Відділ інформації з питань культури та мистецтва

КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ,

ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ

КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ

(за  ІІ квартал 2010 року)

 Театрально-концертне життя.

Хочуть бути скрипалями / І. Данилова // Кременчуцька панорама. – Кременчук, 2010. – 13 трав. – С. 3.

«Попит на навчання у кременчуцьких музичних школах сьогодні перевищує пропозицію. Наразі у місті три таких заклади, а заяв від батьків з проханням про зарахування їхніх дітей, що так і не були задоволені – 53. За словами директора музичної школи №3, за 15 останніх років кількість учнів у музичних школах зменшилась майже на третину. Причини – погане фінансування та відсутність коштів на оновлення матеріальної бази. Востаннє фортепіано для юних музикантів було придбане 20 років тому».

Антимонопольний комітет вдруге захищає права полтавського гурту «Краяни» / О. Орлова // Нова газета по-полтавськи. – Полтава, 2010. – 26 травня – 1 черв. – С. 3.

«Адміністративна колегія територіального відділення АМКУ рекомендувала Білокуракинському районному будинку культури імені Т.Г.Шевченка припинити використання у господарському обігу позначення «Краяни», зокрема під час концертів… Як попередньо встановило Відділення, полтавський гурт «Краяни» заснували у 1974 році при Полтавській обласній філармонії. Він здійснював концертну діяльність з різним складом артистів. За період творчої діяльності цей колектив неодноразово отримував нагороди, подяки, почесні грамоти. Учасники колективу Сергій Бацман та Анатолій Пиляй є власниками свідоцтва на знак для товарів і послуг та мають пріоритет у використанні знаку «Гурт Краяни». Після звільнення з обласної філармонії вони продовжують здійснювати концертну діяльність з використанням позначення «Гурт Краяни». Білокуракинський районний будинок культури імені Т.Г.Шевченка повідомив Відділенню, що у 2004 році при Будинку було створено колектив «Краяни», як гурток художньої самодіяльності. Голова територіального відділення Володимир Онищенко зазначив: «Дії Білокуракинського районного будинку культури імені Т.Г.Шевченка щодо використання без дозволу уповноваженої на те особи словесного позначення «Краяни» можуть призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання, який має пріоритет на його використання». У прес-службі Полтавського обласного відділення АМКУ повідомляють: «Власники Свідоцтва полтавського гурту «Краяни» не надавали будинку культури Луганської області дозволу на використання словесного позначення «Краяни». Отже, на даний час на товарному ринку «театрально-видовищних заходів» в Україні діє два творчих колективи з однаковою назвою «Краяни».

Довгоочікуване, заслужене «Браво!» / Є. Орлова // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2010. – 16 черв. – С. 3.

Режисер та театральний критик Єлизавета Орлова дала схвальний відгук про нову виставу трупи Полтавського обласного академічного музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя «Шинель» за одноіменним твором Миколи Гоголя. Разом з тим Єлизавета Орлова відзначила, що «викликає стурбованість те, що театр існує «в приймах», а коли повернеться під рідний дах, ніхто із впевненістю сказати не може. Кожна вистава – це шалені гроші за оренду залу. Прем’єрних вистав має бути як мінімум три, щоб принаймі закріпити спектакль. Але ніхто не знає, коли буде наступна. Театр випускає чергову... А вистава, яка не грається, приречена на повільне вмирання. Може, слід було б переглянути менеджмент, політику прокату вистав? Ну і кілька слів про те, що мало б бути в національному академічному театрі об’єктом найпильнішої уваги, а саме – про мову. Тут велика проблема. І це стосується не тільки прем’єри, а практично усіх вистав театру. Виникає питання, чи за цим хтось стежить? Чи працює в театрі літчастина і, якщо вона є, то чим насправді займається?.. Прохання глядача – у першу чергу, бо для нього мова театру має бути зразком».

«Легенди осені»: легендарний «Славутич» ще живий і перемагає, але вишиванки артистів вже зітліли… /Л. Артеменко // Кременчуцький телеграф. – Кременчук, 2010. – 17 черв. – С. 6.

«Народний ансамбль пісні і танцю «Славутич» почав своє життя у 1975 році… Минуло 35 років. Востаннє на престижний Міжнародний фольклорний фестиваль до Франції «Славутич» виїжджав у 2001 році… Після 2001-го жодні закордонні гастролі колективу не відбулися. Щороку він отримує запрошення на престижні міжнародні фольклорні фестивалі. Щороку керівництво колективу звертається до міської влади з проханням про допомогу. І щороку отримує відмову – нема коштів на культуру. За останні 15 років костюми робочої групи не оновлювались, нові не шились. На рік вдається замінити 3-4 вишиванки в жіночій групі (бо дівчата соромляться виступати у задрипаних) та 2-3 – у чоловічій. Тож не дивно, що розкішні червоні шаровари «славутянських» козаків дещо поблякли…».

Бібліотечна справа.

На тисячу жителів – сімсот читачів /О.Миколаєнко //Трудова Полтавщина. – Полтава, 2010. – 21 трав. – С. 7.

Сільський бібліотекар з Іванівки Кобеляцького району, Наталя Яблуновська, розповідає журналісту про свою бібліотеку: «... Стеля місцями трохи почорніла. То все через дірявий дах. Вочевидь, знаєте, на якому рахунку зараз сільська культура. Грошей на утримання культзакладів держава взагалі не виділяє. Тож у нас ті ж проблеми, що й в інших. Сидимо в неремонтованому приміщенні, почасти й холодному. Душу гріє хіба те, що бібліотека, попри всі труднощі, з якими вона зіткнулася в останні десятиліття, жива. І не просто жива, а ще й затребувана. А з дірявим дахом, з якого аж на книги текло, до речі, проблему вдалось вирішити. Недавно місцеві депутати самотужки відремонтували покрівлю. Щоправда, з матеріалами для ремонту допомогло місцеве сільгосппідприємство «Колос».

Музейна справа. Охорона пам’яток

Хто врятує Полтавський краєзнавчий? /О.Миколаєнко //Трудова Полтавщина. – Полтава, 2010. – 8 квіт. – С. 6.

«Скандал навколо перлини українського архітектурного модерну – Полтавського краєзнавчого музею – розгорівся в грудні минулого року з повідомлення в місцевих засобах масової інформації про те, що будівництво поряд з ним адміністративної будівлі міськвиконкому може в одну мить знищити цю історичну пам’ятку. Тріщини в музейних стінах настільки швидко збільшують свої розміри, що спеціалісти забили на сполох. Вони переконані: якщо не вжити термінових заходів, приміщення може завалитися в одну мить. Навіть назвали приблизний час, коли таке станеться, – весна наступного 2011 року... Міський голова Полтави Андрій Матковський намріяв у історичній частині міста, саме під боком у Краєзнавчого музею, збудувати таку собі «резиденцію для прийомів високих гостей»... Але плани довелось потім змінити... відпала нагальність будівництва резиденції. Тому-то буцім міський очільник і відмовився від своєї мрії. Ще одна версія озвучена самим міським головою в прямому ефірі одного з місцевих телеканалів вже після того, як здійнявся скандал навколо музею, звучить інакше: «Почалися незрозумілі якісь політичні чвари, пов’язані з цією будівлею. Я й відмовився від своєї ідеї, і земельна ділянка була передана нашому (міському) управлінню капітального будівництва, на конкурсних засадах управління залучило туди приватних інвесторів. Що вже там буде, офіси чи ще щось, вирішуватиме той самий інвестор...». У той же час заступник голови облдержадміністрації Андрій Баранов стверджує, що міський голова, говорячи про ситуацію з руйнуванням Краєзнавчого музею, свідомо обдурює громадян. Як доказ приводить такий аргумент: «Функції замовника по завершенню спорудження адмінбудівлі поряд з Краєзнавчим музеєм передані приватній структурі. Отут і з’ясовуються дивні речі. Полтавський міськвиконком ще 16 грудня 2009 року своїм рішенням №380 передав новобудову приватній фірмі «Полтавасервісінвест». Що це за фірма, незрозуміло, але вона має компенсувати Полтавській міській громаді в особі управління капітального будівництва міськвиконкому певну суму за те, що цей об’єкт збудовано. Це 1 мільйон 600 тисяч гривень. Багато це чи мало? Згідно з проектно-кошторисною документацією площа скандальної новобудови – 1137 квадратних метри. Тобто по 1400 гривень за метр квадратний. Вартість житла в Полтаві меншою за 4000 гривень за метр квадратний не буває, причому це на околицях, у центрі міста вона сягає 8-10 тисяч. Що вже тоді говорити про історичну частину Полтави? Вартість же офісних приміщень почасти вдвічі-втричі вища за житлові. А тепер питання до міського голови – чому так мало коштів приватна фірма компенсує полтавській громаді? Чому факт зміни замовника будівництва адмінбудівлі міськвиконкому був прихований від міської ради, адже вона не приймала це рішення, а зробив те одноосібно міськвиконком?». Відповідати на ці питання міські керманичі не поспішають. Натомість секретар міськради Олександр Козуб, користуючись телеефіром, видає на-гора своє бачення проблеми: «Будівлею Краєзнавчого музею опікується Полтавська обласна державна адміністрація, туди виділили на ремонт майже 15 мільйонів гривень. І треба було ремонтувати передовсім фундамент, а вже потім стіни та дах. А вони гроші витратили не малі, а толку ніякого...». І жодного слова про зініційовану міською владою новобудову, яка, на думку фахівців, й стала причиною руйнації музею. Адже розвідку грунтів, яка була обов’язковою умовою Державної служби з питань національної культурної спадщини, котра видавала дозвіл на будівництво тієї резиденції, виконавець будівництва проігнорував, як, власне, і вимогу ДП «Укрбуддержекспертизи» в Полтавській області про офіційне погодження проекту будівництва з Полтавським краєзнавчим музеєм. Та й необхідні додаткові геологічні дослідження на самому будмайданчику незалежною спеціалізованою організацією ніхто не робив... Вочевидь, не лише благі мрії мера, а й фінансові вигоди керували ініціаторами будівництва, то ж усі ті вимоги, про які говорили експерти та історики, залишились умовностями. І лише, коли музей затріщав, і стало навіть невігласові в будівельних справах зрозуміло, що справи кепські, та ще коли і обласна рада і обласна адміністрація занепокоїлись щодо законності новобудови, Полтавська філія ДП «Укрбуддержекспертиза» відкликала свій висновок комплексної державної експертизи щодо адмінбудівлі біля Краєзнавчого музею, повідомивши про це і управління капбудівництва міськради, і начальника інспекції Державного архітектурного контролю в області, і самого міського голову. Пішли листи  з проханням оцінити свідому бездіяльність міської влади щодо проблеми з Краєзнавчим музеєм і до Генпрокуратури. Знову ж таки направлені вони від імені обласних чиновників. Музейні працівники під час зустрічі розповіли, що нинішня міська влада дійсно байдуже поставилась до їхніх проблем... Міська ж влада, вихваляючись принагідно ошатним приміщенням Краєзнавчого музею перед гостями, насправді поставила його існування під загрозу. Більше того, будь-що прагне перекласти створені власною діяльністю проблеми на чужу голову... Ще в березні минулого року, коли фактично відбулося захоплення землі культурно-історичної зони, яка, між іншим, охороняється відповідними державними структурами і законодавством України, міська громада разом із правозахисником Василем Ковальчуком намагалася достукатись до столичних чиновників, аби запобігти тому, що сталося. Та спроби виявились марними... Не треба думати, що в Міністерстві культури про полтавську проблему не знали. Як стверджує Василь Ковальчук, трохи згодом до обласного центру прибули і заступник міністра культури, і заступник голови Держкультурспадщини. У супроводі представників міськвиконкому вони побували у очільників облдержадміністрації. Про що говорили там, невідомо, але ні перший, столичний, високопосадовець, ні другий не побували на об’єкті. Вже згодом полтавцю вдалось зустрітись з міністром культури Василем Вовкуном і добитися, щоб останній дозволив правозахиснику виступити на нараді, де столичні чиновники обговорювали проблему Краєзнавчого музею. Тільки те, вочевидь, мало вплинуло на високопосадовців. Бо згодом голова Держслужби з питань національної культурної спадщини Микола Кучерук таки видав дозвіл на будівництво, хоча й поставив при цьому певні умови... Ні тих умов, ні виданих згодом приписів про припинення будівництва ніхто не виконав... А тим часом, як повідомило інтернет-видання «Полтавщина», міський голова А. Матковський і Полтавський міськвиконком подали до суду позов «Про спростування недостовірної інформації», де відповідачами зазначені заступник голови Полтавської облдержадміністрації Андрій Баранов, Полтавська ОДА, ОДТРК «Лтава», інтернет-видання «Полтавщина».

Як селян Гоголевого залишили з носом / О. Миколаєнко // Трудова Полтавщина. – Полтава, 2010. – 16 квіт. – С. 4.

«Нинішнього року день народження Миколи Гоголя святкували в його родовому помісті (селі Гоголевому, що в Шишацькому районі на Полтавщині) скромно. Не було ні гучних торжеств, ні високопоставлених гостей... Влада за роки свого владарювання назбирала стільки, що одним замолюванням та покаянням явно не обійдеться... У кінці березня полтавцям представили замість старого губернатора Валерія Асадчева – нового очільника області – Олександра Удовіченка. На прощання колишній «штовхнув» промову про ті досягнення, які вершилися в області під його пильним контролем-патронатом, підкресливши, що йому не соромно перед полтавцями за свою роботу... Земляк Миколи Гоголя, сільський голова Андрій Шарлай, обурений цими словами. Він розповів про всі перипетії навколо приготувань до минулорічного ювілею гоголівських об’єктів: музею-садиби Яновських-Гоголів та сільського Будинку культури: «... Генпідрядник «Курортбудсервіс», який виграв свого часу тендер на реконструкцію цих двох об’єктів, після 31 березня відразу припинив свою роботу. Першого ж квітня у нас на гоголівських іменинах гостював Президент України Ющенко зі своєю свитою, тож ударні роботи велись, здебільшого на музейній території. А потім, дарма що і обласні чиновники в особах губернатора та його заступників, і самі будівельники обіцяли буквально наступного після ювілею дня взятись за ремонт культзакладу, так все й завмерло. Щоправда, якщо вже бути точним, то на третій день після президентських гостин генпідрядник прислав своїх людей, аби ті зняли з будівлі маскувальну сітку, якою закутали його обідрані стіни, щоб провалля не так впадало в очі приїжджим. Ось вже рік минув відтоді, а до нас більше ніхто не навідувався ні з обласних чиновників, ні сам генпідрядник. Та що там вже про заклад культури говорити, будівельники так і не передали по акту музей-садибу. Там було стільки огріхів, що приймальна комісія не ризикнула підписувати відповідний папірець. Відтак, музей сьогодні експлуатується без відповідного на те акту. А грошей, між іншим, з державних субвенцій на всю цю справу витрачено стільки, що й подумати страшно. Мільйони гривень, і правоохоронні органи при цьому навіть не поцікавились, чого ж воно так: гроші витрачені, а брак лишився не усунутим. Хтось же має за те відповідати?.. Ми писали листи від імені громади, і в Генпрокуратуру, і тодішній прем’єрці Юлії Тимошенко, і колишньому Президенту Ющенко – ніякої реакції». Звертався сільський голова й до районних чиновників. Але ті лише розвели руками. Для бюджету Шишацького району чотири мільйони, які закладали ще рік тому у кошторисну вартість проекту (сьогодні  та сума, звісно ж, значно більша), – нечувана розкіш. Районний бюджет ліпше сконає, ніж потягне такі витрати. Тоді він кинувся за допомогою до начальника Управління капітального будівництва облдержадміністрації Анатолія Глоби, того самого управління, яке розпоряджалося державними субвенціями, виділеними для реконструкції гоголівських об’єктів. Мовляв, пригадуєте, рік тому ви обіцяли, на що він відповів: «Щоб держава виділяла кошти далі – треба рішення сесії обласної ради, що об’єкт приймається в обласну комунальну власність. Він же до цього часу на балансі сільради». На зауваження сільського голови про те, що сільські депутати проголосували ще в 2008 році, що згодні і що рішення тієї сесії є, Анатолій Глоба відповів, що «воно в шухляді лежить». Сільській голова додав: «За цілих два роки чиновники не спромоглися винести те питання на розгляд обласної сесії, а тим часом стіни, зруйновані генпідрядником, під дощами та снігами осипаються». Без малого не мільйон державних коштів знадобилось генпідряднику, щоб буквально вбити на третину капітально відремонтоване приміщення. Ще до того, як почалася активна фаза підготовки до ювілею Гоголя, місцеві сільгоспвиробники скинулись на благу справу і самотужки відремонтували дірявий дах, зробили опалубку, цоколь обклали плиткою, зробили теплогенераторну і провели у фойє опалення, поставили металопластикові вікна, новенькі двері. Обійшлося все те у 300 тисяч гривень... А потім на голови селян впала халепа у вигляді генпідрядника – батареї вирізали, вікна видовбали, підлогу зламали, цоколь пооббивали... У селян жила надія, що з часом та з допомогою добрих людей і решті приміщення вдасться дати лад. Тепер же та надія померла. В середині лютого тоді ще Президент Ющенко своїм указом присвоїв музею-садибі Миколи Гоголя статус національного, а це означає, що тепер не область, а держава має опікуватись історичним комплексом, а відтак, сільський Будинок культури, який по сусідству з музеєм і міг би стати частиною комплексу, так і лишатиметься з невизначеним статусом. Державі той баласт у вигляді руїни не потрібен. Коштів вона на нього до найближчого письменницького ювілею навряд чи виділить. А коли те станеться, навряд чи збережуться стіни. Тож культура на батьківщині Миколи Васильовича терпить катастрофу. Утім, ні генпідрядник, ні обласні чиновники, які замислювали реконструкцію, геть зовсім не думали про наслідки свого задуму, про те, що практично силоміць відняли в мешканців чималенького, перспективного села заклад культури. Сьогодні в Гоголевому немає культзакладу, а його завідувачка Наталія Бородіна, на щастя, маючи крім культосвітньої ще й педагогічну освіту, тепер працює в школі... Замість казкового перевтілення Будинку культури в сучасний культурний центр відпочинку відбулось його знищення. Залишається сподіватися, що нова команда не тільки допоможе врятувати культзаклад, а й змусить відповісти винних за ту шкоду, яку вони завдали своїми діями сільській громаді».

Гоголь и не догадывается, что у него за спиной / О. Кучеренко // Трудова Полтавщина. – Полтава, 2010. – 16 квіт. – С. 4.

«К 200-летию со дня рождения знаменитого писателя в трех городах Полтавской области появились скульптуры персонажей из его произведений. Увы, далеко не все они смогли сохранить первоначальный вид. Зато все как один веселят прохожих... В Полтаве новые скульптуры на улице Гоголя за год потускнели и начали осыпаться. На местных форумах до сих пор живо обсуждают стоимость скульптур. Если на диканьских Оксану и Вакулу  потратили около 80 тысяч гривен, то в полтавскую аллею угрохали миллион государственной субвенции: 300 тысяч гривен пошло на реконструкцию памятника Гоголю и 700 – на персонажей. Прокуратура проверяла, как потратили эти деньги, но никаких погрешностей не нашла... Художник Евгений Путря говорит: «Не знаю ни одного художника, которому бы понравились скульптуры в Полтаве. Во-первых, это не наша школа (их ваяли молодые художники из Западной Украины на пленере), во-вторых, сделаны на очень низком уровне. Но самое главное – они не вписываются в колорит центра Полтавы и выглядат просто убого на фоне остальных памятников. Я считаю, что скульптуры нужно убрать. Надеюсь, так и будет. А пока стараюсь эту аллею обходить». Скульптор Олег Рябо из Комсомольска объясняет: «Песчаник, из которого сделаны постаменты, подходит разве что для временных памятников. Он простой, недорогой, легко обрабатывается и любые изъяны на нем можно исправить болгаркой. Но этот материал плохо сохраняется: выветривается, покрывается мхом и даже зеленеет. А еще очень ограничивает, из него выходит примитив. Гоголевских персонажей оттачивать надо, а не болгаркой вырезать!».

У Полтаві знесли пам’ятку історії / О. Орлова // Нова газета по-полтавськи. – Полтава, 2010. – 28 квіт.- 4трав. – С. 3.

«На минулих вихідних у Полтаві знесли пам’ятник історії – будинок, в якому народився Анатолій Луначарський. Приблизно тиждень тому з будівлі за адресою Першотравневий проспект, 9/1 була знята меморіальна табличка... А на вихідних цей історичний будинок був знесений. Полтавський краєзнавець Олександр Єрмаков відстоював перед полтавськими чиновниками цю будівлю від можливого зносу. Проте, як бачимо, у забудовника були аргументи вагоміші, ніж у краєзнавця. Тепер на місці будинку, побудованого в 60-х роках ХІХ століття – тільки купа цегли. Будівельники сказали, що генеральним підрядником виступає організація «Спецбуд». За їхніми словами, на місці знесеного будинку з’явиться новий житловий будинок, копія якого стоїть неподалік. Будинок Луначарського до цих пір знаходиться у Списку пам’ятників історії Полтавської області (згідно з додатками: №2 рішення виконкому обласної Ради народних депутатів від 23.04.1982, №247 і №2 до рішення облвиконкому від 23.04.1984 №165). Як повідомив начальник управління культури Полтавської облдержадміністрації Володимир Годзенко, з ними питання щодо знесення цієї будівлі ніхто не погоджував».

В городском музее до сих пор нет ни Интернета, ни даже обычного ксерокса. Зато есть грибок на стенах и редкие экспонаты – в подвале / Я. Квитень, О. Оленич // Кремінь. – Кременчук, 2010. – 29 квіт. – С. 19.

«Вот уже на протяжении двух лет жители Кременчуга вынуждены вместо привлекательного фасада Кременчугского краеведческого музея наблюдать сплошные руины. В таком катастрофическом состоянии музей находится с октября 2008 года – именно тогда был начат долгожданный и, увы, незаконченный ремонт... Разрушить – разрушили, а вот «довести до ума» – отнюдь. Работникам учреждения приходится поддерживать музей «на плаву» своими собственными силами, не говоря уже о популяризации и расцвете исторической памяти... Директор Краеведческого музея Алла Гайшинская выразила глубокое огорчение по поводу его нынешней беспомощности и разбитости: «Финансирование музея заставляет просто плакать – государство денег не дает, городские власти тоже. Ремонт, который был начат в 2008 году, сейчас сведен на нет. Проводился тендер по вопросу ремонта, его выиграли, но дело не продвинулось. Теперь музею нужен новый проект реконструкции, ведь здание, как оказалось, имеет два фундамента: старый и новый. На данный момент в музее работает 38 человек, из них 13 – научные сотрудники. Имеется несколько свободных вакансий, но занимать их никто не спешит. А персонал наш состоит, в основном, из людей в возрасте. Прошлой зимой им довелось крайне нелегко, ведь из-за отсутствия фасадной стены в помещении царил ужасный холод – температура не поднималась выше 7 градусов по Цельсию, – и многие наши сотрудники переболели не по одному разу. Кроме того, от влаги все стены музея изъедены грибком, штукатурка сыпется. Мы тряслись над каждой чашечкой, тарелочкой и фотографией, ведь не спаси мы их тогда от влаги – город потерял бы историю навсегда. Наши сотрудники бегали, переносили гибнувшие экспонаты в подвальное помещение. Естественно, это спасение происходило за счет переработки трудовых часов, что, естественно, никем не было оплачено. Музей крайне нуждается в ремонте, так как долго хранить реликвии в подвале нельзя. А сберечь их очень хочется, ведь и так за последние 5 лет музей не приобрел ни одного экспоната, поскольку не было выделено ни единой копейки. Немного пополнили коллекцию за счет благодетельных подарков коллекционеров или же заводских документов. К нам очень часто приходят люди с очень интересными археологическими артефактами, но мы вынуждены им отказывать... Также у нас абсолютно нет денег на командировки... Сотрудникам музея необходимо съездить в Полтаву. Научные командировки должны, как минимум, занимать неделю, а то и больше. Это все, опять же, упирается в финансирование. И остается только томиться от бездействия и невозможности совершать научные исследования... В краеведческом музее до сих пор нет Интернета и ксерокса. Да что говорить о всемирной паутине, если здесь «на хозяйстве» находится всего один компьютер семилетней давности, который, по-видимому, скоро будет зачислен в список экспонатов. Молодые работники вынуждены приносить компьютерную технику из дома, но ее состояние также не блещет: где-то отсутствует дисковод, где-то нет клавиатуры. И это далеко не весь список... Интересно, сколько еще будет «умирать» музей, обрекая на гибель историю, память и гордость Кременчуга?.. Почему молчит музейное сообщество и лидеры политических партий? И не пора ли им занять принципиальную позицию в вопросе сохранения исторических ценностей, созданных нашим героическим народом на протяжении многих тысячелетий?».

«Вічно живі» накажуть довго жити? / О. Ускова, І. Данилова // Кременчуцька панорама. – Кременчук, 2010. – 6 трав. – С. 2.

«Меморіал «Вічно живим» – у жахливому стані... Стан скульптур критичний. Це підтверджує і міський голова М. Глухов. Іржа роз’їдає монументи, й якщо не виконати термінових робіт, може трапитися біда. М.Глухов наказав чиновникам мерії готувати листа до облдержадміністрації з проханням про допомогу у ремонті. На минулій апаратній нараді у міськвиконкомі мер зазначив: «На оновлення Меморіалу Слави у Полтаві з обласного бюджету виділили 1,5 млн. гривень. Чим Кременчук гірший за Полтаву? Треба звертатися, щоб дали хоч півмільйона». Крім оновлення скульптур, у планах також реставрація покриття на площі».

То, что сейчас происходит с музеем, – безответственно по отношению к потомкам / Влас. інформ. // Кремінь. – Кременчук, 2010. – 6 трав. – С. 4.

На статтю «В городском музее до сих пор нет ни Интернета, ни даже ксерокса», що була надрукована у газеті «Кремінь» за 29 квітня, надійшло багато відгуків як від читачів, так і від лідерів деяких партійних організацій міста. Зокрема, Голова міської організації «Фронт змін» Дмитро Кравченко зазначив: «…Тот народ, который не желает помнить свое прошлое и всячески его искореняет из своей жизни никогда не будет иметь достойного будущего… То, что сейчас происходит с Кременчугским краеведческим музеем – это недопустимо. От имени Кременчугской городской организации «Фронту змін» я хочу сообщить что наша политическая сила уже разрабатывает план по восстановлению городского музея. Если у властьимущих нет для решения этой задачи ни средств, ни желания, то мы подымем для этой цели самые широкие слои общественности и поищем поддержку у простых горожан». Голова міської організації партії «Сильна Україна» Олександр Косенко зауважив: «Мне, как коренному кременчужанину, очень обидно, что накануне Дня Победы  посетителям из-за нынешнего плачевного состояния музейного помещения весьма неудобно знакомиться с экспозицией, посвященной второй мировой войне. Помимо всего прочего, это затрудняет возможность для жителей и гостей города в полном объеме познакомиться с главными выставочными материалами, повествующими о событиях той страшной войны. Люди фактически лишены возможности изучать историю Кременчуга… Я был искренне удивлен, что в наше время, в таком учреждении, как городской музей, нет Интернета… Нужно было хотя бы в рамках решения сессии горсовета определить процедуры перезахоронения наших великих земляков в более подходящее для их покоя место. К сожалению, оставляет желать лучшего и состояние музея по улице Макаренко. В эти праздничные дни наша партия выступает инициатором и спонсором создания музея боевой славы в школе №26… Очень грустно смотреть на отчаянные попытки работников нашего краеведческого музея, пытающихся своими силами, без всяческой поддержки, все-таки организовать отрывочные экспозиции и тематические встречи… Существуют трудности с бюджетным обеспечением краеведческого музея. Но, по-моему, эта проблема вполне разрешима. Прежде всего, нужно привлечь сюда общественность города – от простых людей до бизнес-элиты и разработать комплексный план по реконструкции нашего музея. Вопрос нужно поднять до уровня облгосадминистрации, ведущих общественных организаций и потом, совместно с горожанами, определить реальные источники финансирования…».

Про пам’ятник Мазепі і дядьків отечества чужого / Прес-служба Полтавського обласного об’єднання товариства «Просвіта» // Полтавська думка-2000. – Полтава, 2010. – 3 черв. – С. 6.

«...Причина не встановлення пам’ятника криється лише у протидії міської влади Полтави. Причому, під різними приводами. Спочатку 16 квітня 2009 року міська рада призупиняє своє рішення про дозвіл на встановлення пам’ятника від 22 серпня 2008 року на період відзначення 300-річчя Полтавської битви. Але як тільки після того відзначення розпочинаються роботи зі встановлення пам’ятника, терміново 15 липня 2009 року (пік відпусток!) скликається позачергова сесія Полтавської міської ради, яка раптом ухвалює рішення – визначити іншого замовника та й взагалі розглянули на черговій сесії Полтавської міськради питання про надання дозволу (?!) на спорудження пам’ятника Іванові Мазепі. А як же рішення  сесії від 22 серпня 2008 року?.. Дарма, що пожертви на пам’ятник робили люди з усієї України... Це не має значення, якщо у міського голови є вперте несприйняття та незнання історичної постаті гетьмана Івана Мазепи. Окрім рішення сесії міської ради від 22 серпня 2008 року, є рішення Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради (протокол №Пр-/3-03/31 засідання архітектурно-містобудівної ради від 04.12.2008), де чорним по білому написано: «Погодитись з варіантом розміщення пам’ятника гетьманові України І. Мазепі на Соборному майдані м. Полтава ліворуч від містобудівної вісі вул. Жовтневої в зоні скверу у бік Святоуспенського собору за умови максимального збереження в робочому проекті існуючої планувальної схеми планувальної вісі вул. Жовтневої та в проекті благоустрою врахувати пішоходні зв’язки вул. Жовтневої та Соборного майдану». Ніхто з Києва не вказував ні мерові, ні територіальній громаді, де встановлювати пам’ятник. Таке рішення ухвалив компетентний орган міської влади. А щодо думки територіальної громади, то чи запитував мер думку полтавців, чи вирішувала територіальна громада, встановлювати чи не встановлювати біля пам’ятника М.В. Гоголю скульптури гоголівських персонажів, які обійшлися міському бюджетові (а це кошти полтавців) близько мільйона гривень? Чи, може, хтось питав думку полтавців при встановленні пам’ятника «галушці», яку тягали з одного місця на інше? Чи, може, хто цікавився думкою полтавців при встановленні примітивної Арки примирення на полі Полтавської битви? Чи, може, хто радився з ветеранами, інвалідами війни, котрим, як повітря, потрібне оздоровлення, щодо реконструкції пам’ятника Слави, вартість якої, згідно з інформацією у ЗМІ, складає 3,5 мільйона гривень?! На ці пам’ятники використовувалися гроші з міського бюджету, тобто гроші платників податків. На пам’ятник Іванові Мазепі жодної копійки з бюджету не використовувалось (не виділялось) – пам’ятник дарують місту жертводавці з різних міст усієї України. Виходить, що справа не в територіальній громаді, а знову ж таки, в небажанні, несприйнятті постаті гетьмана очільниками міста. Причому ця думка може змінюватись від «за» до «проти». А задля виправдання використовується неправдива інформація, тобто брехня. Що може свідчити про те, що пан Матковський і його підлеглі несамостійні у своїх діях. Схоже, вони абсолютно не переймаються тим, яку славу залишать по собі: синів України чи, кажучи словами Тараса Шевченка, дядьків отечества чужого. 19.11.2009 року виконавчий комітет Полтавської міської ради подав позов до суду на Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області про визнання незаконним (?) та скасування дозволів на виконання підготовчих робіт по об’єкту «Будівництво пам’ятника гетьманові України Іванові Мазепі на Соборному майдані м. Полтави». Товариство «Просвіта» як замовник виготовлення пам’ятника та ініціатор збору коштів цілком випадково дізнається про розгляд цього питання в суді. Судовий процес триває й досі. Клопотання товариства «Просвіта» про вступ у справу третьою стороною на боці відповідача поки що так і не розглянуто...».

Матеріал підготувала:                                           І.О.Коваленко, провідний

                                                                                     бібліограф відділу інфор-

                                                                                     мації  з питань  культури

                                                                                     та мистецтва