобзар вірив, що за нової влади селяни нарешті дочекаються справедливої долі…
https://www.youtube.com/watch?v=GPIgUhuSIj8&feature=youtu.be –  Нема в світі правди. (Георгій Ткаченко)
Ведучий 1. Втім, ледве перемога «Великого Жовтня» зміцніла, партфункціонери вже не приховували свого ворожого ставлення до кобзарства як явища загалом, адже воно було чи не найяскравішим національним символом українства. Його викорінювали системно: постановами, переслідуваннями й розстрілами.
Ведучий 2. Федір Кушнерик – один з небагатьох народних співців, яким вдалося вціліти. Але сьогодні ціна такого порятунку більш ніж очевидна: багатогранна особистість митця за радянських часів була спрощена, зведена, так би мовити до авторитетного виразника шаблонних гасел комуністичної ідеології. Ми можемо немало почитати про те, що «найулюбленішою в репертуарі кобзаря була створена ним «Пісня про комсомольця й дідуся», присвячена колгоспному рухові», а значущим його досягненням вважали думу «Батько Ленін».
Ведучий 1. Проте на ярмарках, по селянських хатах виконував Кушнерик пісні та думи про героїчну боротьбу українського народу з його поневолювачами. В його репертуарі були думи «Маруся Богуславка», «Олексій Попович», «Самійло Кішка», «Три брати азовські», «Федір безрідний, бездольний», «Хмельницький та Барабаш», «Про Хмельницького», «Про сестру та брата», історичні пісні – «Сава Чалий», «Морозенко», «Про Шевченка», «Максим Залізняк». Складав Федір Кушнерик також пісні й думи про важке життя селян – «Зійшло сонце осіннє», «Сніг розтав, вода стекла», «Про трактори» та ін.
https://www.youtube.com/watch?v=H8qfdPEiQrc&feature=youtu.be – Через мої ворітоньки. (Євген Адамцевич)
Ведучий 2. Одного року Кушнерик на базарі в Лубнах виконував сатиричні пісні, які не дуже подобались жандармам. Вони розігнали слухачів, а кобзаря повели до дільниці. Поводир з переляку втік, так що вести довелось самому уряднику. По дорозі Федір придумав слова й заспівав: «О боже, боже, який тепер світ настав, що лубенський урядник у сліпого поводирем став».
Ведучий 1. А ще Федір Кушнерик є одним із авторів колективного твору «Слава Кобзареві», створеного до 100-річчя від дня виходу першого видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка.
Ведучий 2. У 1939 році Федора Кушнерика запросили в столицю на республіканську конференцію кобзарів і лірників, там прийняли до Спілки письменників України. Наприкінці наступного року широко відзначали 65-річчя від дня народження й тридцятиріччя його кобзарської діяльності. До Великої Багачки на святкові торжества приїхали представники Академії наук України, письменницької спілки, громадських організацій. Виступаючи на зібранні, Павло Тичина наголосив: «… у радянському хорі народних співців чутно голос найстарішого українського кобзаря» і згодом присвятив йому ось ці рядки:

Читець.
Що й казать! Чудесно односельця
Шанував народ у цім селі!
Радий я, що все оце побачив:
Ах, яких в житті ще нам прикрас!
Лермонтову шлях у тьмі манячив,
Нам же шлях освітлений весь час!"

Ведучий 1. Та недовго він звучав – 23 липня 1941-го перестало битися серце Федора Кушнерика. Його могила знаходиться на високій горі, з якої видно не тільки Велику Багачку, а й сусідні села, де часто співав Федір Данилович.

Зацікавить читачів і усний журнал «Кобзарському роду нема переводу» за такими сторінками:
1 сторінка
«Кобзарство – унікальне явище української культури» – виступ учителя історії або учителя філолог);
2 сторінка
«З Кобзою по світу» – година цікавих повідомлень або година інформації (про життєвий і творчий шлях Ф. Кушнерика);
3 сторінка
«Класик українського кобзарства» – огляд біля книжкової виставки
4 сторінка
«Грай, кобзо, грай» – літературно-музична імпреза.

Бібліотекам свою роботу необхідно координувати з освітніми, культурними, мистецькими закладами, громадськими організаціями, краєзнавцями, аматорами художнього слова, образотворчого мистецтва.
Проведення заходів потрібно супроводжувати активною рекламною компанією: виготовляти запрошення на заходи, візитки заходів та запрошувати на них представників місцевих газет, радіо, телебачення.


Використана та рекомендована література:

Дзвени, бандуро
// Писаренко В. Рідні обереги : поезія, гумор / В. Писаренко. – Полтава : Полтавський літератор, 2010. – С. 19.
Єрмак О. Класик українського кобзарства / О. Єрмак // Трудова Полтавщина. – 2008. – 21 берез. – С. 7.
Жаботинський П. Його пісні любив народ / П. Жаботинський // Демократична Україна. – 2006. – 25 жовт. – С. 6.
Жовнір Н. 25-те свято Кобзарського мистецтва у Великій Багачці присвятили пам’яті славетного сліпого кобзаря цього краю Федора Кушнерика / Н. Жовнір // Вечірня Полтава. – 2013. – 5 черв. (№ 23). – С. 16.
Корнєва В. Повернення Кобзаря / В. Корнєва // Зоря Полтавщини. – 2010. – 17 верес. – С. 16.
Коряк І. Пророцтво / І. Коряк // Артюшенко Т. Запах степу / Т. Артюшенко. – Полтава : Дивосвіт, 2014. – С. 162-163.
Кушнерик Федір Данилович // Мистецтво України : біографічний довідник / ред. А. В. Кудрицький. – К. : Укр. енциклопедія, 1997. – С. 351.
Кушнерик Федір Данилович : кобзар // Видатні люди Великобагачанщини. Кн. 1. – Полтава : АСМІ, 2004. – С. 95-96.
Майборода С. «Взяв би я бандуру» / С. Майборода // Зоря Полтавщини. – 2013. – 11 черв. – С. 7.
Ракша М. Невмируща кобзарська слава / М. Ракша // Трудова Полтавщина. – 2008. – 30 трав. – С. 7.
[Федір Кушнерик] // Пам’ять століть. – 2009. ¬ № 5/6. – С.187-188.


Матеріал підготувала
завідувач сектору «РТЦ»
науково-методичного відділу                                                                                                В. І. Співак
Режим роботи:
Понеділок-четвер: 9.00 – 19.00
П’ятниця, неділя: 10.00 – 18.00
Вихідний: субота

Санітарний день: останній понеділок кожного місяця
Наша адреса:
36020 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17














2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського