Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І.П.Котляревського Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені І. П. Котляревського
бібліотека
  

Пошук по електронному каталогу

Сенсорний інтерфейс
Тел.: (05322) 2-17-83
Тел./факс: 56-99-30

Усі контакти
Головна

Про бібліотеку

Історична довідка

Запис до бібліотеки

Правила користування

Структура бібліотеки

Контактна інформація

Бібліотека у ЗМІ

Новини
Анонси

План заходів

Поточний місяць

Архів

Хроніка подій

Виставки

Масові заходи

Нові надходження
Ресурси бібліотеки

Каталоги і картотеки

Електронний каталог

Віртуальні виставки

Бібліотека вдячна

Видання бібліотеки

Бібліографічні

Інформаційні

Краєзнавчі

Методичні

Наукові та практичні доробки наших співробітників

Послуги бібліотеки

Основні послуги

Додаткові послуги

Віртуальна довідка

Програми та проекти

Отримай безоплатну правову допомогу

Пункт Доступу Громадян до офіційної інформації
(Програма Сприяння Парламенту ІІ)

Інтернет для читачів публічних бібліотек

Вікно в Америку

Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією

Бібліотеки - мости до е-урядування


Відділ краєзнавчої літератури

та бібліографії

Мешко Катерина Яківна

(1910 – 1976)

Біобібліографічний покажчик


Національна свідомість жінки є початком національної свідомості народу.

                                                                                                                      Єлизавета Жук

 Серед учасниць національно-визвольних змагань за незалежність України було чимало жінок-лідерів, яскравих особистостей. Відома правозахисниця Оксана Мешко про себе і про долю своєї родини розповіла у книзі спогадів «Між смертю і життям», але про свою меншу сестру Катерину вона, крім імені, не пише зовсім нічого. Що ж це за таємнича сестра і чому ми про неї знаємо так мало?

Катерина Яківна Мешко народилася у 1910 р. у с. Старі Санжари на Полтавщині у хліборобській, колись козацькій  родині. Родина Катерини постраждала від більшовицького режиму – батька розстріляли як заложника, коли їй було десять років, за невиконання волостю продподатку. Зазнали репресій і інші члени родини. Щоб якось вижити вона переїжджає до Дніпропетровська і починає навчання на робітфаці, працюючи на заводі. У 1937 р. вона переїжджає до Москви і стає студенткою Московського електромеханічного інституту.

У 1941 році Катерина повертається в Україну.  Коли німці захопили Дніпропетровськ вона стала на шлях боротьби з окупантами, вступивши до ОУН. К.Мешко працює інженером з особливих доручень при міській управі м. Дніпропетровська. Як член Крайового Проводу Південно-Східних українських земель веде активну роботу в підпіллі: розповсюджує нелегальну літературу, вербує із середовища української інтелігенції націоналістичні кадри для роботи у підпіллі. Василь Кук (Клим Савур, майбутній головний командир ОУН) згадує: «На початку 1942 року в східних областях України було створено два центри ОУН – Середньо-Східних земель у м. Києві, який очолив Дмитро Мирон, і Південно-Східних земель, який очолив я… Серед видатних керівних осіб ОУН можна назвати Івана Вовчука, Катерину Мешко…».

У 1942 р., після масових арештів у Дніпропетровську, К. Мешко виїздить до м. Ворошиловграда, де очолює обласний провід ОУН під псевдонімом «Верещака», «Пісня», стає заступником Референта пропаганди Крайового Проводу ОУН Південно-Східних українських земель Логуша Омельяна (псевдо «Степанів», «Іванів»). На Донбасі К. Мешко разом з Є. Стаховим виконує завдання Провідника ОУН в Східній Україні по організації мережі підпільних організації ОУН. На Донбасі Омельян Логуш та Катерина Мешко одружилися.

У 1943 році К. Мешко разом з чоловіком за завданням керівництва ОУН-УПА стає співорганізатором Першої конференції Поневолених народів Сходу Європи і Азії, яка стала передвісником Антибільшовитського Блоку народів (АБН). На конференції Катерина Мешко виступила з доповіддю: «Організація і практичні цілі єдиного фронту поневолених народів», де вказала на необхідність створення спеціального комітету, який би координував дії збройних сил усіх поневолених народів і сприяв посиленню діяльності підпільних організацій. Того ж 1943 р. вона переїздить до Волині і очолює мережу Волинсько-Подільского Крайового Проводу ОУН. Згодом стає зв’язковою УПА-Північ.  

Разом з О. Логушем Катерина Мешко очолила в ОУН «Секцію поневолених народів», завданням якої була підготовка національних кадрів для закидання їх у східні республіки СРСР з метою створення там націоналістичних організацій і подальшої спільної боротьби проти гітлерівського та сталінського режимів за побудову системи «незалежних держав кожної нації на своїй етнографічній території».

У 1944 році К. Мешко переїздить до Львова, згодом у Німеччину, а в  1949 р. емігрує до Сполучених Штатів Америки. У США вона брала активну участь у діяльності Української Робітничої Спілки.

Померла Катерина Мешко у 1976 році.

 ЛІТЕРАТУРА ПРО ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ

 Граб В. Катерина Мешко. Вона ж – Озерська, вона ж – Верещак // Полтавська Петлюріана : матеріали сьомих Петлюрівських читань, проведених у Полтаві 25 травня 2004 року. – Ч. 6. – Полтава: РІК, 2005. – С. 317 – 320.

***

Чернов А. Мешко Катерина Яківна // Край. – 2008. - № 56. – С. 21 – 22.

Чернов А. Полтавки у боротьбі за незалежність України : Катерина Яківна Мешко // Наше слово. – 2009. - № 3. – С. 4.

***

[Зліва направо: ген. Роман Шухевич (Тарас Чупринка), Н.Н., Катерина Мешко («Верещака»). Фото, мабуть, з Волині, пізня осінь 1943 р.] // Літопис Української Повстанської Армії. – Том 26: Українська Головна Визвольна Рада. – Торонто; Львів: Вид-во Літопис УПА, 2001. – С. 52.

[Фото К. Мешко-Логуш-Верещак, члена УГВР] // Армія Безсмертних : повстанські світлини. – Львів: Вид-во Мс, 2006. – С. 21 – 22.  

Укладач                                                                Л. М. Карпенко 

Редактор                                                              Т. А. Приходько   

Режим роботи:
Понеділок-четвер: 9.00 – 19.00
П’ятниця, неділя: 10.00 – 18.00
Вихідний: субота

Санітарний день: останній понеділок кожного місяця
Наша адреса:
36020 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17














2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського