ПОУНБ ім. І. П. Котляревського / І квартал 2016

Проблемні питання освіти та культури / Прес-служба Полтавської обласної ради // Зоря Полтавщини. – 2016. – 22 берез. (№40-41). – С. 2.
«Під головуванням Сергія Шевчука відбулося засідання постійної комісії з питань освіти, науки та культури… Депутати також вели мову про недостатнє матеріально-технічне забезпечення обласної філармонії та незадовільний стан приміщення, в якому вона розташована. Як зазначив начальник управління культури ОДА Геннадій Фасій, для капітального ремонту будівлі потрібно понад 23 мільйони гривень. Комісія рекомендувала управлінню підготувати пропозиції щодо подальшого функціонування приміщення обласної філармонії та внести їх на розгляд комісії. Щодо звернення депутата обласної ради Алли Федорченко про скасування обласної премії імені Сидора Ковпака та заснування натомість обласної премії імені Юрія Горліса-Горського, комісія підтримала пропозицію депутата Петра Ворони про співіснування обох премій».

Матеріально-технічна база закладів культури

«Золоті» бензопилки, ґанок мільйонерів та інші колізії полтавської культури 2016 року / Прес-служба Полтавського обласного осередку ГО «Антикорупційний рух» // Вечірня Полтава. – 2016. – 20 січ. (№3). – С. 3.
Прес-служба Полтавського обласного осередку ГО «Антикорупційний рух» повідомила: «На жаль, із приходом нової влади структура відмивання бюджетних коштів у нашому регіоні майже не змінилася. Ключові позиції, як і раніше, займають ті самі особи, які чомусь продовжують працювати «на благо» суспільства. Прикладів можна навести безліч, проте зосередимо увагу читача на найменш прибутковій сфері — культурі. Об’єктів у неї не так і багато, як, скажімо, в освіти, проте які вони перспективні, навіть важко уявити. Присутніх на недавньому засіданні облради представників «Антикорупційного руху Валентина Наливайченка» дещо здивували цифри, старанно виведені в Управлінні культури Полтавської обласної державної адміністрації. Знаходяться цікаві об’єкти з позицій нераціонального використання наших з вами податків. Так, для Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревського на 2016 рік на ремонт ґанку закладено 1,4 мільйона гривень. Для порівняння: книжок вони планують закупити на 200 тисяч гривень, тобто в сім разів дешевше! Це вкотре доводить, що для нашої культури куди важливіше «обличчя», аніж наповнення... Нарешті, придбання бензопилки за 20 тисяч гривень для Національного музею-заповідника М.В. Гоголя, що в 4—5 разів вище реальної ціни на цей інструмент! І це робиться разом з установкою газового опалювального котла. Не зрозуміло, що вони планують розпилювати? Одне слово, питань, як завжди, більше, ніж відповідей, і Полтавський обласний осередок ГО «Антикорупційний рух» обов’язково візьме під контроль розслідування подібних явищ нераціонального використання бюджетних коштів».

Богач І. Ефективність використання бюджетних коштів / І. Богач // Зоря Полтавщини. – 2016. – 26 січ. (№10-11). – С. 2.
«Представники обласного осередку громадської організації «Антикорупційний рух Валентина Наливайченка» провели моніторинг бюджетних запитів Полтавської облдержадміністрації на 2016 рік. У ході прес-конференції вони оприлюднили підсумки дослідження на прикладі капітальних видатків для управління культури облдержадміністрації. Заступник голови обласного осередку ГО «Антикорупційний рух Валентина Наливайченка» Євгеній Мартосенко зазначив: «Ми детально вивчили Перелік капітальних видатків для управління культури і вважаємо, що більше половини бюджету капітальних витрат, який загалом складає майже 7,5 мільйона гривень, є економічно необґрунтованим, і бюджетні кошти можуть бути використані неефективно». Приміром, експерти громадської організації звернули увагу на доцільність у 2016 році капітально ремонтувати господарчий двір обласного театру імені М.В. Гоголя за 800 тисяч гривень, капітально ремонтувати ганок обласної універсальної бібліотеки імені І.П.Котляревського за 1,4 мільйона гривень, виготовляти проектно-кошторисну документацію на утеплення фасаду обласної бібліотеки для юнацтва імені О. Гончара за 100 тисяч гривень, якщо для таких робіт, запевняють активісти, згадана документація не потрібна взагалі, придбавати дизельно-генераторну установку за 720 тисяч гривень для обласного краєзнавчого музею імені В. Кричевського, адже потужність такої вартісної установки становить 150–200 кВт, а вона для потреб музею невиправдано завелика. Були наведені й інші приклади можливого неефективного або нецільового використання бюджетних коштів. Активіст Іван Минак додав, що представники громадської організації підготували та передали висновки свого моніторингу голові облдержадміністрації, голові обласної ради та депутатам профільної комісії обласної ради і запропонували вилучити низку проблемних пунктів із переліку витратних статей капітальних видатків. І тепер очікують реакції чиновників. У ході прес-конференції громадські активісти наголосили, що суспільство також має право вирішувати, як використовувати бюджетні кошти. Тож для активних громадян в обласному осередку ГО «Антикорупційний рух Валентина Наливайченка» організують низку безкоштовних семінарів та тренінгів про права людини».

Донченко Т. Кременчуцькі «будови сторіччя» / Т. Донченко // Кременчуцький ТелеграфЪ. – 2016. – 28 січ. (№4). – С. 8-9.
«Із усіх масштабних будівельних проектів шанс на завершення цього року мають лише три… Усі інші, включно із краєзнавчим музеєм та меморіалом «Вічно Живим», розтягнуться на роки. Попри недобудови, влада задумала новий сквер, не виключено, із черговим фонтаном… Затверджуючи бюджет, міська влада щороку планує кошти на капітальне будівництво. «ТелеграфЪ» вибрав наймасштабніші міські проекти, якими опікується КП «Міське управління капітального будівництва», та поцікавився в його керівника Миколи Шендрика їх перспективою… «ТелеграфЪ» також пригадав історію об’єктів, які вже стають довгобудами… Реконструкція музею – найбільш «багатостраждальне» будівництво, яке можна назвати провалом міської влади. Мер Віталій Малецький на своїй попередній посаді віце-мера опікувався саме культурою. Отже, нинішній стан музею – це не лише провал попередників, але і його особистий провал. Минулого року кошти на реконструкцію музею не виділялися взагалі. Оскільки там не готовий дах, провалилася стеля, внутрішні роботи звелися нанівець. У підвальному приміщенні псуються експонати – умови їх зберігання не витримують жодної критики. Із коштів, які виділять цьогоріч на музей, 1,8 млн. грн. піде на реконструкцію будівлі, 600 тис. грн. – на інтер’єри і 400 тис. грн. на консервацію об’єкта. Планується влаштувати систему вентиляції, аби експонати не продовжували псуватися. Імовірніше, якщо музей і відкриють, то лише одну залу. Бо на повне завершення робіт (за інформацією УКБ) потрібно ще 11,5 млн. грн. За умови фінансування на рівні 2016 року реконструкція розтягнеться на 3 роки. Для довідки: повна кошторисна вартість об’єкта разом з облаштуванням інтер’єрів становить 16 млн. 957 тис. грн., наразі використано близько 4 млн. грн. У 2016 році планується витратити 2,8 млн. грн. Початок робіт – 2008 рік, завершення робіт: термін невідомий. Віце-мер Дмитро Кравченко каже, що, можливо, музей вдасться відкрити за рік. Роботи виконує БУ-17, буде оголошено новий тендер».

Лакуша Н. І маленька громада може багато зробити / Н. Лакуша // Гребінчин край. – 2016. – 28 січ. (№ 4). – С. 3.
Журналісти були присутні на зібранні громади невеликих сіл Ульяновської сільської ради – Скочаку, Новоселівці, Жовтневому Гребінківського району з приводу закінчення будівництва водогону… Також зайшла мова про сільський клуб… «Відновлення сільського клубу треба починати з передачі у власність сільської громади (поки що він у власності сільськогосподарського підприємства), тут пообіцяв допомогти голова райдержадміністрації В.В. Роспопов. Жінки згадували, як раніше вони у клубі ставили вистави, відзначали свята. Зараз приміщення, звичайно, потребує ремонту, не опалюється. А порядок у ньому підтримує завклубом і бібліотекар в одній особі Антоніна Григорівна Кацалап, яка працює тут з 1996 року… У селян є велике бажання відремонтувати клуб… Якщо бажання є, то воно обов’язково буде реалізовано. Поряд з такими людьми віриш у те, що маленькі села мають майбутнє, і вони будуть жити і процвітати, долаючи усі труднощі».

Шабля Ю. Добро в душі виховують змалечку / Ю. Шабля // Вісті. – 2016. – 26 лют. (№ 9). – С.2.
У статті йде мова про талановитих дітей села Степне Полтавського району, які займаються різноманітними заняттями до душі – ліпленням, бісероплетінням, макраме, декупажем, малюванням… «Журналісти «Вістей» завітали до юних поціновувачів мистецтва, коли діти разом з учителем В’ячеславом Крамаренком займалися малюванням. Творчий процес кипів… Малі художники старалися на повну силу, хоча декому заважав незручний верхній одяг та й гола бетонна підлога не додавала затишку і тепла. Добре було б таки допомогти степненським дітям, створивши більш комфортні умови для занять, хоча б постелити лінолеум на підлогу та забезпечити зручними столами і стільцями. Адже добро в душі дитячій оселяється змалечку, коли вона ще не спотворена жорстокими реаліями життя».

На колегії підсумували роботу закладів культури району / Влас. інформ. // Промінь. – 2016. – 27 лют. (№17-18). – С. 2.
«24 лютого цього року відбулася колегія Машівської РДА під головуванням Юлії Середи. На засіданні розглянули ряд питань. Зокрема, завідувач сектору культури райдержадміністрації Лариса Ніколенко підвела підсумки роботи закладів культури за минулий рік та окреслила завдання на 2016… Серед проблем галузі Лариса Ніколенко назвала недостатнє фінансування. Адже, як зазначила, не вистачає коштів на поновлення книжкових фондів, придбання музичних інструментів для дитячої школи естетичного виховання, придбання костюмів для Будинків культури. Також всі приміщення закладів культури потребують капітальних та поточних ремонтів. Крім того, великою проблемою є опалення закладів культури, адже з 31 приміщення опалюється тільки 17".

Самозвон Ю. Добрим словом і солодким сюрпризом / Ю. Самозвон // Сільські новини. – 2016. – 12 берез. (№ 21). – С. 2.
«Депутат обласної ради Олексій Порохня разом з головою районної організації політичної партії «Рідне місто» Анатолієм Ковалем та помічником-консультантом Світланою Титар привітали активне жіноцтво Чутівщини з Восьмим березня солодкими подарунками та вітальними листівками». Зокрема, вони відвідали представниць Чутівської дитячої музичної школи (ДМШ). Співробітники школи «похвалилися досягненнями учнів та порушили проблеми. Нині у школі навчаються 180 дітей. Тому розмістити таку кількість учнів у невеличкому приміщенні мистецького закладу складно, уроки проводять у дві зміни, а у вихідні взагалі немає вільних приміщень. На сьогодні школа орендує для занять приміщення у сусідній споруді. Тому передусім у депутатів попросили посприяти у вирішенні цього питання. Викладачі розповіли, що у травні школа святкуватиме п’ятдесятиріччя. Директор навчального закладу Наталія Філенко висловила сподівання, що ДМШ буде перейменована з музичної на школу мистецтв, і її відвідуватимуть ще більше учнів».

Краєзнавчий музей не консервуватимуть / Влас. інформ. // Кременчуцький ТелеграфЪ. – 2016. – 24 берез. (№12). – С. 4.
«Консервувати Кременчуцький краєзнавчий музей цього року не можна. Таку несподівану заяву зробив віце-мер Кременчука Дмитро Кравченко. За його словами, спочатку планувалася консервація будівлі, аби вберегти її від подальшого руйнування та задля збереження музейних архівів. Але оскільки цього року до міського бюджету були закладені гроші (6,1 млн. грн.) на реконструкцію музею, то за діючим законодавством консервація неможлива. Тому будівельники продовжать реконструкцію. Але проведення будівельних робіт впирається в проблему – ніде зберігати музейні експонати. Дмитро Кравченко заявив: «Роботи вже почалися, і ми встигли багато зробити. Перенести кудись експонати – нереально. Мусимо спочатку зробити ремонт на третьому поверсі, там розставити експонати, потім опускатися нижче. Але спершу необхідно провести вентиляцію. При проектуванні були допущені помилки, і вентиляцію не вивели на цокольний поверх. Тепер там така спека, що можна відкривати комерційну сауну. А саме там зберігається найбільше число експонатів». З приводу термінів закінчення робіт нічого конкретного сказати не можуть – лише сподіваються закінчити будівельні роботи до осені».

вгору

Музейна справа. Охорона пам’яток

Яременко А. Унікальний обеліск на Полтавщині заростає хащами / А. Яременко // Події та коментарі. – 2016. – 27 січ. - 2 лют. (№ 4). – С. 6.
«На Полтавщині понад сотню літ тому зведено дві з трьох унікальних пірамід у Європі: в селі Комендантівка Кобеляцького району та в Березовій Рудці на Пирятинщині. Третя піраміда стоїть у Римі. Італійці та кобеляччани для збереження історії гроші знайшли, а от пирятинці не можуть відшукати навіть кінців у документації про відповідальність за пам’ятку… Наймолодша й найменша з трьох пірамід – Березоворудська... Пирятинська пам’ятка – усипальниця родини Закревських, збудована 1899 року юристом Ігнатом Платоновичем Закревським – представником останнього покоління свого роду… Історія цієї пам’ятки, можна сміливо стверджувати, трагічна до сьогоднішнього дня. Її творець і автор – Ігнат Закревський – хотів таким чином увіковічити пам’ять свого роду. Місце для зведення усипальниці обрав не випадкове. Поруч із пірамідою тоді стояла Свято-Троїцька церква, а поблизу храму був розташований родинний склеп Закревських. Власне, на його місці Ігнат Платонович і вирішив спорудити усипальницю та перепоховати предків… 5 грудня 1970 року старе приміщення церкви було повністю знищене вогнем. Випадковість?.. І на тому місці почали зводити новий будинок культури з танцювальним майданчиком. Місцеве населення було шоковане тим, що їм доведеться проводити своє дозвілля поруч із цвинтарем та гробницею. І тодішній директор радгоспу-технікуму вирішив знести піраміду, мотивуючи свої дії тим, що гробниця не вписується у сучасний архітектурний ансамбль закладу культури… Не зумівши звалити пам’ятку, влада вирішила використовувати приміщення на власний розсуд. Спочатку – як погріб, потім – як дровітню для клубу, згодом – як генераторну, а пізніше піраміда перетворилася на звичайнісінький смітник. І лише 1991 року, коли одна з нащадків роду Закревських – Тетяна Александер – вирішила відвідати батьківщину своїх предків, з піраміди було винесено все сміття, що туди зсипали роками. І хоча варварам не вдалося знищити цю унікальну пам’ятку історичної спадщини нашого народу, вони завдали їй непоправних ушкоджень, що й донині нагадують про войовничих атеїстів. 2009 року редактор журналу «Музеї України», координатор Комітету створення Березоворудського заповідника Віктор Тригуб у своєму зверненні до тодішнього Президента України Віктора Ющенка писав: «Маємо практично готовий палацо-парковий комплекс, який із задоволенням відвідають чисельні туристи… А це – розвиток інфраструктури, інвестиції, нові робочі місця, імідж України… Березова Рудка може стати такою ж перлиною, як Умань, Біла Церква, Гоголеве, Переяслав, Яготин… Прекрасно збережені будівлі. Унікальний парк. Піраміда-усипальниця. Вже готовий діючий народний музей. У той же час, певна занедбаність. Закинутий ставок. Обідрана піраміда, де треба зробити косметичний ремонт і можна розмістити якісь експонати… Ніяких особливих коштів не треба! Потрібна лише добра воля чиновників від культури і влади. А це – найбільший дефіцит». Тоді ж пан Тригуб написав листи і до влади області, висунувши небезпідставну пропозицію зробити Березову Рудку філією якогось музею з національним статусом. Однак час іде, щоліта гробниця Закревських заростає чагарями та бур’янами, щозими єдиною стежкою до пам’ятки є та, котрою люди навпростець ходять до магазину. Ні холодної, ні теплої пори року тут не застанеш скупчення туристів чи дослідників. Директор Березоворудського історико-краєзнавчого музею Валентина Гонтар каже, що ця піраміда досі має статус архітектурної пам’ятки регіонального значення: «Дивна річ, що ця споруда є унікальною пам’яткою Європи, а на державному рівні виходить, що вона має значення винятково для Пирятинщини. І то до 2001 року вона взагалі нікому не була потрібна. Відтак, я вважаю, що нею має опікуватися район, якщо вона за документами має для району якесь історичне значення, та в першу чергу – сільська рада». Новообраний Березоворудський сільський голова Василь Позняк розводить руками, мовляв, першочергово займається вирішенням більш болючих для громади питань, а до піраміди руки ще не дійшли: «Десь ніби була якась програма в області. Але можу сказати точно, що на балансі сільської ради цей об’єкт не перебуває. Я головую в селі з осені минулого року, і глибоко в цю тему не вникав. Але при передачі об’єктів піраміда не фігурувала в жодних документах. Про статус цієї пам’ятки я теж нічого конкретного сказати не можу. Це – халатність попередніх представників влади, що ніхто не обліковував такі унікальні об’єкти. Нам у селі досі не зрозуміло, в кого вона взагалі була на обліку. І, скоріше за все, її ніхто й ніколи не ставив нікуди на баланс. А сільська рада не має права займатися не те що її реконструкцією, а й навіть «консервуванням». Та й коштів на це у нас немає». На сьогодні, за словами голови, село більше турбує відсутність будинку культури та наявність руїн на його місці. Той будинок культури, що звели у 70-х роках на місці церкви, простояв недовго. Нині це аварійна споруда. А піраміда… Районне керівництво стверджує, що лише на виготовлення проекту реконструкції цієї історичної пам’ятки потрібно близько 300 тисяч гривень, яких наразі немає. Не кажучи вже про захмарну суму, що довелося б витратити на саму реконструкцію. Та найсумніше, на чому наголосили пирятинські управлінці, - ніхто з них поняття не має про механізми, за якими можна було б проводити такі роботи».

Пригода О. Березова Рудка на Полтавщині потребує статусу музею-заповідника / О. Пригода // Коло. – 2016. – 3-9 берез. (№ 9). – С. 13.
«У Полтавській області може з’явитися унікальний музейний комплекс – для цього потрібна лише згода чиновників. Ще 2009 року редактор журналу «Музеї України», почесний працівник туризму України Віктор Тригуб звертався до тодішнього Президента України Віктора Ющенка з пропозицією створення Березоворудського державного музею-заповідника з відповідним фінансуванням. Але далі його звернень справа не пішла. Опір чиновників здолати не вдалося. На сьогодні через певні зміни та культурні зрушення у державі громада знову вирішила нагадати про себе чиновникам. Адже Березова Рудка Пирятинського району небезпідставно заслуговує отримати спеціальний статус і має шанс стати такою самою перлиною, як, наприклад, Умань. У селі зберігся унікальний палацово-парковий комплекс знаменитого давнього козацько-старшинського роду панів Закревських, уже є чинний народний історико-краєзнавчий музей. Щороку Березоворудський музей відвідують понад 5 тисяч осіб, серед них – закордонні делегації, туристи з США, Франції, Німеччини, Польщі та інших країн світу… Однак цей заклад уже два роки поспіль не опалюється. Найвидатніша й унікальна пам’ятка Березової Рудки – це піраміда-усипальниця, одна з трьох пірамід у Європі. Її ще 1899 року звів юрист Ігнат Закревський – представник останнього покоління свого роду… Унікальні в селі не лише піраміда-усипальниця, а й флора та фауна… Однак з плином часу ми втрачаємо можливість навіть просто вберегти те, що нам лишила історія і подарувала природа: архітектурні пам’ятки розсипаються, ліси та парки вирубують. Аби зупинити нищівні процеси та отримати шанс на розвиток, село просить у держави надати йому статус музею-заповідника, що передбачає не просто певне фінансування, а й відповідальність перед державою, вважає місцевий житель, письменник, ініціатор справи Тарас Завітайло. Він каже: «Якщо в ситуацію негайно не втрутиться держава, то ми втратимо й те, що залишилось. Я вперше приїхав до цього села 1987 року і бачив його кращі часи… Старий маєток на території школи мав пристойний вигляд. Але зараз я чудово розумію, що підвалини руйнації закладалися саме в ті часи… Маєток коло школи поволі розсипався, бо й досі не знають, кому він належить. Зараз це аварійна споруда на території школи. Але маєток ще можна врятувати. Чи в кожному селі є два історичні панські палаци та піраміда? Навряд чи. До речі, усипальня довгий час слугувала просто сміттєвою ямою, і це при тому, що нижній ярус поховань і досі в ній. На будівлі каплиці ростуть дерева. Тому, вважаю, що цей статус необхідний селу». Аби звернутися до народних обранців, березоворудчани збирають пакет необхідних документів від природоохоронної, історико-краєзнавчої сфер та сфери самоврядування. Ця ідея об’єднала навколо себе свідому громаду села та району. До справи долучилися науковці, екологи та історики… Ініціатори просять усіх, хто хоче підтримати надання селу статусу музею-заповідника, написати лист зі своїм баченням до Березоворудської сільської ради на ім’я Тараса Завітайла».

Передерій Л. Село Березова Рудка, де гостював Шевченко: в очікуванні рятівного статусу музею-заповідника / Л. Передерій // Вечірня Полтава. – 2016. – 8 берез. (№ 10). – С. 6.
«Якщо їхати в бік Києва, проминувши славний Пирятин із його «кіношною» вежею, то за 141 кілометр від столиці можна побачити дорожній знак із написом «Березова Рудка»… На території Березоворудського сільськогосподарського технікуму, що от уже понад 86 років «квартирує» в колишньому маєтку Закревських, зберігається особлива аура спокою і благодаті. Вона ніби не хоче відпускати, розкриваючи перед гостями секрети багаторічної давнини і… благаючи про допомогу. Адже деякі споруди в розкішному колись маєтку руйнуються й занепадають. Будівлі давно потребують капітального ремонту, для якого, як завжди, не вистачає грошей. На основі цієї садиби можна створити унікальний музейний комплекс, який притягуватиме туристів з усього світу. Люди й так цікавляться селом та його історією, та тільки соромно буває показувати, до якого стану доведено перлину архітектурного мистецтва. Про те, щоб у Березовій Рудці створити державний музейний комплекс, заговорили ще за президентства Віктора Ющенка. Оскільки Віктора Андрійовича позиціонували як великого шанувальника української історії та етносу, небайдужі люди покладали на його підтримку великі надії. Багато статей про історичну унікальність Березової Рудки написала директор Березоворудського народного історико-краєзнавчого музею Валентина Гончар. 2009 року до Президента, міністра культури та чиновників інших рівнів звернувся редактор журналів «Музеї України» та «Нова Січ» Віктор Тригуб. При редакції часопису, під керівництвом редактора, запрацював комітет «За створення Березоворудського музею-заповідника». Віктор Тригуб без краплини сумніву вірив у перемогу задуму, про що писав у журналі: «Справа абсолютно виграшна. Якщо переможемо, вже наступного року отримаємо прекрасний музейно-парковий комплекс, куди масово поїдуть українці та іноземці. Не почує нас влада — не біда. Почитають мандрівники, краєзнавці, туристичні агенції. До Березової Рудки почнеться неконтрольоване паломництво. Адже подивитися там дійсно є на що. Хоч і трохи пізніше, змусимо владу створити державний музей-заповідник. Перемога гарантована. Є лише фактор часу. Дайош Березоворудський державний музей-заповідник! Березова Рудка переможе!». Але наступного року отримали тільки чергові президентські вибори та нового президента — Віктора Януковича. З усіма наслідками. І тільки після того, як у державі відбулася Революція гідності й розпочалися певні зміни, громада Березової Рудки знову порушила питання про надання селу статусу музею-заповідника. Натхненниками цієї потрібної справи стали жителі села, письменники й журналісти Тарас та Олена Завітайли, які пропагують розвиток зеленого туризму. Олена переконана: «Березова Рудка небезпідставно заслуговує отримати спеціальний статус і має шанс стати такою ж перлиною, як, наприклад, Умань. У селі зберігся унікальний палацово-парковий комплекс знаменитого древнього козацько-старшинського роду панів Закревських, уже є діючий народний історико-краєзнавчий музей. Цей об’єкт, без перебільшення, всеукраїнського та міжнародного значення. Щороку Березоворудський музей відвідують понад 5 тисяч осіб, серед яких — зарубіжні делегації, туристи із США, Франції, Німеччини, Польщі та інших країн світу. Фонди музею налічують близько п’яти тисяч експонатів»… 1717 року, за п’ять років до власної кончини, село заснував гетьман Війська Запорозького, наступник Івана Мазепи, Іван Скоропадський. У 1752 році представники давнього козацько-старшинського роду Закревських викупили Березову Рудку в нащадків гетьмана Скоропадського й облаштували там родовий маєток. У селі, в гостях у Закревських, п’ять разів (у 1843 — 1846 роках) побував український поет, письменник і громадський діяч Тарас Шевченко… Про піраміду-усипальницю Закревських узагалі можна писати глибоке дослідження. Ця споруда — одна із трьох пірамід у Європі: друга розташована в селі Комендантівка Кобеляцького району, а третя — в італійському Римі. В усипальниці Закревських, якій виповнилося трохи більше ста років (а вона має гірший вигляд, ніж єгипетські), цікава і сумна історія. Її побудував поблизу Свято-Троїцької церкви великий шанувальник єгипетської історії та культури Гнат Закревський. В усипальниці упокоїлися останки представників роду, які померли раніше. Тут же 1906 року знайшов свій вічний спокій і сам Гнат Платонович… У 1928 році у приміщенні Свято-Троїцької церкви, знявши з неї куполи, облаштували сільський клуб. Через 40 років дерев’яна споруда несподівано згоріла. Сільське керівництво не придумало нічого кращого, як побудувати на цьому ж місці новий Будинок культури. Усе б нічого — та за десяток метрів від нього починається кладовище. Більше того — безбожники вирішили облаштувати між Будинком культури й кладовищем ще й танцювальний майданчик. На заваді стала піраміда. Одного разу вночі до гордої споруди приїхали бульдозери, щоб не залишити від неї й каменюки... Але піраміда, збудована на совість за старовинними рецептами з яєчними білками, вистояла. Та чи витримає вона випробування байдужістю? Адже всі ці майже 100 років, що минули після Жовтневого перевороту, її використовували як звичайну господарську або технічну споруду, а не доглядали як за пам’яткою архітектури… А Будинок культури все одно занепав. Стоїть нині, світить розбитими віконницями. Письменники Тарас та Олена Завітайли переконані, що ту споруду потрібно розібрати, щоб не ганьбила села, а усипальницю, навпаки, відреставрувати максимально якісно. Можливо, навіть з поверненням єгипетських скульптур та малюнків. Це була б справжня гордість не тільки Березової Рудки, а й Полтавщини. А ще Березова Рудка та її далекі околиці славляться унікальною природою. Тарас переконаний: «Якщо в ситуацію негайно не втрутиться держава, то ми втратимо й те, що залишилось. Я вперше приїхав до цього села у 1987 році... Старий маєток на території школи мав пристойний вигляд. Але зараз я чудово розумію, що підвалини руйнації закладалися саме в ті часи… Старий маєток коло школи поволі розсипався, бо й досі не знають, кому він належить. Зараз це аварійна споруда на території школи. Але маєток той ще можна врятувати! Чи в кожному селі є два історичних панських палаци та піраміда? Навряд чи». От через це ініціатори надання Березовій Рудці статусу музею-заповідника та вся громада села намагаються привернути увагу якнайширшої громадськості. Після першого розголосу в засобах масової інформації на адресу подружжя Завітайлів надійшло вже кілька листів. Люди починають діяти активніше, виявляють живий інтерес до своєї історії, яку важливо зберегти для майбутніх поколінь. Одними з перших відгукнулися голова ГО «Туристичне село» Олена Щербань, кандидат історичних наук, докторант ПНПУ імені В.Г. Короленка Тамара Жалій, з новим піднесенням оптимізму — редактор журналу «Музеї України» Віктор Тригуб та інші небайдужі люди. Свою підтримку можете висловити й ви, надіславши листа на адресу: с. Березова Рудка, Пирятинський район, 37040. Сільська рада, депутату Тарасові Завітайлу. Чомусь віриться, що цього разу Березова Рудка переможе і нарешті отримає довгожданий статус музею-заповідника».

Посухов В. Наполегливіше боротися за статус музею-заповідника / В.Посухов // Вечірня Полтава. – 2016. – 23 берез. (№ 12). – С. 3.
Заступник голови Полтавської спілки літераторів Валентин Посухов через газету «Вечірня Полтава» висловив свою думку щодо створення у Березовій Рудці Пирятинського району музею-заповідника: «Безперечно, я обома руками за створення в Березовій Рудці музею-заповідника. Такий захід допоміг би зберегти цей чудовий куточок природи, місцевість, пов’язану з генієм нашого народу Тарасом Шевченком, і пам’ятку періоду поміщицького господарювання… Прикро, що от-от зруйнується будинок поміщика О.Лук’яновича в с. Мар’янське Великобагачанського району, де восени 1845 року жив Тарас Григорович. Неабияку стурбованість викликає і палацово-парковий комплекс у Березовій Рудці… Ясна річ, необхідно наполегливіше вимагати від влади вирішити нарешті питання із наданням Березовій Рудці статусу музею-заповідника Треба сподіватись, що до цього активніше підключаться і облдержадміністрація, і народні депутати від нашої області у Верховній Раді, лобіюватимуть його і в уряді, і Міністерстві культури. Таке державне визнання великої цінності цієї місцевості, думається, допомогло б установити тісніші контакти з нащадками роду Закревських, яких багато живе в різних європейських країнах, і залучити їх до благодійної справи збереження палацово-паркового комплексу, поповнення новими експонатами місцевого краєзнавчого музею. А серед них були відомі в Європі постаті. Приміром, не можна не згадати Марію Гнатівну Закревську, ще знану як Марія Бенкендорф та баронеса Марія Будберг… Померла Марія Закревська в 1974-му, на 82-му році життя, похована в Лондоні. Мала дочку і сина. 1991 року дочка Тетяна Бенкендорф (у заміжжі Александер) приїжджала у Березову Рудку… А з Парижем пов’язане життя ще однієї представниці цього роду – Ганни Закревської, котра була заміжньою за одним із представників роду Кочубеїв. 2004 року до Березової Рудки завітали праправнуки знаних Шевченком Галини і Платона Закревських Катерина Ігнатьєва (у заміжжі Цуркова) з Німеччини та її двоюрідний брат Микола Клагг із сином Олександром із Великобританії. Поклонилися могилам предків, оглянули палац і парк. Можна встановити контакти й з іншими представниками цього роду, сподіватися, що вони взяли б діяльну благодійну участь і відродженні палацово-паркового комплексу, якби вирішилося питання про його офіційний статус як музею-заповідника».

Вовк І. З яким написом Шевченко сьогодні? / І. Вовк // Події та коментарі. – 2016. – 25 берез. (№ 11). – С. 3.
«Пам’ятник Тарасу Шевченку в Гадячі урочисто відкрили у листопаді 2013 року. Під час відкриття постамент був без напису. Згодом вирішили, що було б гарно, якби до Дня народження Кобзаря на граніті з’явився вислів поета. А минулого року постало питання… про зміну цитати. Пам’ятник Шевченку в Гадячі встановили 12 листопада 2013 року… Коли обирали текст, який повинен був прикрашати пам’ятник, проводили обговорення, бажаючі вкидали до скриньки, що стояла в кіноконцертному залі, свої пропозиції, яких назбиралось більше сотні. На засіданні Громадської ради при райдержадміністрації та на засіданні спеціальної комісії шляхом голосування було обрано напис « ...І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі». Ці слова символізують безперервне продовження роду, спокій і благополуччя. Але у березні цього року гадяччани здивовано спостерігали за змінами на пам’ятнику. Спочатку помітили випадково, а тоді вже почали перепитувати один в одного: «А що там Тарас Григорович сьогодні? З яким надписом?». За розповіддю активіста Олександра Зозулі, в час відзначення 201-ї річниці від дня народження Т.Г. Шевченка у Гадячі, один з жителів міста висловив зауваження про необхідність зміни викарбуваних на пам’ятнику слів, з поданням їх у повній інтерпретації тексту автора. Ця пропозиція на той час була гаряче підтримана усіма присутніми на мітингу жителями. Пройшов рік. Влада зверталась до автора скульптурного зображення з пропозицією внести зміни, але він не дав згоду. У день святкування 202-ї річниці на пам’ятнику було встановлено тимчасову вивіску, яка прикрила основний текст і відтворила його у вигляді, який схвально був підтриманий гадяччанами (табличку змінили перший раз — авт.). Тимчасову табличку, з метою безпеки, в той же день було демонтовано (табличку змінено вдруге — авт.), поновлено через тиждень у вечірній час, з закріпленням її на клейову суміш (замінено втретє — авт.). Наступного дня, як стверджують очевидці, працівник Служби безпеки України зробив зауваження голові районної ради щодо неправомірності дій, що проявились у зміні цитати поета, викарбуваній на пам’ятнику. Встановлену табличку зі словами Т. Шевченка, цитатою, яка пояснює і розкриває зміст усіх слів, які є на ній, було знову демонтовано (вже вчетверте — авт). Зараз залишилася перша цитата. Гадяччанка Альона Глік запитує: «Про обговорення нового напису не чула, хоча воно повинно було бути обов’язково, бо пам’ятник — власність гадяцької громади. Пам’ятаю, яке жваве обговорення напису було три роки тому. Зараз же до цих слів додали «І на оновленій землі врага не буде, супостата...». Усі ми знаємо про силу слова — що замовиш, те і буде. Можливо, ці рядки сьогодні актуальні, та чому не обговорили це з гадяччанами, не спитали у громади, або хоча б у депутатів районної чи міської рад, які є представниками виборців?». І тільки після того, як місцеві почали обурюватись діями активістів, у соціальних мережах з’явилась пропозиція широко обговорити питання зміни підпису на встановленому пам’ятнику у місцевій пресі, врахувати думку з цього приводу фахівців спадщини Кобзаря, прийняти відповідне рішення і встановити оновлений підпис у присутності чиновників усіх державних служб і відомств, зокрема силових структур».

Мирончук І. Врятуйте історію! / І. Мирончук // – Зоря Полтавщини. – 2016. – 29 берез. (№ 44-45). – С. 3.
До редакції газети «Зоря Полтавщини» надійшов лист від голови ветеранської організації Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Івана Мирончука: «Не так давно я приїздив до Полтави. Приємно було бачити чисті вулиці, робочих, які наводять лад у місті. Хоча, на жаль, не скрізь. Та мене вразило і збентежило побачене в центрі міста – будівля колишнього кадетського корпусу в жахливому стані. Як можна залишатися байдужими, коли історичні будівлі руйнуються? Невже цього не помічають міський голова Полтави, очільники обласної влади? Шановні, зробіть щось! Не дайте зникнути одному з елементів архітектурного ансамблю!.. Врятуйте будівлі, і народ буде вам вдячний. Будь ласка, надрукуйте цей «крик душі» на шпальтах «Зорі Полтавщини». Нехай прочитають керманичі й подумають, як врятувати те, що нам залишили предки».

Волкова Г. «Музею на садибі Гоголя потрібні… коти, ловити мишей. Але жоден із них довше, ніж на два-три тижні тут не затримується, мабуть, відчувають дискомфорт» / Г.Волкова // Вечірня Полтава. – 2016. – 30 берез. (№ 13). – С. 5.
У статті розповідається про письменника Миколу Гоголя, наводяться цікаві факти про нього, садибу його батьків, її сучасний стан. Зокрема, зазначається, що «відродити церкву, поруч із якою знаходиться могила батьків Миколи Васильовича Гоголя, не вдається досі. На місці зруйнованої святині, яка внесена до реєстру пам’ятників архітектури, стоїть освячений хрест, а от грошей на її відновлення в державному бюджеті немає. Тому що на культові споруди держава коштів не виділяє…».

вгору

Бібліотечна справа

Густіліна Д. Поділіться мудрістю книги / Д.Густіліна // Сільські новини. – 2016. – 9 січ. (№ 3). – С. 7.
До редакції газети «Сільські новини» надійшов лист від Дар’ї Густіліної, в якому вона розповідає про значення книг та вносить пропозицію: « …Неодноразово я дарувала централізованій бібліотечній системі (Чутове) видання, які купувала у найрізноманітніших книгарнях та ринках. Прочитавши, насолодившись Словом і почуттями, які здатне воно сколихнути в душі, дарую книгу бібліотеці. Якщо захочу перечитати її, то звернусь сюди ж, але вже не як спонсор, а як звичайний читач. Якщо вам не шкода, зробіть те саме для бібліотеки і ви. Поділіться невичерпною мудрістю книги з тими, хто прагне поринути у її неповторний світ, але з якихось причин не має такої можливості». Книги для бібліотеки приймають на першому поверсі приміщення Чутівського районного Будинку дитячої та юнацької творчості.

Полонська Г. Новації в роботі бібліотек стримує гостра нестача книг / Г.Полонська // Народна трибуна. – 2016. – 9 берез. (№ 19). – С. 2.
«На базі Котелевської центральної районної бібліотеки імені С.А. Ковпака за участю завідуючих бібліотеками-філіалами району проведено семінар на тему: «Сучасні вимоги в роботі з бібліотечним фондом». У виступах директора ЦБС Людмили Корост, методиста центральної районної бібліотеки Галини Полонської звучала занепокоєність гострою нестачею нових книг, які є першоосновою для повноцінної діяльності. Бібліотекарі обговорювали пошук джерел поповнення бібліотечних фондів книгами та періодичними виданнями, говорили про їх збереження. Адже без цього неможливо повноцінно вирішувати ті соціальні завдання, що стоять перед бібліотеками…».

Несвітайлова Л. Допомагаючи бібліотеці – допомагаємо майбутньому / Л. Несвітайлова // Козельщинські вісті. – 2016. – 18 берез. (№ 12). – С. 3.
Методист Козельщинської ЦРБ Л. Несвітайлова та провідний бібліотекар Л. Кібальник у статті розповіли про роль бібліотек та про їх стан у Козельщинському районі. « …У центрі уваги книгозбірні стоїть саме людина з її спеціальними і загальнокультурними потребами, певними життєвими інтересами. Щоб якомога повніше задовольнити читацькі інтереси, бібліотеки повинні не тільки бути забезпечені комп’ютерною технікою, але, насамперед, мати сучасний повноцінний книжковий фонд. Зараз у Козельщинській централізованій бібліотечній системі налічується 217488 примірників друкованих видань. Начебто, це й немало. Але хочеться зауважити, що, оскільки книжкові фонди комплектувалися, в основному, у 70-80-і роки вже минулого століття, то й книги відповідають шкільним програмам і запитам читачів того часу. Звісно, залишається частина фонду світової та української класики, яка поза часом, але, в більшості своїй, ці книги вже зносилися та втратили свою зовнішню привабливість. Останніми роками державне фінансування для поповнення книжкових фондів вкрай обмежене. І з кожним роком ця тенденція погіршується… До бібліотек Козельщинської ЦБС протягом 2015 року із обласних бібліотек та за Державною програмою «Українська книга» надійшло всього 197 примірників книг. До ЦРБ та РДБ – 17 найменувань газет і журналів (за кошти зі спеціального рахунку). Зрозуміло, що це дуже мало, тому задовольнити попит на нову сучасну літературу як дітей, так і дорослих читачів практично неможливо. Якщо у районних бібліотеках ми намагаємося обслужити читача на належному рівні, то сільські бібліотеки перебувають у вкрай скрутному становищі. І сподіватися їм залишається тільки на підтримку сільських громад. Якщо громада не зацікавлена в бібліотеці і не готова її підтримати, то під питанням опиняється саме існування сільської бібліотеки, як острівця духовності та культури. На жаль, у минулі роки на поповнення книжкового фонду бібліотек району кошти із районного бюджету не виділялись. Лише цього року ситуація почала змінюватися на краще: на останній сесії районної ради для передплати періодичних видань та закупівлі книг було виділено 16 тис. гривень…».