Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І.П.Котляревського Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені І. П. Котляревського
бібліотека
  

Пошук по електронному каталогу

Сенсорний інтерфейс
Тел.: (0532) 52-17-83
Тел./факс: 56-99-30

Усі контакти
Головна

Новини
Анонси
Нові надходження
Державні закупівлі
Пошукові системи

Про бібліотеку

Історична довідка

Запис до бібліотеки

Правила користування

Структура бібліотеки

Контактна інформація

Бібліотека у ЗМІ

План заходів

Поточний місяць

Архів

Хроніка подій

Виставки

Масові заходи

Ресурси бібліотеки

Каталоги і картотеки

Електронний каталог

Зведений каталог

Віртуальні виставки

Бібліотека вдячна

Видання бібліотеки

Бібліографічні

Інформаційні

Краєзнавчі

Методичні

Наукові та практичні доробки наших співробітників

Послуги бібліотеки

Основні послуги

Додаткові послуги

Віртуальна довідка

Програми та проекти

Отримай безоплатну правову допомогу

Пункт Доступу Громадян до офіційної інформації
(Програма Сприяння Парламенту ІІ)

Інтернет для читачів публічних бібліотек

Вікно в Америку

Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією

Бібліотеки - мости до е-урядування

Бiблiотечному фахiвцю

Нормативні документи

Методична діяльність

Бібліотечна асоціація

Бібліотеки світу

Бібліотеки України

Бібліотеки області

Полтавщина

Регіональні краєзнавчі ресурси

Полтавщина туристична

Видатні люди Полтавщини

Літературно-мистецькі премії

Бібліотеки Полтавщини на сторінках обласних газет

Шевченкове слово лунає на Полтавщині























Полтава Історична



Відділ інформації з питань культури та мистецтва

КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ,
ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ
КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ

(за IIІ квартал 2015 року)

Загальні питання
Матеріально-технічна база
Музейна справа. Охорона пам’яток

Загальні питання. Король Н. У Полтаві на платному уроці в школі патріотизм і доброта коштують 15 гривень / Н.Король // Коло. – 2015. – 24-30 верес. (№39). – С. 7.
«Сьогодні, в День міста (23 вересня), в полтавській гімназії «Здоров’я» №14 провели «Урок доброти». Коштував він 15 гривень. Хочуть чи не хочуть туди йти діти, їх ніхто не запитував, це добровільно-примусово. Але оскільки такі уроки проводяться на комерційній основі не раз на рік, батьки збунтувались. Дехто мовчки віддав гроші на це, а комусь не до вподоби ні сама ідея платних заходів (бо вважають, що можна і безкоштовно виховувати патріотизм і доброту), ні персоналії, які з року в рік приходять із цими уроками, не особливо враховуючи вік дітей та їхні зацікавлення. Батьки поскаржились керівництву закладу, наразі чекають письмову відповідь. Діти не особливо раді такому уроку-концерту, їм не дуже цікаво. Організатор та ідейний натхненник згаданого уроку – екс-директор обласної філармонії Герман Юрченко, заслужений працівник культури України. Оскільки директора гімназії сьогодні немає (так сказали батькам у закладі), то відповідь готує батькам заступник з виховної роботи Тетяна Іванівна Кривошапко. Для «Кола» теж коментувала заступник директора: «Сьогодні День визволення Полтави, тож традиційно у нас проходить «Урок доброти». Герман Юрченко сам гарно розповідає, із ним були Валерій Соколик (екс-соліст гурту «Краяни», нині артист філармонії – авт.) та Катерина Юрченко (донька Германа Юрійовича, теж артистка філармонії). Валерій Соколик співав, Катерина Юрченко читала поезії Тараса Шевченка та Василя Симоненка, вона гарно, патріотично розповідає по-українськи. Ми знаємо Катю, вона вчилась у нашій школі. Вчителі виходили і дякували за концерт в кінці». Ми запитали, чому урок проводять на комерційній основі і від кого надійшла така ініціатива – від самих артистів чи від керівництва школи. Тетяна Іванівна (Кривошапко) резюмувала: «Вони запропонували, а ми погодились, адже концерт дуже цікавий. А ще я дізнавалась про відгуки з інших шкіл, де вже пройшли ці концерти, всі схвально говорили про захід. Платно, бо це ж їхній хліб, гастролі ж оплачуються, наприклад їм. А ще апаратура, вони все це привезли, у школі немає такої апаратури. Усі взагалі задоволені». Багато батьків проти таких платних уроків, але не всі готові говорити на загал. Розповісти про це погодилась Наталя Рудько, мама п’ятикласниці: «Після того, як дитина прийшла зі школи зі словами «треба здати 15 гривень – буде якийсь урок чи концерт за участю Германа Юрченка», я задалася питанням – а чи хтось запитував думку батьків щодо таких заходів, які є обов’язковими і до того ж повинні оплачуватися батьками. Тому написала заяву на ім’я директора нашої гімназії «Здоровя» № 14 Піддубної Віри Василівни. Я попросила надати мені пояснення, на якій підставі в школі проводяться якісь платні уроки (називається це «Урок доброти»), які не передбачені навчальними планами, заради них відміняються уроки за розкладом, до того ж, на цей захід потрібно обов’язково здати 15 гривень». Наталя зазначає, що цього року захід припав на День міста, але це практика не одного року і такі відбуваються приблизно двічі на рік за однією і тією ж схемою. Учасники теж незмінні, зі слів дітей «якийсь дядечко зі своєю донькою» (вірогідно, пан Герман Юрченко з донькою) й інші артисти. Батьки школярів розповіли, що багатьом таке нав’язування різних заходів на комерційній основі не до вподоби, але роками здають гроші за інерцією «бо всі здають і я ж не збіднію». Мама одного із учнів школи розповіла: «Моя дитина теж вчиться в цьому закладі, і я так само здаю гроші, як і інші. Цікаві заходи, як виступ лялькового театру, приміром, я лише схвалюю, бо дітям це цікаво, але все ж за згодою батьків. А от традиційні уроки доброти і інші виступи на платній основі мене дратують». Не схвалює такого примусового і платного навчання патріотизму багатодітна мама Наталія Середрякова. Її діти навчаються у 1 та 8 класах. Вона говорить: «Я не проти, щоб наших дітей естетично розвивали у школі, але не за наш рахунок. У мене 5 дітей, і от 15 гривень – то тиждень малій оплачувати харчування в школі замість не дуже цікавого платного заходу. Прикро, що класних керівників у школі роблять винними, бо їм сказали, що не змогли донести до дітей і батьків важливість уроку і необхідність. А виходить, 300-450 гривень з класу за годину роботи артистів – чому ми повинні це спонсорувати? Я здаю ці гроші, бо соромно, що всі здають». Інформацію про цю ситуацію журналісти розмістили в соцмережах. Виявилося, що жодна людина не підтримує уроків чи заходів у стінах школи за плату. Натомість патріотизму і доброті, вважають користувачі мережі «Фейсбук», можуть вчити й педагоги або запрошені гості, які дійсно можуть це робити безкоштовно. Серед озвучених, кого б доречніше було запросити вчити патріотизму, – ветерани АТО, волонтери, письменники. До речі, поки готувався матеріал, зателефонувала мама другокласниці, назвалась Тетяною Дем’янець і розповіла про гарні враження від концерту. Під час розмови жінка визнала, що платити постійно за такі уроки вона б не хотіла, але подзвонила мені після зустрічі із заступником директора. Далі батьки збираються звертатися в обласний департамент освіти та профільне міністерство, аби привернути увагу вищих інстанцій до протизаконних дій, адже платні уроки можуть проводити лише за письмової згоди батьків. Наразі дізнатися деталі від Германа Юрченка та отримати коментар Євгенія Ленського (керівник обласного департаменту освіти) не вдалося, адже останній перебував на виїзному засіданні Кабінету Міністрів».
Король Н. У школах Полтави продовжують давати платні уроки доброти й патріотизму / Н.Король // Коло. – 2015. – 1-7 жовт. (№40). – С. 5.
«У полтавських школах не припинили проводити платні «Уроки доброти». Як уже раніше писало «Коло», батьки полтавських школярів гімназії «Здоров’я» №14 виступили проти платних уроків. Учора, 24 вересня, «Уроки доброти» теж відбувались у середніх навчальних закладах Полтави, зокрема в 23-ій школі. Ось що пише Aнна Яскіна в мережі Фейсбук: «Доброти» сьогодні вчили у 23-й школі. Я так зрозуміла, що протестного голосу громади ні пан Юрченко, ні керівництво міської та обласної освіти не почули, або й не захотіли. Цинізм полягає в тому, що деяких дітей, які не здали гроші, таки вмовили піти на концерт «в кредит». Мовляв, сходите, ми за вас гроші здамо, а ви потім принесете. Батьків ніхто й не спитав, чи згодні вони на такий «ґешефт». Також побували з таким уроком у 12 школі, там дехто з дітей, аби не йти на концерт і не здавати гроші, не прийшли до школи. А декого, хто принципово не йшов, змусили прибирати у класі, в той час, як інші були на виховному заході. Про це повідомила Оксана Лазаренко, мама двох учнів цієї школи. «Колу» стало відомо, що комерційна діяльність під назвою «Урок доброти» відбувається не лише у школах Полтави, а й Полтавського та Зіньківського районів (із цих районів учителі та працівники шкіл повідомили самі виданню). І пояснюють, оскільки у селах бідніші і навряд чи здадуть по 15 гривень, то там за урок-концерт платять 10 гривень. Два дні журналіст намагалась дізнатись думку керівництва освітян, чи мають бути платні уроки в школах, зокрема і такий як «Урок доброти». Керівник обласного департаменту освіти Євгеній Ленський сам перетелефонував журналісту, але говорити довго не міг, він у відрядженні і мав змогу зателефонувати на пару хвилин між засіданнями. Євгеній Анатолійович сказав: «Уроки на комерційній основі повинні бути тільки за згодою батьків, тобто у рамках чинного законодавства. Інакше – ніяких платних уроків у стінах шкіл. Це моя принципова позиція. Я знаю про ситуацію в школі №14 і обіцяю розібратись». Герман Юрченко розповів, що має дозвіл від міськвно на проведення таких уроків у школах, а також як ПП платить податки з цього виду діяльності. Відповідні документи пообіцяв надати у понеділок, 28 вересня. Проте жодних документів журналіст так і не побачила. Також додав, що він та його колектив за «Уроки доброти»… були лауреатами щорічної міської премії імені В.Г.Короленка у 2013 році. У музеї Короленка підтвердили таку інформацію. Журналіст попросила в Германа Юрійовича розповісти, що таке «Уроки доброти». Артист каже: «Шкода, що питаєте, що таке «Уроки доброти». Ось зателефонуйте в 23-ю школу і поцікавтесь, у нас там був концерт». Журналіст зауважила, що багато батьків запитують, чому російською мовою проходять такі уроки, чому платно, чому один репертуар і, загалом, в 23-й школі діти неохоче ішли на концерт. Юрченко зауважив: «Ні, це дуже патріотичний концерт, де я веду і російською, і українською мовами, тому що, як Чорновіл сказав, у нас немає ні західних, ні східних, ні хохлів, ні москалів – у нас є єдиний народ. І в нас звучать вірші Симоненка. А урок платний, бо у нас же машини, апаратура, на це ідуть гроші, а гроші ж за концерт не такі вже й великі, по 15 гривень». Гроші, може, й невеликі, але якщо з усієї школи, де 700 учнів, то вже й більше 10 тисяч. Директор філармонії Олег Тищик, дізнавшись, що у школах проводять уроки від філармонії (а часто саме так і озвучується цей концерт), був здивований, адже Герман Юрченко багато років не має стосунку до філармонії. А от артисти – так, із філармонії. Олег Тищик, директор обласної філармонії, каже: «Філармонія займає чітку позицію щодо підтримки бійців та незалежної України. На жаль після пожежі 2009 року концертний зал не працює, але ми надали його волонтерам для плетіння маскувальних сіток. Концерти нашої філармонії – це госпіталі, інститут зв’язку, полігон у Вакуленцях, зустрічі демобілізованих бійців біля ОДА, концерти для волонтерів у Полтаві та в області, для учасників АТО та їхніх сімей, концерти в Головному військовому госпіталі в Києві, Маріуполі, Володарському, на блок-постах тощо. Серед згаданих вище артистів участь у поїздках брав Валерій Соколик. Щодо фінансування поїздок філармонії, то на це передбачено певні кошти, оскільки ми виконуємо мобілізаційне завдання Міністерства культури тільки з дозволу управління культури ОДА. Діяльність Юрченка ніяк не пов’язана з нашою роботою і, надіюсь, ніколи такого не буде. Мені прикро, що ця особа прикриває свої дії філармонією та артистами». У міське управління освіти, обласний департамент освіти та профільне міністерство «Коло» відправило інформаційні запити щодо проведення комерційних уроків у школах».
Матеріально-технічна база. Тютюнник П. Чи відремонтують будинок культури? / П. Тютюнник // Оржицькі вісті. – 2015. – 6 серп. (№61-62). – С. 8. «Гіркотою і розчаруванням сповнений лист, що надійшов на адресу редакції від вчителя-пенсіонера із Сазонівки (Оржицького району) Петра Макаровича Тютюника. Він разом із своїми односельцями з тривогою спостерігає, як зовсім скоро може розвалитися місцевий будинок культури, колись окраса і гордість села. А сьогодні напівзруйнований дах з осудом проводжає дірками-очницями тих, хто міг би допомогти та, на жаль, не поспішає це зробити. А обіцяли багато хто. І кандидат у депутати, а згодом і депутат В.П.Пилипенко, і теперішні керівники господарств, що користуються землями, – ТОВ «Баришівська зернова компанія» та СТОВ «Красенівське». Ось що пише з цього приводу П.М.Тютюнник: «І що ж? Вітер дориває дах і далі, а ремонту – його так і немає. Цього літа, 7 липня, знову зібралися на день села жителі, гості Сазонівки і керівництво двох вищеназваних господарств. Як завжди, свято проводилося пишно, багато, з грамотами, подяками, подарунками, концертом і застіллям; ярмарок, торгівля, розваги для молоді. Я, інвалід І групи Великої Вітчизняної війни, радів цьому святу: село живе, народ вирує, хоч 8-річна школа вже закрита – мало дітей. Але чого ж ніхто із виступаючих ні словом не згадав про розкритий дах БК?». Автор листа підійшов до мікрофона, попросив слова і запитав про це у присутніх керівників. Відповідь була приблизно такою: компанія має великі витрати щодо господарювання, де може, надає допомогу, зокрема, і воїнам в зоні АТО, але більше ніж півторамільйонні витрати на капремонт закладу культури їй не під силу». Далі у своєму листі чоловік розповів, як він у 1966 році отримав призначення на посаду директора Кандибівської восьмирічної школи, яка розміщувалася у типовій дореволюційній будівлі, критій червоною черепицею. Дах знаходився в аварійному стані і потребував нагального ремонту. Тоді державою були виділені будматеріали, а ремонт даху та окремих класів і кабінету директора здійснено силами батьків школярів, колег та небайдужих жителів села. «Порівнюючи тепер ці два випадки, Петро Макарович з гіркотою констатує: сучасний ремонт даху Сазонівського будинку культури може бути набагато легшим, ніж проведений ним у школі в кінці 60-х. Тоді чоловік був сам на сам із проблемою, а сьогодні, вважає він, допомогу змогли б надати і «БЗК», і «Красенівське» господарство, і компанія «Кернел», в якій є частина пайовиків із Сазонівки. Та й з району, може б, щось підкинули. А рятувати будинок культури вкрай необхідно, адже це вогник, що манить молодь до села. А село потрібне всім господарствам. Вчитель-пенсіонер закликає: «Збережіть же його (село). Жителі села, ваші пайовики, чекають на ваш позитивний відгук. Дуже хотілося б, щоб очільники району взяли вирішення цього питання під особистий контроль». Редакція газети «Оржицькі вісті» звернулася за коментарем до Валентини Чмихало, сільського голови с.Сазонівка. Вона повідомила про таке ж звернення, яке надійшло і до сільської ради. Незважаючи на те, що дане питання неодноразово обговорювалося на сесіях сільської ради, що існує порозуміння з інвесторами, які й так допомагають у вирішенні першочергових проблем, вирішити його наразі дуже складно. Найперша проблема – у фінансуванні та у дотриманні усіх норм та вимог. Так, приїздив інженер-будівельник ТОВ «Баришівська зернова компанія», який прорахував кошторисну вартість ремонту (не менше ніж 1 млн. грн.), і це лише з мінімальними затратами, навіть без виготовлення проектно-кошторисної документації. У бюджеті, звичайно ж, таких коштів немає, адже йдеться про дуже велику суму. Тому нині, у важкий для всієї країни час, інвестори не обіцяють вкладати такі кошти в ремонт БК, тим паче, що за підтримки господарюючих об’єктів вирішується більшість питань життєдіяльності громади».

Волинська Ю. Невідомі розгромили старий кінотеатр «Дніпро» / Ю. Волинська // Кременчуцький телеграфЪ. – 2015. – 10 верес. (№37). – С. 3.
«6 вересня в Кременчуці під час дощу 10 невідомих молодих спортивних хлопців розгромили кінотеатр «Дніпро». Вандали побили вікна, меблі і наклали «купу» на порозі. Таку картину побачили свідки, які ховалися від дощу у кафе навпроти. Активісти проекту «Трансформерс», які влаштували там «вільний простір», вирішили кінотеатр законсервувати. На їхню думку, цього року його вже немає сенсу відновлювати. Юрій Слюсар, учасник проекту, розповідає: «Що це було, ми досі самі не зрозуміли. Схоже на якусь провокацію. Але це все таки який-не який, а арт-об’єкт. Його створили власноруч бельгійці і кременчуцька молодь. 9 вересня починається консервація кінотеатру, ми спробуємо вивезти і зберегти те, що було створено. А після зими вже повернемося до питання відновлення». Як розповів німецький художник Томас Нольден, який приїхав до Кременчука вчити студентів, в Європі арт-об’єкти з вільною зоною часто піддаються вандалізму. Він каже: «Багато європейських проектів починалися саме так. Люди, які живуть поруч, не зрозуміли, або щось подібне. І тоді з’являється вандалізм. Ті, хто використовує «вільний простір», повинні розуміти, що це ризик. Можливо, потрібно зробити паузу. Може, через рік, два або три люди зрозуміють суть цього проекту».
Музейна справа. Охорона пам’яток. Передерій Л. Віктор Дмитренко: «У парку Скорботної матері в Полтаві потрібно увічнити пам’ять понад 30 тисяч загиблих у роки окупації» / Л. Передерій // Вечірня Полтава. – 2015. – 1 лип. (№26). – С. 5,6.
Журналіст Людмила Передерій поспілкувалася із військовим пенсіонером, полтавцем Віктором Дмитренком, який «майже 32 роки ходить по владних кабінетах. За цей час змінилося з десяток очільників Полтавщини, кілька міських голів Полтави. Але жоден із них пальцем не поворухнув, щоб зробити добру справу — увічнити пам’ять про понад 30 тисяч загиблих полтавців та військовополонених у чорні роки окупації нашого міста німецько-фашистськими загарбниками». Віктор Миколайович розповів про історію спорудження меморіального комплексу Солдатської слави з Вічним вогнем у парку імені Івана Котляревського та пам’ятника Скорботній матері у парку в районі вулиці Пушкарівської. «…ближче до будинків на вулиці Пушкарівській, де мешкає й Віктор Миколайович, знаходиться величезна братська могила. Один кінець траншеї заходить на територію заводу «Лтава», а другий доходить до середини парку. За деякими підрахунками, в ній упокоєно понад 30 тисяч полтавців та солдатів Південно-Західного фронту. Після війни на цьому місці поставили невеликий пам’ятник із зіркою й інформаційною табличкою. Але головний архітектор Лев Вайнгорт (за своїм задумом чи вказівкою зверху) його прибрав. Далеко не всі полтавці, особливо молодші покоління, тепер знають, яке то страшне місце, тож улітку, буває, влаштовують там відпочинок із шашликами… Ненаситна траншея артилерійського тиру перетворилася на величезну братську могилу… Віктор Миколайович зітхає: «Я написав родині одного померлого на Сумщину. Обізвалися внуки, захотіли приїхати на дідову могилу. А її, могили, як такої немає! Навіть пам’ятника. Соромно. Як можна отак ігнорувати пам’ять про невинно убієнних?». Усього, за різними даними, у злощасному місці полягло понад 15 тисяч євреїв та близько 20 тисяч осіб інших національностей. На такому числі наполягала історик-краєзнавець Віра Жук, яка багато років займалася цим питанням. Віктор Дмитренко слушно зауважує, що 23 листопада тільки представники єврейської національності приходять у парк Скорботної матері, щоб згадати померлих. Полтавська влада туди — ні ногою. Військовий пенсіонер продовжує: «Скільки я по тих кабінетах виходив. З 1983 року почав клопотатися перед владою, щоб поновили хоча б колишній пам’ятник, бо це ж блюзнірство над пам’яттю! Разом з племінником підпільниці Лялі Убийвовк Віктором Убийвовком ходили до голови облдержадміністрації Миколи Залудяка (за свідченнями деяких очевидців, розстріляні борці з групи Лялі Убийвовк також були поховані у траншеї. — Авт.). А можновладці до таких візитів завжди ставилися скептично. Я не раз, уже сам, звертався до «губернаторів» Олександра Удовіченка, Анатолія Кукоби, Валерія Асадчева. Марно…». 2009 року чоловік звернувся до колишнього міського голови Полтави Андрія Матковського. Той довго затягував із вирішенням питання, проте, коли вже закінчувалася його каденція, таки замовив пам’ятник. Але «біда» — Андрія Всеволодовича не обрали на другий термін, і питання з пам’ятником зависло на півдорозі. Віктор Дмитренко стверджує, що сам бачив «напівфабрикат», який помістили для зберігання на складі скульпторів на вулиці Пілотській. Співрозмовник не заспокоюється: «Знову поїхав на склад: кажуть — ще лежить. Я тоді кинувся до Олександра Мамая. Він за словом у кишеню не поліз: «Вікторе Миколайовичу, ви благородна людина, таку справу робите для Полтави! Як тільки мене затвердять на посаді, наступного дня приходьте, і ми це питання вирішимо»… Я прийшов через місяць. Новообраний міський очільник пригадав, хто я такий, але зажурено сказав: «Грошей немає й не буде». Три роки лежав той пам’ятник на складі. Де він зараз — не знаю. Мені вже майже 80 років. Доки житиму, не здамся і не дам спокою нікому з можновладців. Хай їм буде соромно за свою бездіяльність — не тільки переді мною, а й перед десятками тисяч померлих!»… Колишній головний художник Полтави Михайло Шлафер, який свого часу вивчав це питання, розповів, що «парк імені Івана Котляревського із монументом Солдатської слави і парк Скорботної матері за концепцією задумували як єдиний меморіал. Місце, на якому облаштували парк Скорботної матері, — це реально велике кладовище в межах міста, започатковане ще до революції. Углибині території, за нинішнім пам’ятником Скорботнії матері, був рівчак, де розміщувався армійський тир. До війни в цьому рові розстріляли близько 500 чоловік полтавської інтелігенції (факт підтверджують архіви НКВС). Під час війни на території артскладів знаходився табір для радянських військовополонених, огороджений колючим дротом… Лев Вайнгорт поставив пам’ятник Скорботній матері — як збірному образу матері загиблих євреїв, червоноармійців, учасників підпільної групи Лялі Убийвовк та інших жителів Полтави. Їх усіх скидали в цей рів і засипали землею… Коли Віктор Дмитренко розкрив страшні подробиці великої трагедії міста, він звернувся до полтавців з проханням якось позначити місце загибелі кількох десятків тисяч людей. Було розроблено концепт-пропозицію. Керувалися тим, що в двох парках і так достатньо пам’ятників, тож до цього потрібно підійти по-іншому. Вирішили насамперед привести до ладу парк Скорботної матері, щоб там не смажили шашликів і не вигулювали собак. Жителі Полтави досі влаштовують там зону масового відпочинку… Це має бути зона тихого відпочинку — без гулянь і шашликів. Уздовж алеї, котра проходить поруч із похованням, пропонували й було схвалено поставити кілька каменів з інформацією про розстріляних. Місце рову хотіли засадити червоними квітами, зробити там невеликий курган з пам’ятним знаком, що тут у 1941—1943 роках розстріляли тисячі людей, або хоча б поставити хрест. Це не такі великі кошти. Фрагменти обеліска без написів і справді були вже виготовлені, проте сумніваюся, що вони збереглися до цього часу. А з парком ситуація дійсно дивнувата. Шашлики і зараз продовжують смажити.  Скорботну матір і пам’ятник загиблим євреям обливають фарбою. Інформаційні щити, що повідомляють про страшні факти, курочать. Те, що робиться за пам’ятником Скорботій матері, нікого з влади не цікавить. Це як задвірки парку, до яких нікому немає діла. Якщо Віктор Дмитренко перестане клопотатися, то ніхто й не ворухнеться. А в тих місцях, скільки копають, — усе кістки, кістки, кістки… ».
Нагорна Т. Як зберегти Кадетський корпус? / Т. Нагорна // Вечірня Полтава. – 2015. – 8 лип. (№27). – С. 2.
У своєму листі до редакції газети «Вечірня Полтава» читачка Тетяна Нагорна «хоче порушити тему Полтавського Петровського кадетського корпусу, яка болить, на мою думку, кожному небайдужому полтавцю, всім, хто любить рідне місто. 5 липня містяни відсвяткували 173-ю річницю з того дня, як було відкрито одну з найвеличніших будівель нашого міста — Полтавський кадетський корпус. Зважаючи на те, що споруда перебуває в аварійному стані, святкування відбулося в Корпусному парку. І хочеться запитати: а що далі? Чи довго ще перлина Полтави, історична будівля Круглої площі, матиме вигляд обгорілої пустки в самому центрі міста? Знаю, що у владних кабінетах, у пресі, на Інтернет-ресурсах точилося безліч розмов про те, що краще розмістити у стінах колишнього артилерійського училища. Звучало багато слушних пропозицій. Я теж хочу долучитись до обговорення цієї наболілої теми і запропонувати зібрати під дахом цієї все ще ошатної споруди всі органи юстиції Полтави. Хай це буде не державна установа, а своєрідний сервісний центр з надання найрізноманітніших послуг полтавцям: нотаріальних, адвокатських, органів РАГСу. Він буде діяти прозоро, оперативно, без будь-якої корупції та хабарів. Якщо будівлю належним чином відремонтувати (це вже друга тема), вона матиме презентабельний вигляд, як і належить установі такого рівня, і яка знаходиться в самому центрі, що дуже зручно для більшості відвідувачів, та має достатньо площ, аби вільно розмістити усі служби. А якщо відновити велику залу, де раніше кадети, а пізніше курсанти, кружляли у вальсі з прекрасними панянками, то це приміщення може стати ошатною залою для урочистих подій. На мою думку, таке переформатування ще вцілілих поверхів та приміщень – кращий варіант для будинку, який є архітектурною пам’яткою і який треба рятувати негайно».

Незвієцький П. Заповідна земля Бабанінщини / П. Незвієцький // Сільські новини. – 2015. – 11 лип. (№28). – С. 9.
Житель Кочубеївки Чутівського району П.Незвієцький написав до редакції газети «Сільські новини» листа, у якому пропонує відновити садибу у Черняківці, яка тісно пов’язана із художницею та письменницею, землячкою Марією Башкирцевою, та створити на її місці художньо-меморіальний комплекс. У листі він пише: «Улітку цього року минає два десятиліття, як у 1995 році за ініціативи одного з очільників районної влади, краєзнавця і поета А.Шутя на Чутівщині розпочалося системне дослідження і популяризація творчості нашої землячки, художниці та письменниці Марії Башкирцевої. Водночас не один рік її шанувальники виношують думку про відновлення бабанінської садиби в Черняківці, тісно пов’язаної з біографією цієї видатної особистості і створенням на її місці художньо-меморіального комплексу… Буревії років, на жаль, не пощадили садибу Бабаніних… На місці бабанінської садиби за радянських часів з’явилося дві вулиці ошатних будинків, одна з них носить ім’я М.Башкирцевої… Розглядаючи перспективу створення художньо-меморіального комплексу, присвяченого М.Башкирцевій, у Черняківці бачимо, в першу чергу, визначення його кордонів, проектування і розміщення основних меморіальних споруд, які мають виконати кращі студенти і викладачі архітектурного факультету Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. Основу комплексу мають складати: каплиця на місці спаленої Святоварваринської церкви, невелике модерне приміщення, в якому буде розгорнута історико-біографічна експозиція про життєвий і творчий шлях художниці, альтанки. Пам’ятний знак у центрі комплексу, подарований обласним відділенням спілки художників України, вражатиме естетичною довершеністю. Реконструкція каскаду бабанінських ставків теж стає важливою справою становлення художньо-меморіального комплексу... На всій територій садиби необхідно, хоча б частково, відтворити природне середовище: зелені насадження, паркові алеї, якими вони були при Бабаніних. Цілісне виконання усіх складових художньо-меморіального комплексу нададуть йому змогу здобути статус обласного історико-культурного заповідника «Бабанінщина» імені М.Башкирцевої. У непростих економічних реаліях сьогодення є проблемним фінансування закладу такого типу. Тому важливим є питання будівництва тут літнього кафе, кіоску з продажу сувенірів, творів мистецтва чутівських майстрів. Живописна природа Черняківки, сучасний дизайн споруд комплексу приваблюватиме сюди гостей не тільки з Полтавщини, але й з усієї України, навіть з далекого зарубіжжя. Спеціалісти, творчі люди в Полтаві, Чутовому, Черняківці мають об’єднати свої зусилля для реалізації благородної ідеї. Цьому повинна сприяти підтримка населення, владних структур Чутівщини і, звичайно, усієї громади району».


Матеріал підготувала:                                                   І.О.Коваленко, провідний
                                                                                         бібліограф відділу інфор-
                                                                                         мації  з  питань  культури
                                                                                         та мистецтва


Режим роботи:
Понеділок-четвер: 9.00 – 19.00
П’ятниця, неділя: 10.00 – 18.00
Вихідний: субота

Санітарний день: останній понеділок кожного місяця
Наша адреса:
36020 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17












2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського