ПОУНБ ім. І. П. Котляревського / ІІ квартал 2016

Відділ інформації з питань культури та мистецтва

КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ,
ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ
КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ
(за II квартал 2016 року)

Загальні питання
Матеріально-технічна база
Театр
Музейна справа. Охорона пам’яток

Загальні питання

Каплонський О. Щоб Диканщина в царині культури була на висоті / О. Каплонський // Трудова слава. – Диканька. – 2016. – 29 квіт. (№33-34). – С. 5.
Заступник голови районної організації ВО «Батьківщина», а в минулому – завідувач відділу культури Диканського району (1966-1969 років) Олексій Каплонський написав лист до редакції газети «Трудова слава»: «Хочу привернути увагу мешканців Диканьки і району до надважливої і не чужої для мене теми – культури і її складової – художньої самодіяльності… Авторові цих рядків упродовж 1966-1969 років довелося працювати завідувачем відділу культури… Районний будинок культури, як і належить, був центром культурно-масової роботи… Своїми самодіяльними акторами славилися й інші заклади культури району. До речі, драмгуртківці Байрацького СБК переграли чи не всі українські класичні вистави. А Стасівському СБК і сьогодні під силу втілити на сцені кількаактний твір, що стасівські аматори успішно і роблять. На жаль, РБК цим похвалитися не може, крім кількох невеликих сценічних фрагментів на тему із «Сорочинського ярмарку». У той час в Диканьці діяли чотири хори, ці колективи мали по 30-40 учасників… З усіма ними працював справжній талант, Музикант з великої літери, знавець вокалу, баяніст-віртуоз і разом із тим скромна і порядна людина Микола Панасович Титаренко. А його здібним учнем був Григорій Юрченко, який упродовж багатьох років працював незмінним концертмейстером-акомпаніатором РБК. Сьогодні поки що гідної заміни Г.М. Юрченку немає… Працював при РБК і танцювальний колектив (керівник М.А. Науменко). Так, він був не такий багаточисельний, як нині, але по майстерності він відповідав вимогам оцінювачів від знавців хореографії. Керівникові «Квітограю» – Є.В. Іванову – треба віддати належне… Особливі умови роботи цього колективу і його керівника дають позитивні результати. У променях слави «Квітограю» світяться і ті, хто нічого не робить для того, щоб подібного авторитету набули й інші самодіяльні колективи РБК. Через відсутність приміщень в РБК (більшість їх перебуває в оренді) гуртки художньої самодіяльності не можуть нормально працювати, заважають один одному. А під час концертів та оглядів-конкурсів художніх колективів в РБК неймовірна тіснява, на що справедливо нарікають самі учасники культурно-масових заходів. З метою підвищення професійного рівня не менше двох разів на рік проводилися дводенні семінари працівників закладів культури з обов’язковим звітним концертом якогось клубу за відповідний період. Сьогодні такі семінари не проводяться. Районний будинок культури за участю його творчих працівників надавав дієву методичну допомогу закладам культури району, за якими ці творчі працівники були закріплені. Зараз такої планомірної, обов’язкової і активної допомоги від РБК немає, відсутні графіки та конкретні завдання працівникам при виїздах на місця для їх вирішення. У звітності про роботу клубних установ була інформація про кількість гуртків художньої самодіяльності, у т.ч. по жанрах, та учасників у них. Думаю, така звітність є й зараз. Скільки ж людей бере участь, наприклад, у трьох колективах РБК – хоровому, «Диканчанці» і «Краянці» – якщо в них співають одні й ті ж учасники? Я вже не беру до уваги те, що окремі з цих учасників виступають у квартеті, солістами, ведучими програми, читцями. Отже, у РБК різко знизилася масовість учасників. Дехто з опонентів скаже, що нині у людей інші смаки: смартфони, Інтернет, дискотеки, фітнес-клуби стали на заваді усталеним формам роботи з людьми. Тому охочих до участі в різних гуртках немає, мовляв, це вже вчорашній день. Я не претендую на беззаперечність своїх висновків, але категорично не згодний зі своїми можливими опонентами. Чому? По-перше, якщо ця робота добре організована і ведеться, то це цікаво завжди і всім… По-друге: мало хто що робить або часто-густо не робить для досягнення поставленої мети в нинішніх умовах. Понад два роки тому на посаду методиста РБК прийшов молодий спеціаліст Максим Гергало, який знає і любить свою справу. Завдяки йому в райцентрі організувався хор, який об’єднав любителів співу і вже заявив про себе як перспективний колектив, а його керівник заслуговує на визнання і повагу у глядачів. Але сьогодні керівник хору потребує ефективної підтримки з боку керівника закладу культури, усіх, хто відповідає за галузь у районі, усіх небайдужих до пісні. Хор потребує радикального поповнення, особливо чоловічої групи. Колектив ледве «жевріє», і для того, щоб він «палав», нічого не робиться на жодному рівні, починаючи від директора РБК, далі – керівництва селищної ради, сектору культури і аж до гуманітарного крила РДА. У підсумку – громадськість райцентру та увесь керівний загал селища з його підприємствами, установами та організаціями при бажанні могли б допомогти зробити хоровий колектив візитівкою Диканьки на кшталт Тріумфальної арки. Один із важливих, на мій погляд, шляхів збільшення чисельності учасників творчих колективів – зміна графіка роботи цих колективів і їх керівників з денних на вечірні. У РБК репетиції відбуваються в основному вдень – о 10, 14 або 16 годинах, тобто в робочий для більшості учасників час. Від цього такі репетиції або зриваються, або переносяться через низьку явку учасників. Керівники гуртків не проти вечірньої роботи, але їм необхідно компенсувати цей час денними годинами для їх особистих цілей, дотримуючись загальної тривалості робочого дня. До цього простого для вирішення питання керівництву байдуже. Окремо варто сказати про музичний жанр, у т.ч. про духові оркестри і троїсті музики. У згадуваний період в районі діяли 5 духових оркестрів, зокрема і в РБК. Якби не полтавські музиканти, диканці й забули б, як звучить духова музика. Припадають пилом інструменти колишнього духового оркестру РБК як німі свідки своєї непотрібності… Сьогодні є велика необхідність звернути особливу увагу на районне вогнище культури (РБК) тим, хто покликаний опікуватися цим середовищем. Ще є час, є дієздатний творчий колектив, його треба зберегти. Хоч і каже дехто з керівників, що незамінних людей не буває. Ось така історія про культуру в районі, і цю історію, виявляється, треба просто краще знати з користю для загальної справи. Я не претендую на вичерпність суджень, тим більше – на оригінальність дій чи пропозицій, просто як пересічний мешканець селища та колишній і теперішній прихильник та учасник художньої самодіяльності хочу, щоб Диканщина в цій царині була на висоті. Я так думаю… А ви, шановні читачі?».

вгору

Матеріально-технічна база

Волошина В. Майбутнє будинку культури під загрозою / В. Волошина // Перемога. – Кременчук. – 2016. – 1 квіт. (№ 14). – С. 2.
«Будинок культури в селі Салівка (Кременчуцький район) в плачевному стані знаходиться вже не один рік. Але нині сільський голова Любов Бовбас переймається, аби він не «склався», як картковий будиночок. Любов Бовбас говорить: «Він уже сиплеться. Там цегла перетворюється в крихту і сиплеться, ніби пісок. Я боюся, що одного дня стіни не витримають і все обвалиться. Наразі планую сфотографувати його і звернутися до благодійників за допомогою. Буду просити, щоб вони нам його вкрили, аби він не затікав. Там дах тече, а взимку мороз «давив», от воно «тріщить» тепер і сиплеться. Зараз ми просто спостерігаємо, як поступово все руйнується». Сільський голова додає: «У нас хороший колектив художньої самодіяльності. Але їм проводити репетиції ніде. Взимку в будинку культури займатися взагалі неможливо, там дуже холодно. Іноді наші артисти приходили до сільської ради, закривалися в моєму кабінеті й так готувалися до концерту; згодом проводили репетиції в школі, але ж це не вихід…». І сільський голова, й самі учасники художньої самодіяльності, й жителі салівської громади хочуть, аби культура в їхньому краї розвивалася, та поки що вони лише спостерігають, як головна будівля дозвілля перетворюється на руїну».

Світланова В. «Крізь райдугу останніх сліз…» / В. Світланова // Вечірня Полтава. – 2016. – 20 квіт. (№ 16). – С. 32.
«13 квітня в Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) ім. М.Ярошенка обласна філармонія презентувала свою нову творчу роботу… Творчий колектив Полтавської обласної філармонії, не маючи власної сценічної площадки (вже восьмий рік після пожежі приміщення перебуває у жахливому стані), продовжує дивувати нашу вибагливу полтавську публіку цікавими і неординарними творчими проектами».

Передерій Л. «Дайте хоча б міні-екскаватор» – і будуть подорожі в часі! / Л. Передерій // Вечірня Полтава. – 2016. – 27 квіт. (№17). – С. 12.
«Новими досягненнями порадували полтавців розробники проекту «Полтава у тривимірному просторі». 14 квітня в Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І.П. Котляревського краєзнавець Олег Лебединський та кандидат історичних наук, археолог Юрій Пуголовок презентували надзвичайно цікавий відеоматеріал про Полтаву давніх часів. Завдяки їхнім пошукам і кропіткій роботі вдалося відтворити те, про що раніше важко було навіть уявити… Де ж можна побачити унікальні роботи 3D-майстерні? На сторінці Полтавського відділення Спілки археологів України є лише однин відеоролик — про частину забудови кварталу біля Воскресенської церкви. Окремого сайту, на якому розробники проекту «Полтава у тривимірному просторі» могли б виставляти свої роботи, поки що немає. Причина банальна: фахівці не в змозі заплатити за його розробку, а за «спасибі» ніхто робити не хоче. Олег Валентинович говорить: «Ми працюємо у своєму режимі й тематиці, завжди відкриті для допомоги, якої поки що немає. Виставляти такі відеоролики, приміром, на туристичних сайтах не резонно, бо це інша, наукова тематика. Сайт має бути присвячений історії Полтави, реконструкції, археології. Комп’ютерна графіка йде семимильними кроками. В Інтернеті вже можна знайти чудову відеореконструкцію в 3D-графіці фортець Західної України. Так само потрібно показувати й Полтаву. Ми виконуємо свою частину роботи. Багато чого зробити не в змозі, бо не маємо такої потужної комп’ютерної техніки та інших засобів. Але нам удалося закласти основу. Прийдуть інші покоління небайдужих людей, які розширять і покращать нашу комп’ютерну модель. Я дуже вдячний Полтаві. Вона в нас настільки прекрасна й унікальна, стільки дає в емоційному плані та для інтелектуального розвитку, що я все своє життя буду у великому боргу перед нею. І все, що зможу зробити для Полтави, зроблю. Шкода, що вдається мало, хотілося б більше. Це як ніби копаєш дитячою лопаткою, а просиш: дайте хоча б міні-екскаватор…».

Нікому не потрібний Мазепа: навіщо Головко та Кульчинський увіковічили себе поруч із гетьманом? / Влас. інформ. // Останній Бастіон. – 2016. – травень-червень (№ 10-11). – С. 10.
«Гранітну плиту в знак подяки жертводавцям установили біля пам’ятника гетьману Іванові Мазепі за місяць після урочистого відкриття постаменту в Полтаві. На плиті значаться тільки два імені – Миколи Кульчинського, голови Полтавського осередку товариства «Просвіта», організатора збору коштів і Валерія Головка, голови Полтавської облдержадміністрації. Останній нібито посприяв опорядженню робіт – ідеться на дошці. Її встановили, вірогідно, на кошти, які «Просвіта» збирала під час офіційного встановлення пам’ятника Президентом Петром Порошенком 7 травня. Тоді просвітяни пропонували всім охочим придбати друковану продукцію – книжки, календарі з зображенням Мазепи тощо. Свої товари та скриньку для грошей розмістили неподалік пам’ятника. На скриньці повідомлялося, що кошти підуть на статутну діяльність «Просвіти», оплату необхідної документації на пам’ятник і завершення опоряджувальних робіт. Варто зауважити, що «Просвіті» не вистачило 1 млн 784 тис. грн. для встановлення пам’ятника українському гетьманові Івану Мазепі в Полтаві. Один із збирачів коштів Іван Минак розповів: «Багато коштів не вистачило. Сьогодні відкриваємо пам’ятник. Далі ідуть опоряджувальні роботи. Тобто площа, видно, що вона не вся зроблена. По проектам є дерева, які треба прибрати. Одне дерево у нього (пам’ятника) висить на голові. Ще не проведена електрика для підсвітки пам’ятника. Нема камер спостереження. Не оформлені до кінця документи. Земля виділена, але до кінця не оформлена. Дуже багато роботи». Зазначимо, пам’ятник виготовили ще в 2009 році. Гроші на нього збирали з 2006 року. Тоді його вартість складала 600 тис. грн. Олег Семінський, на той час голова правління компанії ПрАТ «Нафтогазвидобування», пожертвував «Просвіті» повну суму на виготовлення та встановлення пам’ятника. Віктор Ющенко, тодішній Президент України, також виділив кошти на пам’ятник гетьману. Микола Кульчинський у публічному виступі 2015 року назвав розмір президентського траншу – 150 тис. грн. Геннадій Сікалов, голова громадської спілки «Останній Бастіон», одним із перших підтримав проект. Перший переказ коштів від спілки склав 15 тис. дол. Згідно з тодішнім курсом валют – понад 75 тис. грн. Незабаром бастіонівці анонімно пожертвували ще 150 тис. грн. Наприкінці квітня цього року Микола Кульчинський виклав звіт найбільших жертводавців на пам’ятник Мазепі. У ньому були суттєві неточності стосовно осіб та переказаних коштів. Так, Кульчинський зазначив, що Віктор Ющенко пожертвував не 150 тис. грн., а 250 тис. грн. Представники «Останнього Бастіону» пожертвували не 75 тис. і не 150 тис. грн., а лише 70 тис. грн. Кошти Олега Семінського (600 тис. грн.) у звіті взагалі не фігурували. Голова «Просвіти» на прес-конференції таки спробував публічно відзвітуватися за витрати та втрати значних коштів упродовж 10 років бюрократичної тяганини навколо встановлення монументу: «Яким чином я взяв оцю цифру? (ідеться про заборгованість за пам’ятник). Я просто цю цифру… що не хватає… що готівкою… Я її не знаю… Через це я взяв просто… Це ж 10 років пройшло. Якщо по платіжках усе зберігається, то з готівки що зберігається, що не зберігається. Розписка була. Та я платив і без розписки. Навіть не думав, що колись постане питання про ці гроші». Зокрема, недорахований транш в розмірі 250 тис. грн. Кульчинський «списав» на Валерія Асадчева, колишнього голову Полтавської ОДА, нардепа від партії «Наша Україна»: «Я підозрюю, що 250 тис. грн. (із зібраної суми) ми відправили на ремонт підлоги церкви. Валерій Асадчев попросив, щоб ми заплатили за ремонт, а він потім додасть на пам’ятник. На жаль, він не зміг другий раз нас знайти». Та Валерій Асадчев спростував таку інформацію під час інтерв’ю: «Підлога церкви (Свято-Успенського собору) була зроблена за сприяння директора Крюківського вагонобудівельного заводу Володимира Івановича Приходька. Я особисто до нього приїхав і попросив (кошти на підлогу). Встановлення пам’ятника почалося з відновлення Свято-Успенського собору. Коли я прийшов на посаду (голови Полтавської ОДА), собор був закритий. Його відновлення почав ще Кукоба (міський голова Полтави), та не відтворив пам’ятку відповідно до первинного вигляду». Виходить, Кульчинський, як організатор збору коштів на пам’ятник Мазепі, таки «загубив» 250 тис. грн. Питання в іншому – чому тоді на дошці біля пам’ятника викарбувані тільки імена головного просвітянина та Валерія Головка? Справедливо було зазначити всіх жертводавців, за сприяння яких Іван Мазепа в бронзі таки зміг побачити світ у Полтаві. Та Кульчинський, мабуть, так не вважає. 10-річна історія популізму навколо встановлення Мазепи в Полтаві має досить сумний, проте повчальний характер. Великий гетьман, як і вся українська історія та культура, виявилися абсолютно нікому не потрібними. У першу чергу, самій «Просвіті». Із моменту урочистого відкриття пам’ятника минуло більше місяця. Товариство на чолі з Кульчинським досі не змогло відзвітуватися за зібрані 7 травня кошти. Наразі навіть натяку немає на завершення опоряджувальних робіт – анонсоване «Просвітою» встановлення ліхтарів, камер відеоспостереження. До речі, через відсутність останніх пам’ятник Мазепи вже двічі паплюжили – вибухівкою і фарбою. Шкода, що гроші засліпили сучасників. Такої наруги від свого народу гетьман точно не очікував».

вгору

Театр

Чередник Л. Убозтво світу чи злиденність душі? / Л. Чередник // Полтавський вісник. – 2016. – 21 квіт. (№ 17). – С. 19.
Кандидат філологічних наук, доцент кафедри українознавства, культури та документознавства ПолтНТУ ім. Юрія Кондратюка Людмила Чередник у статті розповіла про нову виставу Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В. Гоголя «Опера жебраків» за Джоном Геєм. Зокрема, автор зазначила: «Нікого не хочеться образити, але слід більше звертати увагу на мову, яка лунає зі сцени. Переклади мають бути бездоганними, адже це теж один із аспектів виховання культури мовлення і любові до державної мови. Костянтин Станіславський писав: «Якби сенс театру був тільки в розважальному видовищі, можливо, і не варто було вкладати у нього стільки праці. Але театр є мистецтво відображати життя». А ще театр спонукає до роздумів про життя, людей, суспільство. І кожна нова вистава покликана давати певні відповіді».

вгору

Музейна справа. Охорона пам’яток

Правденко О. На Полтавщині, у гончарній столиці, вшанували відомих мисткинь / О. Правденко // Коло. – 2016. – 12-18 трав. (№ 19). – С. 5.
«Днями в Опішні (Зіньківського району) відбулася урочиста академія на пошанування відомих гончарівен-малювальниць Олександри Селюченко та Мотрони Назарчук. Заслуженому майстру народної творчості України Олександрі Селюченко 6 травня виповнилося б 95 років; ювілейна дата цьогоріч і з дня народження Мотрони Назарчук – 105 років… Попри урочистість, організатори заходу констатували сумний факт – мешканці селища поступово починають забувати про гончарську славу Опішні та імена, які її творили. Олесь Пошивайло (директор Національного музею-заповідника українського гончарства) говорить: «Останні десятиліття свідчать про те, що мешканці гончарної столиці забувають свої гончарські корені, незважаючи, що майже в кожній родині батько, дід, прадід були пов’язані з гончарством. Сьогодні вони починають або ігнорувати це давнє ремесло, або ненавидіти все те, що пов’язане з гончарством. Свідченням того є недавні події щодо декомунізації. Коли Національний музей-заповідник запропонував назвати частину вулиць іменами видатних опішнянських гончарів і малювальниць, майже півсела дуже різко повстало проти цього, заявляючи – «ми їх не знаємо, ми цього не хочемо, нам краще Бузкова, Квітнева тощо». Тож пропозиція перейменувати одну з вулиць на честь Олександри Селюченко і Мотрони Назарчук не знайшла підтримки»… І якщо Олександру Селюченко пам’ятають у селищі, вона досягла визнання за життя, то ім’я Мотрони Назарчук майже забуте односельцями. Лише п’ятеро старожилів ще пригадують, хто це така… Із забуття її ім’я повернув дослідник, науковий співробітник Музею гончарства Віктор Міщанин. До слова, виставка «Вічність закодована в мальовці» (яка розгорнута у Національному музеї-заповіднику українського гончарства) – вперше представлена для відвідувачів. За життя мисткиня не мала персональних виставок».

У Кременчуці оголосили конкурс на меморіал загиблим учасникам АТО та Революції гідності / за матеріалами kolo.poltava.ua // Коло. – 2016. – 12-18 трав. (№ 19). – С. 7.
«У Кременчуці оголосили відкритий конкурс на визначення проекту меморіальної форми для увіковічення пам’яті загиблих учасників АТО та Революції гідності в Україні… Нагадаємо, у Полтаві монумент Героям Небесної сотні розташований на місці колишнього пам’ятника Леніну. Ще раніше мер Полтави Олександр Мамай обіцяв збудувати там храм. Також міський голова Полтави хотів облаштувати алею Слави на місці пам’ятника Леніну. Проте нічого з обіцяного й досі не зроблено».

У закритому музеї є екскурсії / Влас. інформ. // Вісник Кременчука. – 2016. – 19 трав. (№ 20). – С. 3.
«За рік працівники Кременчуцького краєзнавчого музею провели більше 70 зустрічей і екскурсій для кременчужан і гостей міста. Як нагадала директор цього музею Алла Гайшинська, 1 червня буде 5 років, відколи музей закрився на ремонт. Із того часу постійні експозиції не діють... Точну дату завершення реконструкції цього музею у мерії не називають».

Матеріал підготувала:                                                   І.О. Коваленко, провідний
                                                                                         бібліограф відділу інформації
   з питань культури та мистецтва