Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І.П.Котляревського Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені І. П. Котляревського
бібліотека
  

Пошук по електронному каталогу

Сенсорний інтерфейс
Тел.: (0532) 52-17-83
Тел./факс: 56-99-30

Усі контакти
Головна

Новини
Анонси
Нові надходження
Державні закупівлі
Пошукові системи

Про бібліотеку

Історична довідка

Запис до бібліотеки

Правила користування

Структура бібліотеки

Контактна інформація

Бібліотека у ЗМІ

План заходів

Поточний місяць

Архів

Хроніка подій

Виставки

Масові заходи

Ресурси бібліотеки

Каталоги і картотеки

Електронний каталог

Зведений каталог

Віртуальні виставки

Бібліотека вдячна

Видання бібліотеки

Бібліографічні

Інформаційні

Краєзнавчі

Методичні

Наукові та практичні доробки наших співробітників

Послуги бібліотеки

Основні послуги

Додаткові послуги

Віртуальна довідка

Програми та проекти

Отримай безоплатну правову допомогу

Пункт Доступу Громадян до офіційної інформації
(Програма Сприяння Парламенту ІІ)

Інтернет для читачів публічних бібліотек

Вікно в Америку

Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією

Бібліотеки - мости до е-урядування

Бiблiотечному фахiвцю

Нормативні документи

Методична діяльність

Бібліотечна асоціація

Бібліотеки світу

Бібліотеки України

Бібліотеки області

Полтавщина

Регіональні краєзнавчі ресурси

Полтавщина туристична

Видатні люди Полтавщини

Літературно-мистецькі премії

Бібліотеки Полтавщини на сторінках обласних газет

Шевченкове слово лунає на Полтавщині























Полтава Історична



Відділ інформації з питань культури та мистецтва


КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ,
ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ
КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ
(за IIІ квартал 2016 року)


Загальні питання
Матеріально-технічна база
Музейна справа. Охорона пам’яток
Бібліотечна справа

Загальні питання


Король Н. У Горішніх Плавнях спорт приєднують до культури / Н. Король // Коло. – 2016. – 11-17 серп. (№ 32). – С. 5.
«У Горішніх Плавнях відділ фізичної культури та спорту без погодження з його працівниками об’єднують із відділом культури й туризму. 5 співробітників дізналися про це лише з сайту міської ради. Віктор Подрєзан, очільник відділу фізкультури і спорту, говорить, що це стало новиною для нього і для колег, адже їх поставили перед фактом. Ніяких громадських слухань, обговорення щодо доцільності, раціональності рішення не було. Віктор Володимирович повернувся з відпустки передчасно, бо ж його відділ і його самого, як він образно висловився «без меня меня женили».
Зазначимо, що нині 3 спортсмени з Горішніх Плавнів поїхали на Олімпіаду в Ріо-де-Жанейро, тобто досягнення у спорті беззаперечні. Тому чим не догодив відділ міській владі, не зрозуміло. Тим паче, опікуватись розвитком фізичної культури і спорту мають люди, котрі причетні до нього і розбираються в цьому ( Подрєзан в минулому – боксер). Віктор Подрєзан був у мера Дмитра Бикова (хоча і зустрітись було непросто, потрапити на прийом складно) щоб дізнатись, у чому ж справа. Але той сказав коротко: «Буде так – і все». Тобто одна з причин, імовірно, оптимізація. Але, як вважає пан Подрєзан, мало б бути це цивілізовано: громадські обговорення, зібрати усіх причетних до цього з усіх відділів, пояснити, прорахувати, бо ж міський голова не може сам ухвалювати подібні рішення і звільняти людей. Але було вже підготовлено рішення ліквідувати відділ фізкультури і спорту шляхом приєднання функцій його до відділу культури. Відділ перейменувати,  передати туди 2 посади (а у відділі 5 осіб нині, тобто 3 людини залишаться за бортом або муситимуть пристати на умови, які запропонують, якщо взагалі запропонують). Проект оприлюднили в кінці липня. На сайті Горішньоплавнівської міськради створили петицію щодо недоцільності об’єднання з відділом культури й туризму. Тому деякі депутати, серед них і Валентина Сергачова, відома активістка і волонтерка, виступатимуть проти такого об’єднання. Нині засідатиме комісія, чекаємо рішення. Загалом в ОДА про ситуацію знають, здивовані, за словами Віктора Подрєзана, бо ж Горішні Плавні – одне з найкращих міст в плані організації спортивної роботи і досягнень спортсменів. Але там розвели руками, мовляв, за законом про місцеве самоврядування, міська влада може ухвалювати подібні рішення. До слова, на Олімпіаді в Ріо нині такі спортсмени з Горішніх Плавнів: представники веслувального клубу «Гірник» – Павло Алтухов та Дмитро Янчук, триатлет Іван Іванов. Усього з Полтавщини на Олімпійські ігри поїхало 5 спортсменів, 3 з них – вихованці спорт шкіл з Горішніх Плавнів. Віктор Подрєзан констатує: «Я вважаю, що взагалі-то мало б бути так: викликати нас і спитати: а чим вам допомогти, щоб на наступну Олімпіаду було 6 спортсменів, а не 3. Замість того маємо такий «подарунок».

Правденко О. Фестиваль «Мазепа-фест» у Полтаві глядачі проігнорували / О. Правденко // Коло. – 2016. – 29 верес.-5 жовт. (№ 39). – С. 16.
«Після п’яти років перерви фестиваль «Мазепа-фест» знову повернувся до Полтави… Цьогоріч вперше за всі роки на нього виділили гроші з Держбюджету, а ще зробили платним вхід. Ті, хто потурбувалися про квиток завчасно, заплатили 45 гривень, а бажаючі потрапити на нього в день фестивалю – 50-70. На урочисте відкриття дійства приїхало одразу два міністри: культури – Євген Нищук та молоді і спорту – Ігор Жданов. А от представники Полтавської міської влади захід проігнорували. Від обласної адміністрації поважних гостей вітав Микола Білокінь, заступник голови – керівник апарату ОДА… Після урочистостей біля пам’ятника Мазепі учасники вирушили до пам’ятника Тарасу Шевченку, де також поклали квіти. А вже звідти – на Співоче поле, де й відбувся фестиваль. Цьогорічний «Мазепа-фест» виявився наймалолюднішим за всі роки. Співоче поле було практично порожнім. Ті, хто все-таки купив квитки, зазначають, що на концерті було 100-150 осіб максимум. У соцмережах багато полтавців написали, що фестиваль можна назвати провальним. Полтавка Марина говорить: «Людей майже не було. На початок був заповнений невеликий сектор, у якому сиділи солдати (їх привезли автобусом). Навіть на пагорбі людей було мало. Потім запрацювала якась харчова точка і їх побільшало. Але однаково було порожньо. Моя дочка – студентка, вона говорить,  що студенти взагалі про фестиваль нічого не чули і не знали. Але якби й знали, однаково не прийшли, бо 70 грн. – це дорого. Потім ціну скинули до 50, але все одно забагато». Крім того, Марина зазначає, що не було на Співочому полі й анонсованого ярмарку майстрів. Стояли два столики. Один з них – Полтавського батальйону небайдужих, на іншому продавали прикраси з бісеру. Так само, зі слів полтавки, не виявилося на фестивалі й анонсованих книжкових новинок. Полтавка Ольга Ружицька говорить: «Я раніше любила «Мазепа-фест». Він був осередком українськості і там можна було знайти справжні культурні скарби, що опинились у забутті. Було дуже цікаво, коли він тривав кілька днів. Це була чудова ідея – влаштовувати показ українського кіно, зустрічі з авторами фільмів. І окремо був день рок-музики. Коли дізналась про повернення фестивалю, дуже здивувалась, що всі заходи (мітинг, концерт, ніч кіно) проводяться в один день. Це дуже незручно і проти понеділка мало хто може собі дозволити так «фестивалити». Платний вхід теж неабияк здивував – я б ще зрозуміла, якби це було в «Листопаді». А так глядачі не мали ніяких зручностей у сиру, трохи дощову погоду. Місце було б цілком підходящим для літа, але не зараз. Тому, зваживши все, вирішила не йти на фестиваль». Микола Кульчинський нині всю провину за малолюдність заходу покладає на Данила Данилейка, який був цього року директором фестивалю. Саме він, за словами Кульчинського, наполіг на платному вході на концерт. Микола Георгійович із самого початку був проти платних квитків: «Я казав Данилейку, що треба зустрітися зі студентами, але він уперся, що фестиваль розкручений і квитки куплять. Хоча зробити вхід безплатним просив не лише я, а й музиканти. Багато грошей пішло на афіші. Данило дуже впертий, не прислухався до моєї думки. Ми минулого разу виготовили штук 50 афішок та й то лише, як сувеніри для музикантів. Жодного значення для реклами вони не мають. Люди приходять, дізнавшись про захід через Інтернет, або через телебачення і радіо». Микола Кульчинський, запевняв, що не був організатором фестивалю, але на сайті «Мазепа-фесту» він значиться, як почесний директор. Сам він недобув на фестивалі до кінця. Хотів закликати людей з пагорбу заходити безкоштовно, але його зупинив Данилейко. Після цього Кульчинський поїхав додому. Разом із тим почесний директор фестивалю погоджується, що дуже мало часу було й на підготовку, і наголошує, що не треба забувати про багаторічну перерву. Кульчинський зазначив: «Наступного року я сам буду директором і організатором, знайду собі помічників, бо бачу, що зміну треба готувати, щоб це була полтавська людина».

Корнєва В. На лінії культурного опору, або Чому відроджений «Мазепа-фест» зібрав мало відвідувачів / В. Корнєва // Зоря Полтавщини. – 2016. – 30 верес. (№ 148-149).– С. 3.
«Небагатолюдно, але щиро й піднесено було на Соборному майдані минулої неділі, де біля пам’ятника гетьману Івану Мазепі зібралися організатори, учасники й гості Х, ювілейного, фестивалю «Мазепа-фест». До відкриття музичного дійства на Співочому полі імені Марусі Чурай ще залишався час, тож усі встигли набутися в цьому сакральному куточку Полтави… Надалі на учасників і гостей фестивалю чекали Співоче поле імені Марусі Чурай і відкриття Х «Мазепа-фесту». І, на жаль, саме наступні події фестивального дня багатьом принесли розчарування. Як урочисте підняття освяченого біля пам’ятника Іванові Мазепі прапора, так і промови почесних гостей та виступи кількох десятків місцевих («Дель Тора», «Сестра Кері» і т. д.) та прибулих із різних міст України («Очеретяний Кіт», «PoliКарп» і т. д.) музичних гуртів побачили й почули небагато полтавців. Ситуацію трохи рятувала присутність військових, яких організовано запросили й для яких вхід на фестиваль був безкоштовним. На жаль, впродовж перших трьох годин на фестивалі не спостерігалося заявлених у програмі на цей час виставки українських видань, ярмарку майстрів народного мистецтва, козацьких забав. Платний вхід на «Мазепа-фест» – новація Х фестивалю. Квиток пропонували за 50 гривень, із десятивідсотковою знижкою для студентів та пенсіонерів. Зі слів члена правління обласного об’єднання ВТ «Просвіта» імені Т.Г. Шевченка Олега Пустовгара, близько 80 відсотків отриманих коштів було заплановано передати нашим бійцям АТО. Утім, навряд чи з проданих квитків набіжить хоч якась прийнятна сума. Що завадило полтавцям відвідати відроджений фестиваль – питання до роздумів для його організаторів. Реклама у ЗМІ була, відома саботажем патріотичних заходів полтавська міська влада цього разу виявила сприяння. Пожаліли полтавці 50 гривень чи вже й стільки зайвих не мають – тема невесела… Утім сторінка Х «Мазепа-фесту» перегорнута. Залишається чекати наступного року й сподіватися, що наступний фестиваль справді можна буде назвати потужним культурним опором українців проти наслідків багатовікового зросійщення, потрібним і близьким кожному, незалежно від віку й музичних уподобань».


Матеріально-технічна база

Сіробаб Н. Полтавська влада полагодила лави на Співочому полі за 50 тисяч гривень: а чи був ремонт? / Н. Сіробаб, Ю. Обелець // Коло. – 2016. – 21-27 лип. (№ 29). – С. 4.
«Міська влада відзвітувала на своєму сайті про ремонт закладів культури та витрачені на це кошти. До таких об’єктів належить і Співоче поле імені Марусі Чурай у міському парку культури та відпочинку «Перемога». При цьому на сайті зазначили, що лави там відремонтували за 50 тисяч гривень. «Коло» вирішило перевірити, який вигляд має улюблене місце відпочинку багатьох полтавців після «реставрації». Коли приїхали на Співоче поле, результати планового ремонту довелося шукати довго, адже фактично нічого не змінилося. Ні нових лав, ні свіжої фарби, ні якихось прибитих дощок не було. Єдине, до чого торкнулася рука, яка мала на меті облагородити місце відпочинку, – це сходи до Співочого поля, які й справді пофарбували. Тож редакція надіслала запит у міську раду, в якому поцікавилася, коли робили ремонт, скільки витратили матеріалів та які види робіт виконали. Відповіді ще не отримали… Є небезпека зсувів біля музею В. Г. Короленка. Зараз виконують проектно-вишукувальні роботи та проводять інженерно-геологічне обстеження. Роботи, загальна сума яких понад 87 тисяч гривень, обіцяють завершити до 20 липня. Проте, чи завершили їх у вказану дату, у музеї нам відмовилися розповісти…».

Сидоренко С. Що «прикрашає» Котельву / С. Сидоренко // Народна трибуна. – 2016. – 22 лип. (№ 58). – С. 3.
Світлана Сидоренко від небайдужих котелевців написала лист до газети «Народна трибуна», у якому, зокрема, зазначила: «Вже не один рік Котельва вважається наймальовничішим селищем Полтавщини. Це можуть підтвердити як місцеві жителі, так і гості райцентру… Але є в Котельві такі споруди, які зовсім не прикрашають, а навпаки, псують вигляд селища. Один із прикладів – приміщення колишнього кінотеатру «Ворскла». Боляче дивитися, як колись один із головних центрів дозвілля перетворився на заклад для сумнівного відпочинку (до речі, при продажі приміщення виставлялась умова не змінювати його призначення). Майже рік літери «ВОРСКЛА» високо на будівлі зламалися й висять. Невже власник приміщення цього не бачить і не розуміє, що такий вигляд аж ніяк не прикрашає селище й не приваблює відвідувачів закладу?..».

Шило І. Вона не зраджує квітам / І. Шило // Народна трибуна. – 2016. – 16 верес. (№ 74). – С. 8.
Анна Матвієнко із Котельви представила роботи з декоративного розпису на десятому Ягеллонському ярмарку (Люблін, Польща). Народна майстриня «мріє про відкриття власної художньої студії, де б могли займатися образотворчим мистецтвом не лише діти, а й дорослі…». Майстриня каже, що « …відкрити студію у наш час не так просто. Потрібні чималі затрати. У нас більше підтримують тих, хто танцює чи співає, а ось художньому мистецтву, на жаль, менше приділяють увагу…».
вгору

Музейна справа. Охорона пам’яток

Стельмах (Кучеренко) Л. В Опішні нова назва вулиці проіснувала 13 днів / Л. Стельмах (Кучеренко) // Кремінь. – 2016. – 7 лип. (№ 26). – С. 14.
Президент Полтавського обласного медіа-клубу Людмила Стельмах (Кучеренко) написала лист до редакції газети «Кремінь» стосовно перейменування вулиці Василя Кричевського знову в Партизанську: «Не встигло, як кажуть, висохнути чорнило на розпорядженні голови Полтавської ОДА Валерія Головка №206 «Про перейменування топонімічних назв у населених пунктах області та демонтаж пам’ятників і пам’ятних знаків» від 20 травня ц. р. (увійшло в силу 26 травня), яким вулицю Партизанську в Опішні було названо іменем видатного українця-державотворця Василя Кричевського, як депутати селищної Опішнянської ради 9 червня зібралися на позачергову сесію, щоб, грубо кажучи, «повернути все взад» і позбутися в топоніміці населеного пункту й згадки про В. Кричевського (1873-1952)… Генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Олесь Пошивайло розповів: «Упродовж 1902-1916 років архітектор щорічно бував у Опішні, де жив іноді по кілька місяців, активно спілкувався й співпрацював із місцевими гончарями. Він також сам учився у майстрів гончарюванню, декорував глиняні вироби. Художник ініціював оздоблення спроектованої ним будівлі Полтавського губернського земства архітектурною майолікою, залучав до її виготовлення опішнянських гончарів. Він безпосередньо причетний до встановлення в опішнянському гончарстві новітнього художнього стилю модерн із використанням барокової рослинної орнаментики. Ця ініціатива посутньо збагатила стилістику художньої кераміки Опішні, яка відтоді здобула світове визнання». Тоталітарний режим робив усе можливе, щоб не тільки в Опішні, а й в Україні забули про найвидатнішого провідника мистецького поступу українців ХХ століття. Реанімація в Опішні пам’яті про митця почалася після заснування Музею гончарства 1986 року. Олесь Пошивайло продовжує: «Сучасний образ селища неможливо уявити без імені академіка Василя Кричевського. Надання його імені одній із центральних вулиць селища, на якій знаходиться Музей мистецької родини Кричевських, Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішні» імені Василя Кричевського та Національний музей-заповідник українського гончарства, поставало своєрідним актом визнання місцевими мешканцями непересічної ролі селища в розвитку національної й світової художньої культури». Утім, нова назва вулиці проіснувала лише 13 днів. Депутати селищної ради переважною більшістю голосів (16 – «за», 4 – «проти») перейменували вулицю Кричевського знову в Партизанську, а вулиці Петра Дорошенка повернули попередню назву – Мороховця. Селищний голова Світлана Маммадова теж була за повернення вулицям попередніх назв: «Ми обрані людьми й повинні підтримувати своїх виборців, а люди проти нової назви, бо це тягне за собою чималі незручності». Директор колегіуму мистецтв, депутат Полтавської обласної ради Людмила Овчаренко каже: «Прикро, що ім’я Василя Кричевського, котрий все своє життя славив місцевих гончарів, утверджував українську незалежність, замінили ім’ям партизан, яких в 1941-1943 роках у нас взагалі не було». Справді, за висновками спеціально створеної Опішнянським райкомом КП України комісії, під час окупації України гітлерівськими військами на території Опішнянського району хоча й створювався партизанський загін, проте «этот отряд оказался небоеспособным, в первые же дни оккупации фактически распался и никаких активных действий не проводил… Комиссией не удалось установить каких-либо диверсионных актов, фактов уничтожения немцев, полицаев и других предателей народа, совершенных партизанами и другими лицами» (1962). Олесь Пошивайло вважає, що в Опішні через несвідомість депутатського корпусу створено ганебний прецедент. А позаяк рішення селищної ради ухвалене з порушенням вимог Законів України «Про географічні назви» та «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і історичних подій», то не виключає, що Національний музей-заповідник українського гончарства ініціюватиме його скасування через суд. У свою чергу начальник юридичного відділу Полтавської ОДА Тетяна Караваєва вважає рішення селищної ради про повернення вулиці Василя Кричевського попередньої назви – Партизанська – є нікчемним, бо порушує закон: «Місцевим радам було дано термін на перейменування, однак депутати цією нагодою не скористалися, тож повноваження перейшли до голови облдержадміністрації. Нагадаю, що порушення закону передбачає персональну відповідальність винних осіб, в тому числі й кримінальну».

Пошивайло О. Топонімічний шабаш у гончарній столиці / О. Пошивайло // Зоря Полтавщини. – 2016. – 26 лип. (№ 110-111). – С. 3.
Олесь Пошивайло, генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства, голова правління ГО «Конгрес українських керамологів», доктор історичних наук, професор, написав лист до редакції газети «Зоря Полтавщини», у якому висловлює своє ставлення до перейменування двох вулиць в Опішні Зіньківського району: «Імена автора дизайну національного Герба України «Тризуб» Василя Кричевського й гетьмана України Петра Дорошенка (1668-1670) на порозі 25-ї річниці Незалежності нашої держави брутально викинули з топоніміки гончарної столиці України – Опішні. 20 травня 2016 року голова Полтавської ОДА Валерій Головко підписав розпорядження №206  «Про перейменування топонімічних назв у населених пунктах області та демонтаж пам’ятників і пам’ятних знаків». Згідно з цим розпорядженням вулицю Партизанську в селищі Опішня Полтавської області, названу більшовиками в 1920-х роках на честь червоних партизанів, які встановлювали в краї радянську владу, було перейменовано на вулицю Василя Кричевського (1873−1952) – найхаризматичнішої постаті в українській художній культурі першої половини ХХ століття, фундатора національного стилю в архітектурі, першого художника українського кіно, співзасновника Української академії мистецтв, автора дизайну національного герба України «Тризуб» і перших українських грошей. Також перейменовали вулицю Мороховця, свого часу названу іменем члена Опішнянського волосного ревкому, який у січні 1918 року встановлював радянську владу в Опішнянській волості, на вулицю Петра Дорошенка – символа національної ідеї Соборності України, визначного українського військового, політичного й державного діяча, гетьмана Правобережної України, очільника Гетьманщини, учасника Хмельниччини й козацько-московської війни. У військовому таборі під Опішнею 8 червня 1668 Петра Дорошенка проголосили гетьманом всієї України. Надання одній із вулиць селища імені гетьмана постало своєрідним актом визнання непересічної ролі нашого населеного пункту у вітчизняній історії й водночас своєрідним посилом культурній спільноті, що саме Опішня стала осередком об’єднання різних частин України в одній Соборній Козацькій Державі. Проте 9 червня 2016 року депутати Опішнянської селищної ради вирішили негайно позбутися імен видатних українців-державотворців у топоніміці селища. Лише 13 днів проіснували нові назви вулиць. На шостій (позачерговій) сесії Опішнянської селищної ради сьомого скликання депутати прийняли рішення про перейменування вулиці Василя Кричевського на вулицю Партизанську, а вулицю Петра Дорошенка – на вулицю Мороховця, таким чином повернувши попередні радянські назви. При цьому повністю проігнорували вимоги Законів України «Про географічні назви» і «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій». Подія набула не лише всеукраїнського, а й міжнародного резонансу. Відомі діячі культури і науки, урядовці, громадські діячі, журналісти назвали цю подію «повстанням проти декомунізації», «повстанням проти України, її головного символу і його творця», «мародерством на незалежності», «викликом Україні», «ганебним прецедентом». До розв’язання проблеми долучилися голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, голова облдержадміністрації Валерій Головко, внук Василя Кричевського Василь Лінде-Кричевський із США. Прес-служба облдержадміністрації поширила в ЗМІ заяву: «Перейменування вулиці Василя Кричевського на Партизанську в Опішні – незаконне». Директор департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації Вадим Штефан повідомив Зіньківську райдержадміністрацію й Опішнянську селищну раду: «Моніторинг процедурного проходження проекту рішення щодо перейменування вулиць у смт Опішня свідчить про недотримання норм зазначеного законодавства України». Член Уряду України, міністр культури України Євген Нищук, перебуваючи в Опішні, звернув увагу на актуальну для селища проблему з перейменуванням вулиць у межах законів України про декомунізацію: «Полтавщина може гордитися столицею гончарства, гордитися тим, що тут є ім’я Кричевського – видатного художника, автора малого українського Герба. Саме тому я закликаю шановну громаду до порозуміння та усвідомлення, що це передусім – культурна столиця. Партизани були по всій Україні, а іншого такого Кричевського не було і його ім’я потрібно увіковічити, тому і дії у цьому напрямку мають бути впевненими та рішучими». Незважаючи на все це, на офіційному сайті Зіньківської районної ради було оприлюднено підписане рішення шостої позачергової сесії сьомого скликання Опішнянської селищної ради від 9 червня «Про географічні назви вулиць селища». Згідно з цим документом «селищна рада вирішила: 1. Перейменувати в смт Опішня Зіньківського району Полтавської області такі вулиці: вулицю Василя Кричевського в смт Опішня на вулицю Партизанська; вулицю Петра Дорошенка в смт Опішня на вулицю Мороховця». Рішення набуло чинності з дня його оприлюднення. Таким чином, стараннями депутатів-українців у топоніміці гончарної столиці України тимчасово зникли імена державотворців, які поклали своє життя на вівтар Української Незалежності, а держава й надалі продовжує жити за слоганом вождя російського більшовизму: «Крок – вперед, два кроки – назад». Напевно, не випадково ця ганебна для новітньої української історії українофобська подія була інсценована в етнокультурному, народно-мистецькому бренді України – Опішному, бо спрямована на дискредитацію одного з наймогутніших і найславетніших центрів культурної самобутності українців. Цілком закономірно, що антиукраїнський шабаш увінчався 7 липня (в Україні набули поширення легенди, немовби в ніч перед Івановим днем злітається на шабаш нечиста сила). Як тут не згадати, що саме в Опішні знаходиться найвища точка над рівнем моря на Полтавщині. Це 208 м так званої «Лисої Гори», що за доби козаччини поставала межею між цивілізованою Гетьманщиною й кочівницьким Диким Полем. Стає очевидно, що цивілізаційні потуги України серйозно гальмують рудименти тоталітарно-міфологічного мислення спадкоємців кочівників. «Духовна столиця України», як люблять іменувати обласний центр полтавські політики, й донині не може віднайти рішення, як позбутися ментальності орди й українізувати лисогірських малоросів. Які ж символи українства, за байдужого споглядання провідників Держави, вони піддадуть остракізму (гонінню) наступного разу? З гіркотою спливають зболені рядки Великого Тараса: «А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята. «Нехай, – каже, – Може, так і треба».

Від імперської слави до війська запорізького / Прес-служба Полтавської ОДА // Зоря Полтавщини. – 2016. –  29 лип. (№112-113). - С. 2.
Днями у «Фейсбуці» з’явилися фото із Полтавського музею-заповідника «Поле Полтавської битви». Власне, із Сампсоніївської церкви, на фасаді котрої зображений цар Петро І на коні, який топче копитами жовто-блакитний прапор. Розгорілася ціла дискусія з приводу, чий саме прапор попирає копитами кінь – український чи шведський, і чи місце пропаганді перемог російської армії у країні, яка вже два роки воює на сході з російським агресором. Під час особистого прийому громадян головою Полтавської ОДА Валерієм Головком теж ішлося про Поле Полтавської битви. Громадський активіст, писар Ради козацьких організацій Полтавської області Володимир Зайцев запропонував концепцію облаштування Поля Полтавської битви, точніше – перетворення його на великий музейний комплекс національного рівня. Володимир Зайцев коментує: «Всі знають це Поле лише завдяки розпіареній битві царя Петра І із королем Карлом ХІІ, у якій поразки зазнало й козацьке військо на чолі з гетьманом Іваном Мазепою. Проте на цьому історичному клаптику землі відбулося кілька битв, про які мовчать. У 1399 році великий князь Вітовт бився проти військ Золотої Орди, у 1658-му – гетьман Іван Виговський зійшовся в бою із полковником-повстанцем Пушкарем. Знаменита операція «Френтік» часів Другої світової війни теж пов’язана з Полем». До речі, ідея змістити акценти і перетворити музей слави російської зброї на цілий комплекс, який знайомитиме з історією Війська Запорозького, козацької і полкової Полтави та Полтавщини, не нова. Свого часу нині покійний архітектор Валерій Трегубов розробив цілу концепцію розбудови заповідника. На його території пропонувалося збудувати музеї всіх країн – учасниць Північної війни. Та головне – Музей історії українського козацтва, а ще – стилізований польовий козацький стан з фортифікаційними укріпленнями, куренями, щоб привабити якомога більше туристів. Полтавські історики та краєзнавці ратують за створення музейного комплексу. Як прокоментував Володимир Зайцев, уже є попередня домовленість із віце-прем’єр-міністром України з гуманітарних питань В’ячеславом Кириленком про проведення «круглого столу» з цього приводу. Під час розмови голова ОДА зателефонував голові Українського інституту історичної пам’яті Володимиру В’ятровичу. Валерій Головко в телефонній розмові зауважив: «У нас є Поле Полтавської битви, яке несе ідею тріумфу Російської імперії, російської зброї і російського миру. В умовах війни це просто неприпустимо. Наша громадськість пропонує змінити зміст самого заповідника і розширити його концепцію». Під час спілкування дійшли згоди провести у столиці такий «круглий стіл» у серпні-вересні за участю Українського інституту національної пам’яті, віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань В’ячеслава Кириленка, депутатів Верховної Ради, полтавських істориків та представників громадськості».

Васецька А. Ярмаркують Великі Сорочинці, ярмаркує Україна / А. Васецька // Зоря Полтавщини. – 2016. – 19 серп. (№ 123-124). – С. 1, 3.
Миргородський екскурсовод Микола Іванович Кисличенко, який вже восьмий рік проводить екскурсії для гостей та виконує роль Миколи Гоголя на Сорочинському ярмарку, розповів: «Ми другий рік не можемо возити екскурсії до Полтави, в Опішню, Диканьку через поганий стан автошляхів. Хто ж з водіїв захоче бити машину? Ще одна біда – стан Великосорочинського літературно-меморіального музею М. В. Гоголя. Сім років тому до 200-річчя письменника вирішили відремонтувати будівлю. Краще б не починали. Усю експозицію прибрали в архіви – видання, першодруки, особисті речі, посмертну маску, портрет роботи Рєпіна. Нині залишились тільки стенди з фотографіями. От і доводиться годину стовбичити в одному залі на одному місці й розповідати людям про те, що вони не бачать.».

Волніна О. «Прекрасні художники, тільки музею немає…» / О. Волніна // Для дому і сім’ї. – 2016. – 25 серп. (№ 34). – С. 4-5.
«До 25-ї річниці Незалежності України в Кременчуці в галереї Наталії Юзефович відкрилася унікальна виставка. Усі 62 експонати 35 авторів – з фондової колекції Кременчуцького краєзнавчого музею… Всі експонати були придбані, подаровані Кременчуцькому краєзнавчому музею в різні роки самими авторами або їхніми родичами. Роботи не нові, і в тому їхня особлива цінність… На відкритті виставки художник Володимир Дружко сказав: «У Кременчуці прекрасні художники. Шкода тільки, що в нас немає художнього музею, де б ми могли зберегти нашу цінність – мистецтво».

Кисіль Г. «Від чого тепер так, а не інакше, все на світі робиться» / Г. Кисіль // Зоря Полтавщини. – 2016. – 6 верес. (№ 133-134). – С. 3.
Викладач декоративно-прикладного мистецтва Гадяцького училища культури імені І.П. Котляревського, заслужений майстер народної творчості України, лауреат премій імені Панаса Мирного  та імені Олени Пчілки Григорій Кисіль у своїй статті розмірковує над долею пам’яток історії та культури Гадяча та висловлює пропозиції з цього приводу: «Гадяч – гетьманська столиця, старовинне заповідне місто України… Та чи все ми зробили, щоб місто по-справжньому стало заповідне, щоб слава про нього не розмилась у часі, а перейшла до внуків, до правнуків? Десь на початку 1980-х років до Гадяча завітали поважні гості – письменник Олесь Гончар та Федір Моргун (тодішній перший секретар Полтавського обкому)… Зворушено говорив він (Олесь Гончар) про свою рідну Полтавщину, щедру на таланти, і її славну історію. Та, на жаль, сліди тих пам’ятних, історичних місць стерті часом та поруйновані невдячними нащадками… За радянських часів у Василівці було знищено родинний будинок Миколи Гоголя. А в Диканьці у громадянську війну було стерто з лиця землі садибу Кочубеїв. Пішли у небуття велика бібліотека, історичні та мистецькі реліквії. Чому ми такі невдячні? Чому ми не вміємо шанувати пам’ять наших славних предків, знаних у всьому світі?.. Ми до цього часу не можемо відбудувати у Гадячі садибу славетної родини Драгоманових. То хто ми є? Про це запитував Олесь Гончар. Це питання і сьогодні на часі. Ми вкрай стурбовані станом моральності, духовності та культури. Причин тут багато. Та чи не найголовніша – наше збайдужіле, непоштиве ставлення до своїх святинь, пам’яток історії та культури. Небагато їх залишилося. Ще у 1930-ті роки в Гадячі на Драгомановій горі була садиба роду Драгоманових. У «головному» будинку в ті ж таки роки був музей Михайла Драгоманова. Потім його закрили. Експонати передали до Лохвицького та Роменського (Сумська область) краєзнавчих музеїв. Той будинок мало чим відрізнявся від звичайної селянської хати під солом’яною стріхою. Фронтон садиби Драгоманових виходив просто на соборний майдан міста, де 1900 року міська управа спорудила Народний дім. Цей будинок стоїть і понині. Це будинок міської ради. Після війни сумно склалася доля Драгоманівської гори. Будинки було знесено. У 1952 році тут влада вирішила спорудити пам’ятник герою Великої Вітчизняної війни, генерал-лейтенанту П.П. Корзуну. Потім передумала. Але бульдозер, розчищаючи місце, згріб у провалля залишки споруд. А від садиби Драгоманових і сліду не лишилося. З родовою оселею Драгоманових у Гадячі тісно пов’язане село Малі Будища (колишня назва Монастирські Будища)… Саме в цьому селі й народився дід поетеси Лесі Українки Петро Якимович Драгоманов… Чи стоїть пам’ятний знак на тому місці? На рівному майданчику найвищої кручі Малих Будищ, на місці колишнього монастиря, Драгоманови збудували Миколаївську церкву. До середини 1980-х років та церква – пам’ятка архітектури – прикрашала краєвид. Церква, яка пережила і війни, і лихоліття, потребувала негайного ремонту. Щоб не клопотатися з ремонтом, 1985 року її висадили в повітря. Цеглу вивезли на замощення доріг… Пішов у небуття і Зелений Гай, що був найтісніше пов’язаний із життям і творчістю Лесі Українки… В ті роки Зелений Гай стає осередком української культури. Багато тут побувало видатних людей у товаристві Лесі Українки й Олени Пчілки – письменників, художників, учених, композиторів, акторів. А скільки натхненних творів написала тут Леся Українка! Нині немає й сліду від людського житла в Зеленому Гаю. Давно вже зрубані столітні дуби. Колись на одному з них «в рамці зеленого листя» висів портрет Тараса Шевченка… Зелений Гай вирубали невдовзі після революції... Не пощадили й дуб, на якому висів портрет Тараса Шевченка. Згодом міська рада Гадяча продала на знос і будинок у Зеленому Гаю. Сталося це на початку 1920-х, коли рідня Лесі Українки назавжди залишила родове гніздо і виїхала з Гадяча… У 1930-ті голодні роки минулого століття пішли у небуття три церкви у Гадячі – Петропавлівська (на Гончарівці), Михайлівська (на Подолі) та Преображенська (на Заярі)… Вже у наші недавні часи, на початку 1980-х років, злетіли у повітря чотири храми у селах району: Лютеньці, Сарах, Малих Будищах та Хитцях… Наше місто хоч і древнє, але будинків старої архітектури дуже мало, і, на превеликий жаль, їх із кожним роком стає все менше. Десь у 1980-ті роки було знесено будинок повітового училища по вулиці Лесі Українки. Він був занедбаний, потребував ремонту. Та ремонт будинку – це затратно для влади. З Києва прийшов папір – встановити на цьому будинку меморіальну дошку про навчання в повітовому училищі Панаса Мирного. Та влада вирішила, що краще знести будинок… І возвели на цьому місці будинок прокуратури, бо ж через дорогу навпроти був тоді райвідділ міліції. До сьогодні на вулиці Лесі Українки стоїть древній будинок повітового суду, де з 1863-го по 1864 рік працював Панас Мирний… Будинок красивої старої архітектури, але вкрай занедбаний, безхозний. Новий господар може знищити зовнішній вигляд цієї історичної пам’ятки. Колись я пропонував владі у цьому історичному будинку розмістити історико-краєзнавчий музей, добудувавши з подвір’я необхідні приміщення. Та влада вирішила по-іншому. На цій же вулиці на основі старого будинку було зведено новий – для історико-краєзнавчого музею. Ця споруда зовні позбавлена декоративно-орнаментальних елементів, які б прикрасили фасад, надавали б йому вигляду культурно-мистецького закладу. Адже це музей, а не торговий дім… Неподалік школи №2 імені М. Драгоманова у глибині провулку, що веде до яру, з правого боку є будинок, у якому жив Панас Мирний з родиною у 1858–1865 роках. Він втратив первісний вигляд, там проживає декілька сімей. І висить на прибудованій веранді, а не на старому будинку, пам’ятна меморіальна дошка, та тільки підійти і прочитати її ніяк… Навпроти районного Будинку культури, через дорогу, на повороті по вулиці Драгоманова, до 1980-х років стояв древній одноповерховий будинок овальної форми. Владі він «муляв» очі, і його знесли… Пішов у небуття і давній будинок (заїжджий двір) на Соборній площі, в якому до 1993 року містився історико-краєзнавчий музей. А він був як візитка Гадяча. Знесли хазяїни, які його придбали. Влада міста продала нашу історію. То хто ми є?.. 2013 року в травні пішов у небуття єдиний в Україні музей родини Драгоманових у Гадячі. Він був відкритий у 1995-му й проіснував 18 років. Ми разом із художником Леонідом Стокіпним два роки оформляли його. З невідомих причин тодішня влада закрила заклад, усі експонати перенесли у міський краєзнавчий музей, де вони втратили свою первозданну роль. Про пам’ятник Тарасу Шевченку в Гадячі – окрема розмова… Та чи на належному місці його поставили? Доречно було б – перед Свято-Успенським собором, навпроти вулиці його імені. А на звільненому місці варто встановити капличку «Небесної Сотні» на пошанування Героїв Майдану. Викликає обурення те, що зробили нові власники-бізнесмени з будинком на розі вулиць Гетьманської і Чапаєва. Чому місцева влада дозволяє власникам псувати архітектурне обличчя древнього міста?.. Жаль, що в місті немає білбордів «Гадяч – гетьманська столиця» та «Гадяч – колиска Драгоманівського роду». Хай би наші гості бачили і знали, хто ми. На закінчення хочеться нагадати слова Михайла Драгоманова: «Хто не знає, що діялось у старовину, той не розумітиме й того, від чого тепер так, а не інакше, все на світі робиться, не знатиме й того, що треба робити, щоб далі було краще жити людям». Відкриймо очі на красу наших святинь, бо не хлібом єдиним живемо. Великий гріх бути духовно сліпими і глухими. Хто не шанує минуле, той не має майбутнього. Пам’ятаймо про це».

Меморіал «Вічно живим» і сквер ім. Бабаєва «зависли» / Влас. інформ. // Кременчуцький ТелеграфЪ. – 2016. – 8 верес. (№ 36). – С. 3.
«Роботи з реконструкції меморіалу «Вічно живим» та скверу ім. Бабаєва у Кременчуці зупинилися. За словами начальника управління капітального будівництва Миколи Воловика, фірма «Центр» не має достатньо працівників, щоб продовжувати виконувати взяті на себе зобов’язання… За словами міського голови, реконструкція скверу ім. Бабаєва має завершитися в 2016 році, меморіал «Вічно живим» цьогоріч здати точно не встигнуть, а терміни завершення робіт у краєзнавчому музеї – «в тумані».

Сквер здадуть у вересні, а термін відкриття музею прогнозувати ніхто не береться / Влас. інформ. // Кременчуцька газета. – 2016. – 9 верес. (№ 23). – С. 3.
«На прес-конференції в мерії 2 вересня міський голова Віталій Малецький повідомив, що, швидше за все, краєзнавчий музей не відкриють ні цього року, ні наступного. За словами градоначальника, роботи будуть продовжені, не зважаючи на доволі тривалі процедурні питання. 1 липня Кременчуцький краєзнавчий музей відзначив сумний ювілей – 5 років з моменту закриття на капремонт. Не закінчаться цьогоріч і роботи з ремонту меморіального комплексу «Вічно живим». Мер пояснив: «Там дуже багато роботи. Зараз проектне рішення щодо фасаду приймається: вентильований він буде чи іншої конструкції. Там є проблема: руйнування моноліту залізобетонної основи фасаду». Раніше віце-мер з будівництва Дмитро Кравченко заявляв, що ремонт меморіалу «Вічно живим» цього року не завершать через відсутність фінансування. Він обіцяв, що в поточному році буде вимощена плитка і проведені роботи з вентиляції фасаду. А ось сквер ім. О. Бабаєва обіцяють реконструювати до Дня міста…».

Черкас О. На стендах – віхи історії району / О. Черкас // Сільські новини. – 2016. – 14 верес. (№ 72). – С. 3.
У вересні «у кабінеті голови Чутівської РДА відбулося засідання художньої ради, на якому обговорили зміст і оформлення стендів районного краєзнавчого музею. На сторінках районки уже повідомлялося, що музей змінив своє місцезнаходження. Приміщення адмінбудинку колишнього колгоспу, де до цього знаходився історичний заклад, руйнується, покрівля протікає. Та й власники продають будівлю і не ремонтують її. Тож, аби врятувати експонати, музей перебрався в інше приміщення, яке виділила адміністрація ПТУ №55. На жаль, відновити його експозиції після перевезення неможливо. Тому вирішили замовити нові стенди, виставкові вітрини, подіуми та інше обладнання. Тим більше, що на сесії районної ради виділили кошти з бюджету на оформлення музею…».
 
Булашев О. Жеваго – о зловонии на Молодежном и КЗТУ, популизме и Кадетском корпусе / О. Булашев // Кременчуцька газета. – 2016. – 16 верес. (№ 24). – С. 4.
«Народный депутат Украины Константин Жеваго в эксклюзивном интервью Кременчугской газете ответил на ряд острых вопросов, касающихся жизнедеятельности города и страны». В частности, Константин Жеваго высказал свое мнение о ситуации с Кадетским корпусом Полтавы. «Народный депутат Украины Константин Жеваго не отказывается от своей идеи реконструировать здание Кадетского корпуса в Полтаве. По его словам, он с болью смотрит на то, как в течение вот уже 8 лет историческое строение разрушается. Ссылаясь на свой печальный опыт прошлых лет, меценат говорит: «Столько лет я пытаюсь убедить власть (начиная с государственной и заканчивая региональной) в том, чтобы это помещение продать собственнику… По одной простой причине: я не хочу вкладывать средства в предприятие, которое является государственной собственностью». Он напоминает, что в 2007 году уже выделял 3 млн. грн. (на то время это 600 тыс. $) на приведение здания Кадетского корпуса в порядок для консервации помещений и косметических работ фасада. Жеваго сетует: «Все эти 600 тысяч долларов были успешно потрачены. Но, к сожалению, на сегодняшний день этот объект не только не законсервирован для сохранности – он разрушается». И заявляет, что в любой момент готов инвестировать в сохранность здания, но при определенном условии: «Я заявлял и заявляю: как только власть, люди, горсовет созреют, чтобы провести приватизацию этого объекта с обязательством внесения инвестиций в его реконструкцию, я в тот же день хочу это сделать. Я хочу потратить свои деньги и средства других меценатов, чтобы сохранить этот исторический объект для потомков». По его словам, он осознает, что эта инвестиция никогда не окупится в материальном плане: в здании Кадетского корпуса нет ничего такого, что принесет материальную выгоду. Но ведь это не главное в ситуации, которая складывается сейчас. Константин Жеваго подчеркнул: «Мне стыдно, что в центре Полтавы, в сердце Украины, стоит такой «памятник» бесхозяйственности и безответственности». Напомним, облгосадминистрация и городские власти Полтавы не возражают против выкупа здания Кадетского корпуса, которое в данное время стремительно разрушается. Вице-мер Полтавы Михаил Шевченко отметил: «Если мы потеряем единственного, пока что реально заинтересованного инвестора, то придется законсервировать здание, что обойдется полтавскому бюджету в более чем 17 млн. грн. А это большая сумма, на которую можно было бы отремонтировать дороги, крыши, подвалы, построить детсад…». Однако против приватизации почти уже разрушенного здания Кадетского корпуса выступает Минкультуры».

Роїк В. Побачення із Батьківщиною / В. Роїк // Зоря Полтавщини. – 2016. – 27 верес. (№ 146-147). – С. 3.
«До нашої (газета «Зоря Полтавщини») редакції надійшов лист електронною поштою із Симферополя від сина Героя України Віри Роїк із проханням надрукувати його розповідь про враження від поїздки на Батьківщину». Зокрема, у листі йдеться про відвідування Вадимом Роїком Полтави: «У Полтаві відвідали провулок імені Віри Роїк (хотілося б, щоб і там з’явилася пам’ятна дошка)… також передали деякі матеріали про творчість Віри Роїк до Краєзнавчого музею. Завдяки його директору Катерині Фесик я отримав свіжий матеріал – статтю Наталії Жовнір «Мелодії на полотні», опубліковану в «Зорі Полтавщини» від 1 липня. І в Полтаві не забувають про Віру Сергіївну! За це велика подяка голові Полтавської ОДА Валерію Головку, депутатам обласної ради, журналістам і простим полтавцям».
вгору

Бібліотечна справа

Пономарь И. Нашим учреждениям культуры не хватает хозяина, или Нашим городским «хозяевам» не хватает уровня культуры? / И. Пономарь // Кременчуцька газета. – 2016. – 16 верес. (№ 24). – С. 7.
У статті автор описує свою прогулянку містом Кременчук із своїм давнім другом, зокрема, враження, отримані під час відвідування приміщення відділу абонемента Кременчуцької ЦМБ імені М. Горького: «… и тут я почувствовал какое-то смущение – ведь первый мой взгляд упал на заброшенный над окном библиотеки обрывок кабеля, напоминающий облезлый крысиный хвост… Не очень-то хотелось, чтобы друг увидел внутреннее состояние помещения. Но он, казалось, ничего не замечал… он так и не увидел протертого до цемента линолеума на полу, начинающих ржаветь болтов на металлических стеллажах, царапин и трещин на стенах и потолке… Прогулка продолжилась, однако я успел все-таки подумать: «Нашим учреждениям культуры не хватает хозяина, или нашим городским «хозяевам» не хватает уровня культуры?».

Ощепкова Н. «Искренняя благодарность библиотекарям за проделанную работу, которую недостаточно ценит власть» / Н. Ощепкова // Кременчуцька газета. – 2016. – 16 верес. (№ 24). – С. 7.
Користувач Кременчуцької ЦМБ імені М. Горького Неліна Ощепкова поздоровляє співробітників відділу абонемента закладу із професійним святом – Всеукраїнським днем бібліотек – та висловлює «большую искреннюю благодарность всему коллективу во главе с Инной Хмелик за такую преданную работу, которая, к сожалению, так недостаточно ценится властью».
вгору



Матеріал підготувала:                                                   І.О.Коваленко, провідний
                                                                                         бібліограф відділу інфор-
                                                                                         мації  з  питань  культури
                                                                                         та мистецтва

Режим роботи:
Понеділок-четвер: 9.00 – 19.00
П’ятниця, неділя: 10.00 – 18.00
Вихідний: субота

Санітарний день: останній понеділок кожного місяця
Наша адреса:
36020 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17












2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського