ПОУНБ ім. І. П. Котляревського / І квартал 2014

Загальні питання
Музейна справа. Охорона пам’яток
Бібліотечна справа

Загальні питання. Стецюк Н. Свята не буде, або як депутат районної ради О. П. Гордієнко відмінив свято Нового року у Вельбівці / Н. Стецюк // Базар Мед!а в Україні. – 2014. – 9 січ. – С. 6.
Депутат Гадяцької сільської ради Н.Стецюк написав лист до редакції газети «Базар Мед!а в Україні», у якому розповів про святкування Нового року у Вельбівці Гадяцького району: «Коли всі приготування до новорічного свята були завершені і, за попередньою домовленістю про його проведення в залі місцевої школи, по восьмикілометровому селу майоріли рекламні оголошення, директор школи раптово передумав і категорично заявив: «Не дозволю!». Діватись було нікуди, і учасники художньої самодіяльності, щоправда вже не всі, і без особливого ентузіазму та святкового настрою, зібрались в холодному недоремонтованому сільському Будинку культури на запланований час. Оскільки в приміщенні було набагато холодніше, ніж надворі, вирішили святкувати на подвір’ї. Близько двох годин звучали наживо і в запису новорічні пісні, щедрівки, колядки, та, на жаль, крім двох підлітків та однієї шістдесятирічної жінки, сюди ніхто не повернувся. Люди поспішали до місця, вказаного в рекламному оголошенні. Але тепла затишна школа зустрічала всіх темрявою і пусткою. У цей час безтурботна молодь, яку, мабуть, так не хотів бачити в стінах школи директор, грала в карти, пила каву та пиво (і не тільки) у місцевому магазині-кафе, час від часу весело жартуючи, що Вельбівка «долучилась» до акції «Україна без йолки», та про створення пікету «Подавись своєю школою». До цієї веселої компанії залюбки приєднувались і старшокласники місцевої школи… Навряд чи такого маскараду хотіли батьки, а особливо матері своїм дітям. Після того святкування у громадськості села виник цілий ряд запитань: «Чому депутат районної ради, якого обирали односельці і який обіцяв служити народу, у даний момент повернувся до цього ж народу, м’яко кажучи, спиною?», «Чому народний депутат так недолюблює молодь, яку ж сам вчора виховував?», «Чому в інших селах району, де нема відповідних умов у клубних закладах, масові заходи можна проводити в шкільних приміщеннях?», «Чи можуть місцеві самоврядуванці в такій ситуації вплинути на сільського посадовця?». І врешті, чи знає народний депутат, директор школи пан Гордієнко, що інформаційно-освітня робота з реалізації державної культурної політики, збереження національної культурної спадщини, формування різнобічної культури особистості, розвиток творчих здібностей та організація відпочинку і розваг мешканців села – це спільна робота Будинку культури, школи і бібліотеки? Про це постійно наголошують у відділах освіти та культури районної адміністрації».

Передерій Л. На «Уроці доброти» в музеї Володимира Короленка співав справжній Ангел / Л. Передерій // Вечірня Полтава. – 2014. – 22 січ. – С. 2.
«Вечір 14 січня… Старий Новий рік… У вітальні літературно-меморіального музею В.Г.Короленка зібралася публіка, спрагла до мистецтва. Саме в день такого «парадоксального» свята (бо де ще у світі, окрім східних слов’ян, буває старий Новий рік?!) народний артист України Герман Юрченко провів «Урок доброти»… «Урок доброти» залишив найприємніші відчуття. Такі бувають після гарних концертів. Але цього разу спілкування між виконавцями та глядачами було тіснішим, а обмін енергетикою — сильнішим. Особливо запам’яталися слова Германа Юрійовича про те, що «Великі люди обговорюють ідеї, середні обговорюють події, а дрібні обговорюють людей. Шкода, коли життя здрібніле». Здається, після таких слів кожному захотілося б відійти від «здрібнілого життя». Та, мабуть, далеко не всі знатимуть, що це потрібно зробити. Адже організатор концертів Валерій Ігнатенко постійно звертається в полтавські школи з пропозицією провести музично-пізнавальні «Уроки доброти» (справді, по-своєму унікальні). У деяких школах — відмовляють. Один із директорів так і сказав: «Ваша музика — середньовіччя. У наших дітей — інші смаки». А може, такі директори — із середньовіччя?».

вгору

Доленко О. У сільському клубі немає опалення і художнього керівника / О. Доленко // Події та коментарі. – 2014. – 24 січ. – С. 8.
«Молодь із Безсал Лохвицького району поскаржилася в редакцію газети «Події та коментарі», що Будинок культури в їхньому селі майже не працює із літа 2012 року. Місцевий чоловік, що просить не називати його ім’я, каже: «Наша молодь тільки мріє, щоб у селі була дискотека. Раніше хоч потужний музичний центр завідувачка вмикала, якісь колонки підключали… Цієї зими навіть Новий рік не святкували в Будинку культури». Дівчина років двадцяти додає: «Більш ніж півтора року тому розрахувалися директор і художній керівник. Раніше часто свята проводили, концерти, працювали гуртки, а тепер заходів ніяких немає. Улітку хлопці, які вже закінчили школу, іноді самотужки влаштовують дискотеки. А взимку клуб не опалюється, робити там нічого. Працює тільки бібліотека та тренажерний зал, який на громадських засадах облаштував із однодумцями молодий учитель фізкультури Віктор Винник…». Безсалівський Будинок культури знаходиться в ошатній дерев’яній будівлі, яка раніше була церквою. Труби й батареї тут збереглися, але коли працювало опалення, місцеві вже забули. Колишній директор Ольга Писаренко каже: «Розрахувалися через низьку зарплату й недостатню підтримку культури сільською радою. Тоді ж полишив роботу художнього керівника і чудовий музикант Сергій Гаташ, який має абсолютний слух, нині викладає музику в трьох школах району. Разом ми готували і проводили не менше 12 концертів та інших заходів на рік, із пісенним колективом виступали на районній сцені. В останні роки я отримувала таку зарплату, що на руки близько 380 гривень у місяць виходило. Але не лише в зарплаті справа, бо, коли відчуваєш підтримку і вдячність, працюється й на ентузіазмі. А сільрада дбала про культуру мало, не помічала нашої роботи. Кілька років тому на ремонт Будинку культури виділили 50 тисяч гривень із районного бюджету. Я просила за них опалення відновити, але тільки замінили електропроводку. І пофарбували стіни ззовні водоемульсійною фарбою, яка після кількох дощів почала змиватися». Сільський голова Олександр Дігтяр не згоден, що культурі приділяють недостатньо уваги. Олександр Григорович каже: «Недавно ми придбали обладнання для секції важкої атлетики. А також тенісний стіл, звукову апаратуру за десять тисяч гривень. Працюємо над тим, щоб у Будинку культури було все необхідне. Уже знайшли директора, зараз вона саме оформляється на роботу. Є навіть техпрацівник. Не вистачає художнього керівника, але сподіваємось, що знайдемо». Безсальчанці кажуть, нова звукова апаратура з’явилася не в них, а в клубі сусіднього села Мехедівка, що входить до Безсалівської сільради. Тенісний стіл є і справді, але взимку за ним ніхто не грає, бо можна пограти у школі. За приклад ставлять клуб у Харківцях – селі, яке майже поруч із Безсалами. Там Будинок культури опалюють дровами, працюють і директор, і художній керівник. Заклад відкритий щодня з єдиним вихідним, по п’ятницях і неділях – танці».

Козюра І. Гідно вшануємо славного земляка / І. Козюра, В. Козюра // Лубенщина. – 2014. – 5 лют. – С. 2.
«17 липня цього року виповнюється 85 років з дня народження нашого земляка, уродженця села Солониця, видатного вченого, українського літературознавця, фольклориста, доктора філологічних наук, професора, академіка АН Вищої школи України, члена Спілки письменників України, невтомного дослідника «Слова о полку Ігоревім» Павла Павловича Охріменка». З цієї нагоди лауреат премії Павла Охріменка Ігор Козюра та краєзнавець Валерій Козюра внесли пропозицію «щоб саме газета «Лубенщина» виступила ініціатором гідного вшанування пам’яті вченого на терені рідного краю». Автори пропозиції «переконані, що саме «Лубенщина» має сьогодні виступити ініціатором проведення «Року Павла Павловича Охріменка» на терені рідного краю, порушити питання про відкриття меморіальної дошки у Солониці з нагоди 85-річчя від дня народження Павла Охріменка». Ігор та Валерій Козюри «переконані, що громадськість Лубенщини, органи місцевого самоврядування краю, письменники та літератори теж не залишаться осторонь цієї святої справи».

вгору

Козаченко О. Україна плаче, а Соснівка гуляє! / О. Козаченко // Базар Мед!а в Україні. – 2014. – 27 лют. – С. 3.
«До редакції долетіла звістка про те, що у п’ятницю, попри те, що було оголошено Всеукраїнський день жалоби, у Соснівці провели звіт художньої самодіяльності. Ця інформація була лише чуткою, допоки її особисто не підтвердив один із жителів села. Соснівчанин Іван Гурський розповів, що звіт аматорських колективів повинен був відбутися в Лютеньці. Але у зв’язку зі скорботними днями його відмінили. Та невідомо з якої причини захід перенесли у Соснівку, де з радістю «відспівали та відтанцювали». До речі, на звіті були методисти відділу культури Тамара Харагай і Лариса Островна. А це означає, що «вище керівництво» знало про захід. Іван Гурський розповідає: «Вони ж після концерту ще й застілля в місцевому кафе влаштували. Я зайшов, дивлюся – стіл накритий. Кажу: «Ви тут поминки влаштували, чи що? Дні жалоби в Україні, а ви гуляєте!» Та ніхто на це не звернув уваги. Уже ввечері мені розповіли, що коли я вийшов, то услід почали кричати: «Що той сопляк нам указує!». І в селі люди говорили: «Як так можна? Уся Україна плаче, а вони веселяться! Мовляв, це ж там, у Києві, а не в нас». Звіт художньої самодіяльності провели в школі, а отже з дозволу директора та погодження сільського голови. Який же приклад вони подають сільській молоді?!».

Сидоренко О. Пам’ятник Шевченку – мірило людської гідності / О. Сидоренко, О. Лукомінський // Полтавський вісник. – 2014. – 28 лют. – С. 6.
Голова правління ПОВУФК, заслужений працівник культури України О.Сидоренко та директор Абазівського краєзнавчого музею, голова ініціативної групи О.Лукомінський написали лист-звернення до газети, у якому розповідають про організацію спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку в Абазівці Полтавського району та просять: «…ініціативу громадськості села, звернення Полтавського обласного відділення Українського фонду культури, аби завершити спорудження пам’ятного знаку. Нині зібрано коштів понад 20 тисяч гривень, виготовлено проект, установлено постамент. Але для завершення робіт потрібно 50 тисяч гривень».

Діденко В. Працівники культури підбили підсумки роботи за рік / В. Діденко // Трудова слава. – 2014. – 28 лют. – С. 5.
«19 лютого у Диканській картинній галереї відбулася підсумкова нарада працівників культури Диканщини. З доповіддю «Про хід виконання районної Програми розвитку культури і туризму на 2013-2014 рр.» виступив начальник відділу культури, туризму та архівної справи РДА Євген Онищенко. Як зазначив промовець, із 30 пунктів програми за минулий рік вдалося реалізувати 19». Але нарівні з досягненнями зазначено також і недоліки, зокрема, «через брак коштів не вдалося виконати пункти програми, що потребують значного фінансування. Так, серйозною проблемою упродовж багатьох років є відсутність транспорту… Зовсім не виділяються кошти на підтримання та розвиток виконавської майстерності учнів місцевої дитячої музичної школи, їх участі в обласних та всеукраїнських конкурсах… Скорочення переліку платних послуг, які мають право надавати бібліотеки Диканщини, негативно позначилося на їхній роботі, адже заробленого ледве вистачає на канцтовари. Торік бібліотеки ЦБС одержали 777 примірників нових книг, це дуже мала цифра. Читачі скаржаться, що у фондах немає книжкових новинок, тому бібліотеки змушені придбавати їх власним коштом».

вгору

Музейна справа. Охорона пам’яток. Корнєва В. Перспективи «Шевченківського дому» / В. Корнєва // Зоря Полтавщини. – 2014. – 28 січ. – С. 2.
«Заступник голови – керівник апарату Полтавської ОДА Валерій Пархоменко провів робочу нараду, на якій обговорили пропозиції від нашого регіону до Державної цільової програми «Шевченківський дім»… Заступник голови облдержадміністрації нагадав, що на Полтавщині є три об’єкти-пам’ятки, в яких під час подорожей до нашого краю зупинявся Тарас Григорович Шевченко і які сьогодні більшою чи меншою мірою потребують проведення реставраційних робіт. Ідеться про палацово-парковий комплекс садиби Закревських у Березовій Рудці Пирятинського району, садибу Оболонських у Вишняках Хорольського району та маєток Олександра Лук’яновича в Мар’янському Великобагачанського району… Найбільш проблемним є вирішення майбутнього маєтку Олександра Лук’яновича в селі Мар’янському Великобагачанського району. Нині цей об’єкт – без господаря і в майже зруйнованому стані, розповів голова Великобагачанської райдержадміністрації Іван Лещенко. Найкращим виходом із ситуації, на думку заступника голови – керівника апарату Полтавської ОДА Валерія Пархоменка, була б передача його у межах програми «Шевченківський дім» у підпорядкування відповідній державній централізованій установі».

Щербак А. Кругла площа розсипається, а в будинку, що є пам’яткою історії та архітектури, відкрили нічний клуб / А. Щербак // Полтавська думка-2000. – 2014. – 6 лют. – С. 1.
«За останні кілька років ансамбль Круглої площі у Полтаві зазнав значних змін не в кращу сторону. У більшості будинків, які є історичними та архітектурними пам’ятками, не проводився навіть косметичний ремонт. Виключенням є хіба що будинок міської ради та управління по боротьбі з організованою злочинністю. Що ж відбувається з іншими спорудами? Будинок кінотеатру імені І.П.Котляревського, раніше Полтавського дворянського зібрання, збудовано 1810 року. А торік до цієї історичної будівлі приліпили літнє кафе, тимчасові дерев’яні конструкції якого у ці дні замінюють на капітальні металеві, вбудовують їх … в стіну. Півтора тижні тому у цьому будинку пафосно відкрили нічний клуб, облаштування якого з самого початку було покрито тінню та відбувалося під виглядом косметичного ремонту бокового фасаду. Як позначаться на історичній будівлі танці «до упаду» та потужний звук? А центральний фасад – у жахливому стані: відпадають шматки цегли, штукатурки, на оголених колонах добре помітні тріщини. Приміщення колишнього Кадетського корпусу споруджене у 1840 році. Роками стоїть як розвалля. Якщо терміново не розпочати реконструкцію, воно може перетворитися на руїну. У жовтні 2012 року приміщення повернули у власність міста, але до цього часу на цьому об’єкті тільки замінили огорожу з боку Корпусного саду. З іншого – вільний доступ до аварійного будинку. Всі терміни початку відновлювальних робіт, що лунали в заявах представників влади, давно минули. Наступний будинок, що входить до складу ансамблю Круглої площі та звертає на себе увагу відсутністю ремонту – Школа мистецтв. Він збудований у 1809 році і внесений до реєстру пам’яток архітектури національного значення. Тим часом з-під даху школи падають шматки штукатурки, обсипаються колони та стіни. А кожного дня тут проходять сотні учнів школи. Комусь і на голову може звалитися…».

вгору

Бібліотечна справа. Мацюцька Н. Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність / Н. Мацюцька, С. Кріднєва та інші читачі // Вісті. – 2014. – 10 січ. – С. 2.
До редакції газети надійшов лист від читачів, які проживають у Макухівці Полтавського району: «У мальовничому місці с.Макухівки розташований охайний будинок. Це приміщення Макухівської сільської бібліотеки… Затишною атмосферою вражає приміщення… Нещодавно прийшла модернізація і до нашої бібліотеки. Завдяки центральній районній бібліотеці, за бюджетні кошти, було придбано комп’ютерне обладнання, що дає можливість розширити послуги роботи бібліотеки, що приваблює молодь не тільки села Макухівки, а й прилеглих сіл. Для більш повного інформаційного забезпечення користувачів потрібно підключити комп’ютерне обладнання до мережі Інтернет. Це питання можна вирішити за сприяння Ковалівської сільської ради. Тому ми звертаємося за допомогою до голови Ковалівської сільської ради Олександра Васильовича Бублика допомогти у вирішенні даного питання».