Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І.П.Котляревського Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені І. П. Котляревського
бібліотека
  

Пошук по електронному каталогу

Сенсорний інтерфейс
Тел.: (0532) 52-17-83
Тел./факс: 56-99-30

Усі контакти
Головна

Новини
Анонси
Нові надходження
Державні закупівлі
Пошукові системи

Про бібліотеку

Історична довідка

Запис до бібліотеки

Правила користування

Структура бібліотеки

Контактна інформація

Бібліотека у ЗМІ

План заходів

Поточний місяць

Архів

Хроніка подій

Виставки

Масові заходи

Ресурси бібліотеки

Каталоги і картотеки

Електронний каталог

Зведений каталог

Віртуальні виставки

Бібліотека вдячна

Видання бібліотеки

Бібліографічні

Інформаційні

Краєзнавчі

Методичні

Наукові та практичні доробки наших співробітників

Послуги бібліотеки

Основні послуги

Додаткові послуги

Віртуальна довідка

Програми та проекти

Отримай безоплатну правову допомогу

Пункт Доступу Громадян до офіційної інформації
(Програма Сприяння Парламенту ІІ)

Інтернет для читачів публічних бібліотек

Вікно в Америку

Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією

Бібліотеки - мости до е-урядування

Бiблiотечному фахiвцю

Нормативні документи

Методична діяльність

Бібліотечна асоціація

Бібліотеки світу

Бібліотеки України

Бібліотеки області

Полтавщина

Регіональні краєзнавчі ресурси

Полтавщина туристична

Видатні люди Полтавщини

Літературно-мистецькі премії

Бібліотеки Полтавщини на сторінках обласних газет

Шевченкове слово лунає на Полтавщині























Полтава Історична



Відділ інформації з питань культури та мистецтва

КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ,
ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ
КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ

(за IV квартал 2014 року)

Загальні питання
Музейна справа. Охорона пам’яток
Бібліотечна справа

Загальні питання

Данільченко Т. Про заклади культури на селі / Т.Данільченко // Сільські новини. – Сільські новини. – 2014. – 22 листоп. (№47). – С. 2.
Заступник голови Чутівської РДА Т.Данільченко у статті розповідає про результати перевірки сільських будинків культури району, яка була проведена протягом вересня-жовтня цього року. Зокрема, «Зеленківський клуб неприємно вразив членів комісії брудним недоглянутим приміщенням, потрісканими стінами, і це незважаючи на те, що у закладі працюють дві жінки: завідувач (0,5 ставки) та художній керівник (0,25 ставки). На жаль, перевіряючі так і не дочекалися на робочому місці керівника закладу В.Жарецьку. Хотілося б, щоб сільський голова більше уваги приділив закладам культури, підтримав громаду Смородщини та допоміг з ремонтом покрівлі будинку культури, контролював дотримання графіка роботи та якість виконання обов’язків працівниками Зеленківського клубу, адже на заробітну плату їм витрачається майже 20 тис. бюджетних коштів. Сторожівський сільський клуб на момент перевірки взагалі був зачинений, хоча за графіком завідувач клубу Ж.Шатунова повинна бути на робочому місці, адже працює вона на 0,75 ставки і на 0,5 ставки художній керівник. На заробітну плату працівників Сторожівського клубу витрачається 23,5 тис. грн. на рік… Прикро те, що працівникам сільських закладів культури, які отримують незначні кошти за свою роботу, доводиться працювати в холодних приміщеннях, без відповідної звукової апаратури, буквально на «голому» ентузіазмі. Але ті люди, які невипадково прийшли у професію і дійсно люблять її від усієї душі, доводять стару істину: той, хто хоче працювати, шукає можливості, а той, хто не хоче - причини».

Волик Л. Сільський клуб волає про допомогу / Л.Волик // Пирятинські вісті. – 2014. – 12 груд. (№50). – С. 3.
«Прихідьківський сільський клуб побудували у 80-х роках минулого століття. Тоді село процвітало, було збудовано цілий ряд суб’єктів соціальної сфери. Приміщення клубу стало окрасою центру села. Відтоді минуло понад 20 років… Нині будівля закладу всім своїм зовнішнім виглядом волає про допомогу, а точніше – про необхідність ремонту… Екскурсію приміщенням провела художній керівник Лідія Христенко, яка розповіла: «Нам би хоч би трохи підремонтувати дах, бо тече звідусіль. А через те, що протікає дах, руйнуються стіни, сиплеться штукатурка. Треба, звичайно, і внутрішні ремонтні роботи провести. Але поки зверху капатиме, – все буде марно. І сцену треба поновити, гардини на ній ніхто не міняв з дня відкриття закладу. У селі багато ентузіастів, люди хочуть співати-танцювати, відпочивати душею. Тим паче у наш складний час це дуже потрібно. Ми б і власними силами потроху робили внутрішній косметичний ремонт, якби тільки нам допомогли з дахом». Журналісти попросили сільського голову Дейманівської сільської ради Василя Брюховецького прокоментувати проблему. Він запевнив, що матеріали, необхідні для поточного ремонту даху, є і навесні ремонтні роботи буде проведено. Наразі залишається сподіватися, що будівля таки дочекається заповітної весни і її встигнуть урятувати від руйнування».
Музейна справа. Охорона пам’яток

Кучеренко Л. «Де полягла, там і воскресла українська слава…» / Л. Кучеренко // Вісті. – 2014. – 10 жовт. (№41). – С. 9.
«У місті Болехові Івано-Франківської області урочисто відкрили перший пам’ятник скульптору, художнику, поету й борцеві за незалежність України, уродженцеві Козацьких хуторів під Рунівщиною Полтавського району Михайлові Гаврилку… У всеукраїнському святі в Болехові взяла участь полтавська делегація у складі рунівщинського сільського голови Володимира Сухаренка, мистецтвознавця Віталія Ханка, директора рунівщинського сільського музею Світлани Сухаренко, президента Полтавського обласного медіа-клубу Людмили Кучеренко та голови обласного осередку Союзу українок Оксани Калинич. І нам, відверто скажу (Л. Кучеренко), було соромно, що він (пам’ятник) постав не у нас, не на малій батьківщині великого митця й патріота, що не на Полтавщині його ім’я носять гімназії й вулиці».

Буряк О. Унікальному музею на Пирятинщині оголосили вирок / О.Буряк // Події та коментарі. – 2014. – 17 жовт. (№43). – С. 5.
«Березоворудський народний історико-краєзнавчий музей – об’єкт без перебільшення всеукраїнського та міжнародного значення… Відповідальний за долю музею посадовець – Василь Краснюк, відмовився опалювати приміщення музею, цим самим прирікши експонати на вірну смерть… Уже більше 50 років музей перебуває на балансі Березоворудківського аграрного технікуму. Директор музею Валентина Гончар особисто опікується станом експонатів, слідкує за порядком, доповнює матеріалами експозиції, проводить екскурсії для відвідувачів… Жінка дуже переживає, що у приміщенні закладу майже постійно вогко, стіни чорніють та вкриваються грибком. Відповідальний за об’єкт – директор Березоворудківського аграрного технікуму Василь Краснюк – не просто махнув на музей рукою, він ніби навмисно знущається з жінки, якій болить доля безмежно цінних експонатів. Ми дізналися про це від громади села. Особисто зустрілися з Валентиною Василівною, яка розповіла, що клопоталася перед директором технікуму стосовно майбутнього опалення приміщення. За словами жінки, керівник навчального закладу в грубій формі заявив, що температури в музеї вище 10 градусів їй не варто очікувати. А це – стовідсоткова загибель експонатів… Члени громади стверджують, що за всі часи існування технікуму на посаді директора цього навчального закладу ще ніколи не було такого брутального та нелюдяного керівника… Терпінню громади села уже настає край, наголошують місцеві… Один із працівників технікуму, який назватися не захотів, наголосив:  «…Цей негідник вирубав древній парк Закревських, який століттями надихав художників…».
Доленко О. Сільська молодь надає перевагу барам / О.Доленко // Події та коментарі. – 2014. – 17 жовт. (№43). – С. 8.
Сільська молодь також «не хоче йти на дискотеки, які влаштовують у сільському Будинку культури, адже там… не продають пива. Мешканці села Луки Лохвицького району середнього і старшого віку скаржаться, що вечорами молоді люди збираються у барі. А в Будинку культури танці не проводяться. Кажуть, там на дискотеках можна проводити культурні безалкогольні розваги, конкурси… Літній чоловік показує на дівчину у синій куртці: «… Ввечері минулих вихідних сиділа в барі з пляшкою пива в руці. Я її не звинувачую… Просто дітям піти більше нікуди». Інша співрозмовниця додає: «Хотілося б, щоб у клубі проводили більше заходів для молоді, дискотек. Як і раніше, коли там постійно вечорами музика лунала. Хоча б улітку, бо ми вже забули, коли той клуб і опалювався». За коментарем ми також звернулися до директора Лучанського Будинку культури Миколи Черевка: «Ми проводимо багато різних заходів, і не звертає на них увагу й не приходить тільки той, хто не хоче помічати. Маємо хорошу апаратуру, записи. Активно працює самодіяльність. На жаль, узимку доводиться проводити репетиції на базі музичної школи. Раніше дискотеки були популярними, ми їх проводили постійно, приходило багато людей. Нині ж ніхто не йде. Виставляли апаратуру і влаштовували дискотеку ми з хлопцями-діджеями й цього року, але молодь проходить мимо і йде до бару. Мої помічники кажуть, що туди вабить випивка, що танці в клубі віджили своє. Я спілкувався з колегами з інших сіл, і вони підтвердили, що на дискотеки йдуть лише там, де поблизу немає барів. У нас цей заклад по сусідству…». Лука – одне з найбільших сіл Лохвиччини і, безумовно, одне з найспівучіших в Україні... Село багате творчими особистостями. Гордість Луки – дитяча музична школа. При Будинкові культури працює бібліотека, у селі є інтернет. Тому в місцевої молоді є всі можливості проводити дозвілля не за пивом і цигаркою в барі, а займаючись духовним розвитком. Було б бажання!».
Волошин Р. Ми відповідальні за вулиці, на яких живемо / Р.Волошин //Зоря Полтавщини. – 2014. – 18-21 жовт. (№170-172). – С. 10.
До редакції газети «Зоря Полтавщини» надійшов лист від полтавського пенсіонера Романа Волошина, в якому він висловлює свої міркування щодо назв вулиць обласного центру: «Звернутися до хоча б поверхового аналізу топоніміки Полтави мене змусило таке нагальне, але, безумовно, запізніле рішення міської влади про вивчення думки жителів щодо перейменування вулиці Артема на вулицю Симона Петлюри. На моє переконання, в Полтаві – топонімічне лихо: багато назв наших вулиць не виховують почуття гордості за рідне місто, не сприяють усвідомленню того, що бути полтавцем – це велика честь і велика відповідальність. Перейменування відповідально до вимог часу є невідворотним… Ідеологічно розвінчувальні перейменування відбулися й у Полтаві… Утім цей процес зупинився на півдорозі. Що ж маємо нині? У центрі Полтави є Радянський провулок, вулиці КІМа, Комсомольська, провулки Бакинських комісарів, Волочаївський, парк Ленінського комсомолу. І що ж можуть відповісти батьки та вчителі на запитання дітей, чому в місті є Ленінський та Октябрьский райони, вулиці Леніна, Фрунзе, адже шкільні програми сьогодні дають об’єктивну оцінку таким діячам і подіям? А які думки навіює дітям вулиця Павлика Морозова на Половках? Мозолять очі таблички з назвами вулиць Енгельса, Сакко, Рози Люксембург, Карла Лібкнехта, Ульянових, Володарського, Красіна, Затонського, Халтуріна… Безумовно, «обличчям» кожного міста є його головна вулиця. У нас, як це не прикро, її назва утверджує більшовицький переворот 1917 року. Чи не доцільно було б повернути вулиці Жовтневій котрусь із історичних назв – Успенська, Пробивна, Мостова? Особливо засмучує ситуація з вулицею Менжинського. Саме ж тут росте посаджений у дні перепоховання Тараса Григоровича Шевченка дуб, а наша влада так і не спромоглася належним чином впорядкувати цей дорогий клаптик землі навіть до 200-літнього ювілею Кобзаря…». Також дописувач згадує і вулицю Артема, зазначаючи при цьому: «чи не від Артема тягнеться зашморг сепаратизму на Донбасі? А як почуваються віруючі люди, які проживають у Полтаві на вулиці Безвірницькій (Поділ)? Сумно за жителів Комсомольської (колишня Срітенська), Воскресенського узвозу, адже храмів, з якими пов’язані ці назви, як і багатьох інших, давно немає. Звісно ж, повернення вулиці Комсомольській її первісної назви не допоможе відновити храм, але з’явиться хоча б нагадування про нього. Вивчаючи проблеми полтавської топоніміки, я звернувся до результатів всеукраїнського опитування щодо визначення імен 100 найвидатніших українців, до «Альманаху пошани й визнання 100 видатних особистостей Полтавщини минулих століть» (П., 2003 р.) та до інших довідкових видань. У числі 100 видатних полтавців названо Святійшого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Степан Скрипник, племінник Симона Петлюри). У Полтаві зберігся, але в дуже жалюгідному стані, будинок, у якому він народився, – на сучасній вулиці Карла Лібкнехта. Чи не соромно нам за стан майже зруйнованої меморіальної споруди і назву вулиці? Згадаймо ще двох полтавців, церковних діячів, імена яких також увійшли до сотні найвидатніших полтавців, – преподобного Паїсія Величковського (онука відомого барокового поета Івана Величковського) та архієпископа Парфенія (Памфіл Левицький)… На жаль, годі шукати імен цих подвижників на карті нашого обласного центру. Багато поколінь українців виборювали волю, незалежність своєї Вітчизни. Шість років обіймав високу гетьманську посаду Данило Апостол. Непрості, часом трагічні сторінки нашої історії засвідчив козацький літописець Григорій Грабянка. Імена цих діячів увійшли до числа 100 «обраних» полтавців. Пошанований у цьому переліку й борець за вільну Україну, письменник, просвітитель Василь Капніст. У сотні великих українців – гетьман Іван Мазепа, його наступник, автор першої у світі Конституції Пилип Орлик, останній кошовий Запорізької Січі Петро Калнишевський. Подвиги цих видатних постатей золотими літерами вписані в історію України, їхні життя нерозривно пов’язані з Полтавщиною, їх шанує увесь світ, та в Полтаві про це начебто й не знають. Не припустимо забувати також імена полтавців – членів Кирило-Мефодіївського товариства. У нашому обласному центрі є вулиця, яка нагадує тільки про одного з братчиків, – О.О.Навроцького. А до цієї організації належали й наші земляки М.І.Гулак, В.М.Білозерський, О.В.Маркович, Г.Л.Андрузький, І.Я.Посяда, М.І.Савич. Не згасла іскра боротьби за волю України в серцях полтавців і в ХХ столітті. У 1900 році на Вознесенському узвозі у помешканні політичних, громадських діячів Русових наш земляк, адвокат М.І.Міхновський уперше зачитав текст своєї брошури «Самостійна Україна». До речі, господарка того будинку С.І.Русова відкрила в Полтаві другий у Російській імперії дитячий садок, а в 1917 році була обрана до Центральної ради. У боргу полтавці перед видатним земляком, головою Директорії УНР, Головним отаманом військ УНР Симоном Петлюрою. «Мудра» влада знищила будинок, у якому він народився. Та пам’ять про патріота відродилася у сучасних поколіннях свідомих українців. Безсумнівно, що пропозиції громадськості про перейменування вулиці Артема на вулицю Симона Петлюри є надією на відновлення історичної справедливості. Зобов’язані полтавці гідно вшанувати пам’ять багаторічного учасника спротиву московській окупації, шишаччанина К.І.Осьмака, незламної «шістдесятниці» О.Я.Мешко. Не годиться зволікати і з вшануванням подвижників нашого буремного сьогодення – Героїв Небесної Сотні. Утім поза увагою на карті Полтави – не тільки наші легендарні громадські та політичні діячі. Показовий факт поваги полтавської влади до чужих і сумнівних геніїв – вулиця Вільямса… А от вулиці імені нашого земляка, академіка Василя Ремесла немає… «Відмахнулися» в Полтаві й від учених М.П.Драгоманова, П.Г.Житецького, Д.Д.Іваненка, М.В.Курдюмова, М.Ф.Пильчикова, Г.Г.Ващенка, хоча їхні імена значаться в числі 100 видатних полтавців. У нас є вулиці на честь Дарвіна, Коперника, Паскаля, Ломоносова, Ползунова. Безсумнівно, вони – видатні особистості, але їхнє життя та діяльність жодним чином не пов’язані з нашим краєм. Особлива тема для полтавців – небо, авіація, космос. І дуже гірко, що в Полтаві немає вулиці імені академіка, засновника відомої Полтавської гравіметричної обсерваторії О.Я.Орлова. Те ж саме можна сказати й про видатного винахідника, конструктора бойових ракет, генерала О.Д.Засядька, творця першого в світі ранцевого парашута Г.Є.Котельникова, льотчика-космонавта Г.Т.Берегового. Маловідомим залишається ім’я автора космічного корабля «Буран», дитячі роки якого минули в Кременчуці, Г.Є.Лозино-Лозинського. Як і в кожному місті, в нашому обласному центрі чимало топонімів, пов’язаних із класиками літератури… Та стає боляче, що в Полтаві не пошановано рідних їй майстрів пера – О.С.Афанасьєва-Чужбинського, А.Л.Метлинського, Олену Пчілку, В.І.Самійленка, Л.І.Боровиковського, В.Барку, М.К.Ореста, братів Григора і Григорія Тютюнників – усі вони у «великій сотні». А чим завинили також проігноровані нами М.Г.Філянський, Л.П.Бразов, Б.Н.Левін, Ф.К.Роговий, Ф.З.Гарін, О.Д.Іваненко, М.В.Казидуб, П.П.Ротач?.. Забутими залишаються і краєзнавці, автори безцінних книг про місто і край, які «відкрили» очі сучасникам на Полтаву і Полтавщину – П.І.Бодянський, В.Є.Бучневич, І.Ф.Павловський, Л.В.Падалка, М.Я.Рудинський. Немає в нашому місті вулиць на честь земляків-художників зі славної сотні полтавців – Г.К.Левицького, О.Ф.Селюченко, О.Г.Сластіона. До числа великих українців належить уродженка Полтавської губернії Катерина Білокур, про яку чомусь мовчить полтавська топоніміка. Не вшанували ми у назвах вулиць близьких нам «зірок» музики, театру, кіно: диригентів Д.В.Ахшарумова, Н.В.Городовенка, композиторів М.М.Калачевського, братів Георгія та Платона Майбородів, актора Ю.Т.Тимошенка (відомий як Тарапунька), кіноактрису В.С.Холодну. А як можна не мати в Полтаві вулиць на честь її унікальних будівничих – архітекторів М.М.Амвросимова та Л.В.Вайнгорта?.. Отож депутати міськради мають пам’ятати, що вони працюють у будинку, який розмістив на площі Михайло Амвросимов, а відбудував Лев Вайнгорт. Не до честі нам забувати й про оберігачів багатовікової творчої спадщини нашого народу, етнографів Ф.І.Вовка, В.І.Василенка, М.А.Цертелєва. Соромно, що немає в Полтаві вулиць, присвячених пам’яті наших «янголів у білих халатах», – основоположнику вітчизняного наукового акушерства Н.М.Амбодику-Максимовичу, хірургу О.Т.Богаєвському, засновнику Миргородського курорту І.А.Зубковському. Серед імен ста видатних українців усіх часів є і наш земляк, непереможний борець І.М.Піддубний, а до переліку ста видатних полтавців увійшли борець І.В.Шемякін, чемпіонка світу з шахів Л.В.Руденко. Чудово було б, якби про внесок О.М.Бутовського у відродження Олімпійських ігор нам нагадував не тільки міський стадіон «Ворскла», що носить його ім’я, а й вулиця. А хіба не варта пошанування перша з числа членів збірної СРСР олімпійська чемпіонка з художньої гімнастики Н.А.Бочарова? Сьогодні в Полтаві нараховується майже 900 вулиць, проспектів, бульварів, провулків. То невже не знайдеться на них місця для вшанування когорти наших достойників і героїв? І невже ми й надалі залишатимемося байдужими? Відповідь очевидна – мало прийняти правду серцем, її потрібно утверджувати вчинками, привносячи позитивні зміни у життя своєї вулиці, свого рідного міста й нашої великої країни».
Кучер Н. Історія невстановленого пам’ятника Мазепі – цього року є черговий шанс / Н. Кучер // Коло. – 2014. – 23-29 жовт. (№43). – С. 18.
«Цієї осені мав минути рівно рік, як у Полтаві міг би височіти пам’ятник гетьману Іванові Мазепі. Його повинні були встановити 14 жовтня 2013 року в парку біля Свято-Успенського собору. Проте через брак коштів на одну із деталей 4,5-метрового пам’ятника Мазепі… постамент не можуть встановити уже 5 років. Елементи пам’ятника перебувають на різних територіях України… Свого часу, аби врятувати пам’ятник від руйнування, його пропонували встановити на території «Мистецького арсеналу» у столиці або в іншому місті… За словами Миколи Кульчинського, голови Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта», пам’ятник Мазепі у місті можуть встановити цьогоріч до Нового року… Пам’ятник розмістять у парку біля Свято-Успенського собору неподалік від обласної спілки письменників. За часів головування в країні Віктора Ющенка був виданий Указ №955/2007 про встановлення пам’ятника Івану Мазепі у Полтаві на ряду з пам’ятниками учасникам Полтавської битви. Тодішній мер Андрій Матковський погоджувався зі встановленням пам’ятника в Полтаві, але міська та обласна влада не порозумілись стосовно місця розташування. Своє ставлення щодо ситуації із встановленням пам’ятника Івану Мазепі висловив Андрій Матковський». Він сказав, що його «ставлення, звісно, змінилося у зв’язку з тим, що північний сусід напав на Україну, і в піку йому хочеться не лише пам’ятник Мазепі поставити». А потім розповів, чому пам’ятник гетьману не був встановлений 5 років тому: «Думаю, що питання було надто політизоване і перебільшена моя роль у його вирішенні. 2009 року саме з моєї ініціативи сесія міськради ухвалила рішення про встановлення пам’ятника Івану Мазепі на території міста, але без зазначення конкретного місця. Воно чинне й зараз. Однак за моїм дорученням було проведене дослідження, згідно з яким 57% полтавців були проти встановлення пам’ятника в Полтаві. Але враховуючи позицію тодішніх Президента Ющенка, голови ОДА Асадчева, народного депутата Кульчинського, я запропонував компромісний варіант: встановити пам’ятник на території поля Полтавської битви. Інше опитування засвідчило, що такий варіант більшість полтавців підтримує. Я показував ці цифри і Кульчинському, і Асадчеву. Але вони вперлися: тільки на Соборному майдані – і все, спилювати дерева під пам’ятник. На цьому ґрунті виник конфлікт. І мені довелося показати, хто є в місті господарем, бо не можна без дозволу міської влади встановлювати пам’ятники, де кому заманеться… Є ще один аспект проблеми з пам’ятником Мазепі. Був випадок, коли тодішній віце-прем’єр-міністр Васюник і міністр культури дві години не випускали мене з кабінету, доки я не погоджусь на встановлення пам’ятника. Я їм тоді запропонував виділити кошти на створення художнього фільму про Мазепу з Депардьє в головній ролі. Може, через рік його показу вже 70% жителів Полтави були б «за» встановлення пам’ятника. Це було б демократично й правильно. Скажу відверто, я сам мало на той час знав про Мазепу, тому знайшов літературу про нього. Отак і полтавці теж мало знали про гетьмана. Але кіно –  той спосіб, за допомогою якого найлегше формувати громадську думку».

Герасименко І. Свято без свята: Теплівському історико-краєзнавчому музею – 50 років / І.Герасименко // Пирятинські вісті. – 2014. – 31 жовт. (№44). – С. 4.
«… 5 листопада цього року Теплівському сільському краєзнавчому музею (Пирятинського району) – 50 років. Прикро, але факт. Ніхто навіть не згадує про цей ювілей. Факт залишається фактом. Ніхто не цінує минулого. А без минулого не було б сьогодення. З 2000 року музей став безгосподарний і нікому не потрібний. Понад 10 років він нібито знаходиться у стані ремонту. А вірніше – музей на замку. Він знаходиться на грані загибелі. І якщо це станеться, прийдешнє покоління нам цього не пробачить. Дуже хотілося б почути коментарі керівників села з приводу сьогодення музею і його долі в майбутньому. Мабуть не в стороні повинні були керівники району, адже музеїв по селах району – одиниці. А це – історія, це спадщина, яку потрібно свято оберігати. Про плани, які має сільська рада щодо збереження сільського музею, розповів сільський голова Станіслав Сидоренко: «Дійсно, музей у селі не працює вже досить довго. Приміщення потребує ремонту, для якого, звичайно ж, треба гроші. Їх немає… Ми у минулі роки розпочинали робити ремонт у частині приміщення, та, на жаль, зараз не маємо змоги продовжувати. На даний час більшість експонатів збережена, але, якою буде подальша доля закладу, сказати важко…».
Вергунов В. «Існують тільки біографії…» / В.Вергунов // Зоря Полтавщини. – 23 груд. (№215-216). – С. 4.
Директор Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН (Київ) Віктор Вергунов у своєму листі до газети розповів: «Я досліджую вже протягом кількох десятиліть історію зародження, становлення та розвитку сільськогосподарської справи в Україні. А разом із цим – і перебіг подій щодо змін у галузевій науці й техніці. Тому маю всі підстави погодитись із надзвичайно патріотичною статтею Романа Волошина «Ми відповідальні за вулиці, на яких живемо», надрукованій у номері «Зорі Полтавщини» за 18 жовтня цього року. Особливо високо оцінюю той факт, що в цей непростий для України час, коли потрібно її захищати на різних рівнях, знаходяться особистості, які усвідомлюють велике значення вшанування тих наших попередників, які мали чітку державницьку позицію й багато зробили для рідної країни, в ім’я її майбутнього. Так, мені надзвичайно приємно, що серед згаданих у статті імен, гідних, на думку автора, увічнення саме в Полтаві, які й словом, і ділом звеличували рідну Батьківщину, є імена визначних вчених-аграріїв – М.В.Кордюмова та К.І.Осьмака. Щодо останнього, то було ініційовано в наступному році на державному рівні відсвяткувати його 125-річний ювілей. Планую за власні кошти встановити йому іменні меморіальні дошки як у Полтаві, так і в Миргороді… Від себе для увічнення у назвах вулиць, провулків, площ і скверів у Полтаві хотів би запропонувати не менш знані імена, зокрема, Д.К.Квітки та В.О.Кудашова. Переконаний, що кожен із них вартий цього! Вони обидва стали героями свого часу, генерували нові прогресивні ідеї, які й сьогодні гідно репрезентуються не тільки в Полтаві, а й загалом у країні та світі. Завдяки цим особистостям національна ідея знайшла свій розвиток і втілення…».

Бондаревська Т. На межі… / Т.Бондаревська // Нова година. – 2014. – 24-31 груд. (№51). – С. 6.
Директор Літературно-меморіального музею-садиби Олеся Гончара (с. Сухе Кобеляцького району), член НСЖУ Тетяна Бондаревська написала листа до тижневика «Нова година», у якому розповідає про непривабливий стан Музею, зокрема: «… Дрібні ремонти, ще й з горем навпіл, за 14 років життя закладу виконувалися за рахунок власника. В решті – надія лише на спонсорів. Прямі звернення до керівників району та області з приводу ремонту даху, приміщання загалом завершувалися пошуком крайніх. Десятки листів лягли в глибокі шухляди чиновницьких столів. Донедавна відповідь була одна: «Шукайте спонсора». Нині ж іде війна… Маєтним людям з макроприбутками до бідування культури, на даль, байдуже. До сьогодні посильну допомогу надавали нам фермери Кобеляччини. Нині ж… За ремонт однієї лише стріхи майстри запросили суму в сорок дві тисячі гривень. Тож стоїть на межі свого 15-річчя, готуючись до 20-х роковин з дня смерті велета українського письменства Олеся Гончара його скромна хатина з напівочеретяним-напівруберойдним дахом. Відмостка навколо музею розсипалася – стіни сиріють і кришаться. Єдина надія, що знайдуться небайдужі до долі музею люди і врятують його від руйнації… Регулярно читаючи тижневик, прийшла до висновку, що редакція цього ЗМІ не залишиться байдужою до бід Літературно-меморіального музею-садиби Олеся Гончара і зможе зарадити йому» (реквізити для надання допомоги надані в газеті).
Лакуша Н. Про очищення фасадів будинків від тоталітарної системи / Н.Лакуша // Гребінчин край. – 2014. – 25 груд. (№51). – С. 3.
«До редакції звернувся житель Гребінки В.В.Дунай із заявою, в якій порушує питання очищення фасадів будинків від тоталітарної символіки колишнього Радянського Союзу. В.В.Дунай наголошує, що зірки, які розташовані на фасаді приміщення районного будинку культури у нашому місті, є символами колишнього СРСР і символами держави Російської Федерації, яка веде з Україною неоголошену війну. Він вимагає демонтувати «зірки», які розташовані на фасаді приміщення РБК, та іншу символіку, яка б нагадувала про тоталітарну систему СРСР на інших державних установах та будинках міста, а на цих місцях розташувати національний герб України. На сесії районної ради, яка відбулася 23 грудня, депутати розглянули подання районної державної адміністрації від 12.12.2014 року №01-45/481, в якому на виконання розпорядження голови ОДА «Про заходи з усунення наслідків панування тоталітарної ідеології колишнього СРСР на території Полтавської області», листа голови ОДА від 25.09.2014, розпорядження голови РДА «Про заходи з усунення наслідків панування тоталітарної ідеології колишнього СРСР на території Гребінківського району» та у відповідь на звернення жителя міста В.В.Дуная рекомендовано сесії районної ради розглянути дане питання по тих об’єктах, що знаходяться у власності територіальних громад. Більшістю голосів депутати прийняли рішення у зв’язку із скрутним фінансовим становищем утриматися від демонтажу символів колишнього Радянського Союзу, що розміщені на фасаді районного будинку культури».
Бібліотечна справа

Коноваленко В. У селах читають Коцюбинського й Гончара / В.Коноваленко // Кременчуцька панорама. – 2014. – 2 жовт. (№40). – С. 19.
Журналіст Віта Коноваленко у статті розповіла про бібліотеку села Погреби Глобинського району. Автор статті торкнулася також питання поповнення фондів: «щодо нових надходжень, то вони є, але надто рідко й їх мало. Світлана Ткаченко (бібліотекар) говорить, що бібліотека поповнюється творами класики та сучасних авторів, історичними та художніми книгами. А от із періодикою «туго» – вперше цьогоріч коштів на її передплату не виділено».

Заєць Н. Без духовності немає майбутнього / Н.Заєць // Сільські новини. – 2014. – 15 листоп. (№46). – С. 9.
Директор Филенківського СБК Чутівського району Н.Заєць розповіла про бібліотекаря книгозбірні Ольгу Прокопенко, про її «вагомий вклад у розвиток бібліотечної справи Филенківської сільської ради». Разом з тим Директор СБК звертається «з проханням до керівництва вищих інстанцій, аби допомогли оновити храм науки та відпочинку, адже сучасна бібліотека – це не лише місце зібрання книг. Вона повинна бути центром дозвілля для всієї родини, де можна було б не лише отримати цікаві книги, відвідати змістовні заходи, а й скористатися Інтернетом, електронною поштою та сучасними послугами. У такому разі й наша бібліотека стане найулюбленішим місцем зустрічі для громади. Тоді кожен відвідувач книгозбірні зможе не лише задовольнити свої інформаційні запити, а й цікаво і весело провести час, знайти друзів, цікавих співрозмовників, відпочити у колі однодумців».


Матеріал підготувала:                                                   І.О.Коваленко, провідний
                                                                                         бібліограф відділу інфор-
                                                                                         мації з питань культури
                                                                                         та мистецтва

вгору
Режим роботи:
Понеділок-четвер: 9.00 – 19.00
П’ятниця, неділя: 10.00 – 18.00
Вихідний: субота

З 01.06.2018 по 31.08.2018 бібліотека працює за літнім графіком роботи: 10.00 – 18.00

Санітарний день: останній понеділок кожного місяця
Наша адреса:
36020 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17












2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського