Пам’яті І. П. Котляревського:
віртуальний проєкт
бібліотека імені І. П. Котляревського
Електронний каталог
Сенсорний інтерфейс (Електронний каталог)
Електронна доставка документів
Віртуальна довідка
|
Пам’яті І. П. Котляревського: віртуальний проєкт |
Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І. П. Котляревського |
|
Електронний каталог Сенсорний інтерфейс (Електронний каталог) Електронна доставка документів Віртуальна довідка |
          
  
|
Відділ інформації з питань культури та мистецтва КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ, ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ (за ІІ квартал 2013 року) Загальні питання Театр Музейна справа. Охорона пам’яток Бібліотечна справа Загальні питання. Сільський оазис культури / Т. Попсуй // Зоря Придніпров’я. – Глобине, 2013. – 16 квіт. – С. 2. У статті директор Великокринківського зонального будинку культури Глобинського району Віктор Васильович Нестеренко розповідає про діяльність закладу. Зокрема, «говорячи про творчі здобутки, Віктор Васильович розповів і про проблеми, яких у Будинку культури вистачає. Вкрай потребують заміни старі дерев’яні вікна у глядацькій залі, взимку тут дуже холодно, адже тепло практично не зберігається. Хвилює керівника і застаріле освітлення сцени, і часті перебої з мережею Інтернет. Директор закладу сказав: «Життя не стоїть на місці, молодь хоче сучасного, прогресивного, а у нас все застаріле, на рівні 60-х років минулого століття». Ефективна робота – запорука поступального розвитку / Г. Яловегіна // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2013. - 28 трав. – С. 1,2.
Відбулося пленарне засідання шістнадцятої сесії шостого скликання Полтавської обласної ради, на якому, зокрема, розглядалися проекти рішень стосовно продовження дії на 2013 рік обласної Програми увічнення пам'яті видатних земляків. «Олександр Масенко (КПУ) висловився за те, що витрачати понад 400 тисяч гривень на встановлення нових пам’ятників Тарасу Шевченку в шести містах і селищах області недоцільно, краще ці гроші використати на лікування онкохворих дітей. Він також додав, що програма передбачає увічнення пам’яті земляків, а Шевченко не є нашим земляком, хоча й відвідував полтавський край. Видання книги «Тарас Шевченко і Полтавщина», на яку запланований обсяг фінансування 150 тисяч гривень, депутат підтримав. Петро Ворона зауважив, що проект рішення про продовження дії названої програми не пройшов обговорення в профільній комісії. Степан Бульба (СПУ) додав: якщо питання не розглянуте на профільній постійній комісії, воно не може бути винесене на сесію. Начальник управління культури ОДА Геннадій Фасій, котрий інформував депутатів із цього питання, пояснив, що проект рішення був проголосований на бюджетній комісії, а будівництво названих пам’ятників до 200-річчя поета вестиметься за рахунок співфінансування – коштів обласного і місцевих бюджетів. Іван Момот (ПР) зробив зауваження – управлінню культури потрібно тісніше співпрацювати з профільною депутатською комісією, ініціювати розгляд нею таких питань. Після обговорення пропонований проект рішення про продовження дії обласної програми увічнення пам’яті видатних земляків на поточний рік депутати погодили. Після активної дискусії сесія підтримала проект рішення стосовно продовження дії на 2013 рік обласної Програми увічнення пам’яті видатних земляків». Батьківщина Василя Симоненка має стати культурним центром для туристів / Прес-служба народного депутата України Тараса Кутового // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2013. – 28 трав. – С. 3. «Зовсім скоро Україна відзначить дві круглі дати, пов’язані з життям поета-шістдесятника з Полтавщини Василя Симоненка. Спочатку, 13 грудня цього року, сумний ювілей — півстоліття з дня його смерті, а по тому, 8 січня 2015 року – вшануємо 80-річчя з дня народження митця. Пошанувати належно його пам’ять вважає своїм обов’язком народний депутат України Тарас Кутовий, який став співавтором відповідної постанови. Її більшістю голосів 21 травня прийняла Верховна Рада України. Тарас Кутовий говорить: «Під час останнього свого перебування у Біївцях, що на Лубенщині, у тій хаті, де народився і ріс Василь Симоненко, я привселюдно пообіцяв зробити все можливе, щоб батьківщина поета-шістдесятника стала культурним центром для українців». На сьогодні спадщину Симоненка, пов’язану з його дитячими та юнацькими роками, бережуть місцеві люди в Тарандинцях і Біївцях. Все роблять винятково за покликом душі й за допомогою спонсорів, бо фінансування на музей не передбачено. Та що там говорити, коли і музею у Біївцях немає. Є лише хата, де народився Василь, та кілька кімнат у Тарандинцівській школі, де він вчився. Народний депутат наголошує: «Внесок поета і журналіста, який він встиг зробити в українську культуру за 28 років, що відміряла йому доля, унікальний. Попри це, його спадщину й досі не упорядковано в академічне видання. Так само немає у Києві ані пам’ятника Симоненкові, ані меморіальної дошки на фасаді Київського національного університету, де він навчався на факультеті журналістики». Відповідно до прийнятої постанови, у 2015 році 80-ту річницю з дня народження Василя Симоненка відзначать на державному рівні. З цієї нагоди передбачене впорядкування і видання зібрання творів поета. У Біївцях і Тарандинцях упорядкують та відремонтують музейні об’єкти, пов’язані з життям поета. Також буде видано повне зібрання творів Симоненка та проведено конкурс читців його творів». Сесія з екологічним присмаком / Н. Діденко // Вечірня Полтава. – Полтава, 2013. – 29 трав. – С. 3. «Минулого четверга (23 травня) депутати Полтавської обласної ради зібралися на чергову – 16-ту за ліком – сесію… Як не дивно, та наступним каменем спотикання , що загальмував роботу сесії на дискусію, став… Тарас Григорович Шевченко. Точніше, кошти, які обласна влада вирішила виділити в рамках програми вшанування пам’яті видатних земляків на відзначення 200-річчя від дня народження Кобзаря. Головного комуніста області — голову фракції КПУ в обласній раді Олександра Масенка — обурила сума 417,5 тисячі гривень. Ці кошти мають використати на будівництво пам’ятників та погрудь Тарасу Шевченку в тих населених пунктах, де таких монументів немає, — у Гадячі, Глобиному, Козельщині, Чорнухах, Чутовому, Опішному. Олександр Масенко прокоментував: «Я, звичайно, розумію, що мені можуть сказати: «У кожному районі стоїть пам’ятник Леніну». Але не я їх встановлював. І, можливо, це було неправильно». Свій протест Масенко мотивував тим, що Шевченко — «не наш земляк». А от до Гоголя, витрати на музей котрого також включено у програму (причому сума удвічі більша), у депутата претензій немає: Миколі Васильовичу «пощастило» мати полтавську прописку. Натомість депутат Петро Ворона зробив зустрічну пропозицію: передбачити кошти на встановлення монумента Кобзарю в селі Заріг Оржицького району, звідки родом товариш Масенко. Петро Ворона парирував: «Істориками доведено, що це єдине село в Оржицькому районі, яке відвідував Тарас Шевченко, — приїздив сюди на гостини до письменниці Ганни Барвінок». Депутати вирішили класиків на своїх та чужих не ділити — і проголосували «за». Тим паче, як пояснив начальник управління культури Полтавської облдержадміністрації Геннадій Фасій, вказані кошти — це лише співфінансування, тобто гроші на встановлення пам’ятників мають виділити і небайдужі спонсори та свідомі громадяни». Депутати викреслили два села та виділили кошти на пам’ятники Шевченку / М. Клименко // Коло. – Полтава, 2013. – 30 трав. – 5 черв. – С. 5. 23 травня відбулася чергова сесія Полтавської обласної ради. Депутати за 4 години розглянули близько 60 питань, зокрема, про встановлення пам’ятників Тарасу Шевченку. «На Полтавщині за 417 тисяч 500 гривень встановлять 6 пам’ятників Тарасу Шевченку. Гроші виділили у рамках Програми увічнення пам’яті видатних земляків на 2013 рік. Пам’ятні знаки та погруддя Тараса Шевченка з’являться у містах Гадяч, Глобине, селищах міського типу Козельщина, Чорнухи, Чутове, Опішня Зіньківського району. Проти встановлення нових пам’ятників Кобзарю виступив представник Комуністичної партії у Полтавській обласній раді Олександр Масенко, який зазначив: «Це невиправдані затрати. Я розумію, що мені можуть сказати: «У кожному районі стоїть пам’ятник Леніну». Але не я їх встановлював. Зараз ми на монументи виділяємо грошей більше, ніж на живих людей». Проте пам’ятники Тарасу Шевченку таки поставлять. Більшість депутатів була «за» це рішення. Начальник обласного управління культури Геннадій Фасій підкреслив: «На території Полтавської області є райони, де на 200-річчя від дня народження Кобзаря людям нікуди буде прийти покласти квіти». Олександр Грицаєнко, міський голова: «Ми починаємо реконструкцію приміщення міського будинку культури» / І. Бурдим // Лубенщина. – Лубни, 2013. – 8 черв. – С. 3. «Початок літа для лубенців був святковим, веселим, наповненим піснями, музикою, танцями. Напередодні в парку імені Донченка урочисто, цікаво і змістовно відзначався Міжнародний день захисту дітей… Та, на жаль, був у цьому дні і момент суму, гіркоти й болю, які не покидають Лубни майже десять років. А вони від зруйнованого, розтерзаного приміщення міського Будинку культури. Колишній красень перетворився в немічного, розбитого старця, з понівеченими вікнами, дверима, з яких ніби чути зойк, стогін через заподіяні йому рани, бездушність людей. Проте й цього дня, як колись, до приміщення Будинку культури поспішали лубенці. Їх заздалегідь запросив на зустріч міський голова Олександр Грицаєнко, керівник ряду громадських організацій, щоб порадитися, як відновити духовний центр. Біля спеціального стенду лубенцям розповідають про те, яким буде в майбутньому Будинок культури, як буде вестися його реконструкція. Повсюди чути розмови лише на одну тему: чому так сталося, що у Лубнах немає Будинку культури? Хто в цьому винен?.. Одні звинувачують у руйнації приміщення Будинку культури міську раду, яку очолював міський голова Василь Коряк. Інші – що винні у руйнації приміщення всі правоохоронні органи, які не забезпечили його охорону, а допустили відкрите пограбування серед білого дня… Словом, скільки було людей, стільки різних суджень, пропозицій. Але мешканці міста прийшли до Будинку культури з однією метою – щоб згуртуватися й допомогти владі на різних рівнях відродити в Лубнах центр культури… Перед лубенцями виступив міський голова Олександр Грицаєнко, який, зокрема, зазначив: «… Я довго думав, як розпочати промову на цьому місці, з яких слів. І хочу сказати: не бажаю нікому говорити перед громадою на фоні такого роздертого, зруйнованого приміщення. Нікому не бажаю такої руйнації, коли можна робити добрі справи й нові звершення… Ми вже в ХХІ столітті не думали й не гадали, що доведеться бачити ще й знищення культурного осередку міста, залишеного нам попередниками… Цей центр культури ефективно працював більше 40 років, надійно служив лубенцям і гостям міста. Але, на жаль, понад десять років, як він перестав виконувати свої функції. Бо замість того, щоб купити замок і закрити двері в Будинок культури, почекати, виважено підійти до подальшої його долі, знайти вихід із ситуації, було вирішено, що таке приміщення уже не потрібне. Я хочу, щоб ми перегорнули цю сумну сторінку історії, тому, що краще говорити про перспективи, майбутнє, ніж згадувати неприємне минуле… Вважаю, що в цей святковий день захисту дітей ми спільно з головою облдержадміністрації Олександром Васильовичем Удовіченком, депутатами обласної ради, районною державною адміністрацією від неприємних спогадів перейдемо до рішучих дій. Сьогодні говоримо лубенській громаді: ми починаємо реконструкцію міського Будинку культури. Цей шлях буде важким і без підтримки влади, без співпраці з громадою ми не зможемо його пройти… Я хочу, щоб ця зустріч була не останньою. Щоб реконструкція Будинку культури була під контролем не лише влади, а й усієї громади». Звернувся до лубенців і голова облдержадміністрації Олександр Удовіченко: «Ми домовилися з міським головою Олександром Петровичем Грицаєнком, колегами, що не повертатимемося в минуле стосовно руйнації Будинку культури, не будемо давати оцінок, не шукатимемо причин, чому так сталося, бо то шлях в нікуди… Тепер потрібно спільно взятися за реконструкцію Будинку культури. Тим паче відрадно, що міська влада віднайшла в цьому році півмільйона гривень для цієї справи. Нині Полтавський міськбудпроект працює над проектом реконструкції. Ми будемо робити все, щоб відбудова центру культури у Лубнах була включена в державні плани будівництва»… Потім міський голова Олександр Грицаєнко та голова Полтавської ОДА Олександр Удовіченко підписали «Меморандум про співпрацю між Лубенською міською радою та Полтавською обласною державною адміністрацією у питанні реконструкції лубенського міського Будинку культури». У нагірній частині Кременчука гине Палац культури КрАЗ! / М.Бордюг // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2013. – 20 черв. – С. 6.
Кременчуцький пенсіонер Микола Бордюг написав до редакції газети «Кременчуцький телеграфЪ» лист, у якому опікується долею Палацу культури КрАЗ. Зокрема, дописувач пропонує «звернути увагу на якість виконання робіт. Якби вчасно відремонтували дах, Палац би й зараз стояв як новозбудований! Вода і мороз зробили свою брудну справу, почала сипатися штукатурка. Руйнація продовжується вже більше 10 років, і влада цього не бачить. Немає коштів. На Гонги, фонтани, Гарячки гроші знаходяться, а на дах Палацу культури їх немає. Отак він стоїть і своїми темними очима-вікнами дивиться на навколишній світ, чекає своєї участі, може, загибелі… Цю класичну і красиву споруду потрібно зберегти для нащадків, це – обов’язок влади і громади. Звертаюсь особисто до «Телеграфа» – візьміть ініціативу у свої руки, вас підтримають мешканці міста. Преса – це велика сила». Театр. Скандал у театрі імені Гоголя: сталінська цензура «відпочиває» від цензури по-полтавськи / Л. Кучеренко // Полтавська думка-2000. – Полтава, 2013. – 4 квіт. – С. 1, 3. «1 квітня у комунальній інформаційній агенції «Новини Полтавщини», що знаходиться в самій облдержадміністрації, провели свою прес-конференцію начальник облуправління культури Геннадій Фасій та директор обласного драмтеатру Олексій Андрієнко. До речі, 29 березня відбувся «круглий стіл» з обговорення конфліктної ситуації в театрі, на який наполегливо запрошували прийти і Фасія, і Андрієнка, і віце-губернатора, що курирує гуманітарну сферу, Валерія Пархоменка, але вони проігнорували цей захід, на якому й хотілося почути обидві сторони конфлікту. І помічники-консультанти народних депутатів Юрія Бублика та Сергія Капліна спеціально організували «круглий стіл» в такому місці, до якого відкритий доступ, а не в режимному об’єкті, яким є облдержадміністрація, куди без перепустки не зайдеш. Щоправда, не все вийшло так, як задумували Андрієнко і Фасій. А задумували вони, вочевидь, навішати журналістам локшини на вуха при відсутності другої сторони конфлікту. Однак, і художньому керівнику театру Олексію Коломійцеву, і актору Богдану Чернявському вдалося прорватися крізь міліцейський кордон і донести до прес-корпусу свою точку зору. Те, що розповідали Фасій з Андрієнком, було таким «невнятным», що журналістам дуже важко з трьох мішків гречаної вовни виокремити бодай крупинки суті. Ось деякі цитати: «ми дали йому потужний старт, а він не виправдав наших надій», «так історично склалося, що директор театру керує й творчою частиною», «він почав ставити занадто багато спектаклів», «чотири спектаклі Коломійцева заборонили, бо перспективний план роботи театру не був підписаний начальником управління культури» (а в чому вина худкерівника?). Фасій і Андрієнко закидали Коломійцеву, що його спектаклі найменше користуються популярністю у глядача й не приносять театру прибуток, а бухгалтерські дані цього не підтверджують. Богдан Чернявський (треба віддати належне його громадянській мужності, адже він підлеглий О.Андрієнка, який продемонстрував, що може «сплести личаки» не лише простому актору, а й художньому керівникові) розповів про схеми при розповсюдженні квитків, при яких будь-який спектакль можна і «забалотувати», і зробити аншлаговим. У кінці директор театру взагалі опустився до обговорення позаробочого життя Коломійцева. Окремо хочеться сказати про керівника КІА «Новини Полтавщини» (тобто, агенції, яка існує на гроші платників податків, але де останні два роки цензура розквітла махровим цвітом) – Наталію Очкань, яка мало зі штанів не вистрибувала, щоб затулити рота Коломійцеву та Чернявському, котрі намагалися донести до журналістів правду про ситуацію в театрі. Враження від прес-конференції Фасія й Андрієнка – просто гнітюче! Хіба може Полтава називатися духовною столицею України після такого бруду, коли в найбільшому осередку культури розгорнуті репресії, а точніше, справжня війна проти безперечно талановитої людини О.Коломійцева, в яку втягнутий весь колектив театру. Я не можу збагнути, як народний артист України Василь Голуб (разом з трьома іншими народними – Скакуном, Ножиновою та Поповим) може підписати листа проти О.Коломійцева після того, коли в лайт-опері «Легенда про Тараса» Олексій дав йому головну роль – Тараса Бульби, про яку, як Василь Григорович сам казав, мріяв усе життя. Мабуть, правильно сказав художник з європейським іменем у мистецтві, драматург і літератор полтавець Олег Мінгальов: «Треба гнати Фасія і Андрієнка з культури взагалі!». Адже не встигли полтавці оговтатися від всеукраїнського скандалу з постановкою у Полтавському театрі українофобського спектаклю «Фортеця», як маємо інший: заборона Андрієнком прем’єри анти сталінського спектаклю Дмитра Шостаковича «Антиформалістичний райок», яка стояла у репертуарній афіші на 29 березня, а заодно він своїм наказом заборонив (вдумайтеся, такого не було за всю історію театру!) репетиції ще трьох постановок Олексія Коломійцева. Іншими наказами скасована посада художнього керівника театру (через два місяці О.Коломійцеву урочисто вручать трудову книжку) та змінений склад художньої ради, з якої виведена навіть заступник начальника облуправління культури Валентина Вождаєнко (!), а керівником сам себе призначив директор Андрієнко. Хоча у чинному Статуті театру чітко вказано, що худраду очолює художній керівник (і це в рамках здорового глузду). Директор же повинен технічно забезпечити творчий процес, продати квитки, купити реквізит і т.д. Хто такий Андрієнко проти Шостаковича, щоб забороняти в Полтаві всесвітньо відомого класика? Пігмей проти великана! А туди ж, бо член Партії регіонів і має підтримку в ОДА! Сталінська цензура «відпочиває» від цензури по-полтавськи, бо у 1933 році Лесю Курбасу принаймні дозволили показати прем’єру спектаклю «Маклена Граса», а потім влаштували політичне судилище й відправили на Соловки. Через 80 років у Полтаві Коломійцеву навіть не дозволили показати прем’єру. Якесь дежавю…». Через конфлікт у театрі заборонили прем’єру та позбулися художнього керівника / В. Пустовіт // Коло. – Полтава, 2013. – 4-10 квіт. – С. 8. «Через скандал, який триває вже не один тиждень, у Полтавському музично-драматичному театрі імені Гоголя скорочують художнього керівника та забороняють чотири нові вистави. Говорять, що причина у розподілі влади, грошах. Дехто вбачає й цензуру. Керівництво театру та управління культури у всьому звинувачують вже колишнього художнього керівника Олексія Коломійцева. На сьогодні уся влада знову в руках директора театру. Олексію Коломійцеву за трудовим законодавством запропонували ще 2 місяці відпрацювати режисером-постановником. У чому суть театрального конфлікту, на прес-конференції розповіли начальник управління культури ОДА Геннадій Фасій та директор театру Гоголя Олексій Андрієнко. Конфлікт, на переконання начальника управління культури, у полтавському театрі виник саме через посаду художнього керівника. Останнього у театрі не було 20 років. І лише з минулого року цю штатну одиницю ввели за рекомендацією управління культури спеціально для Коломійцева. Геннадій Фасій пояснює: «Коли ми з’ясували, що людина не відповідає цій посаді (звернення було дирекції театру), ця посада була скорочена і Олексію Володимировичу запропоновано посаду режисера-постановника». З 1 квітня у театрі художнього керівника немає. Натомість у Коломійцева є можливість 2 місяці пропрацювати на альтернативному місці. Саме цією діяльністю він, за словами Геннадія Фасія, й займався з часу призначення. Натомість, на переконання Фасія, ні в кого не повинно виникати сумнівів, що керівником театру є директор Олексій Андрієнко. Геннадій Фасій звертається також і до букви закону: «Стаття 19 «Закону про театральну діяльність» говорить про те, що в театрі може працювати або керівник, або директор. Один з них повинен очолювати процеси, які відбуваються в театрі. Ці процеси очолює зараз і завжди це робив директор театру». Художній керівник, за висновком начальника управління культури, взяв на себе забагато обов’язків. Геннадій Фасій пояснює: «Художній керівник відповідає за напрямок роботи театру і ухвалює рішення разом із директором, хто буде ставити вистави. Він повинен знайти репертуар, режисерів. У даному випадку ми бачимо, що чотири вистави були зроблені і їх взяв в роботу саме художній керівник». Це питання він називає етичним. Та говорить, що художньому керівнику не доручали нових постановок. Тим паче, стосується це аж чотирьох п’єс. Фасій говорить: «Є людина, визначена обласною радою, яка ухвалює рішення. Директор радиться з художньою радою протокольно і ми говоримо, буде вистава чи не буде. Ми говоримо буде концерт, чи ні. Ми хочемо спланувати так, щоб в нас було різне бачення спектаклів, драматургії. Але погляд однієї людини, нав’язаний нам на рік вперед, нас не влаштовує». Геннадій Фасій аргументує: «У нас традиційний театр – музично-драматичний. Це зобов’язує, щоб в нього був певний репертуар. Загалом традиційний – набутий роками попередників. Якщо ми кажемо про якісь експерименти, які нам начебто необхідні, це треба обговорювати. Формат нашого театру не може змінюватися. Дуже багато Коломійцева. Дві вистави були поставлені минулого року, ще чотири планується. Він повинен був підтягнути наших режисерів, він цього не зробив, підтягнув все на себе». Начальник управління культури говорить, що постановки художнього екс-керівника не окупилися. Навіть статистика ж щодо того, що вони не гірше продаються аніж інші, не рятує ситуації. За словами Геннадія Фасія, у Полтаві зрозуміли, що недоліки є й в оренді. Бо після відкриття відремонтованого театру, черги стояли «аж до Супрунівки». Фасій сказав: «Люди платили за оренду гроші». Про те, що театр перетворюють на орендну контору, говорить і вже колишній його художній керівник Олексій Коломійцев. Йому на прес-конференцію, а також солідарному з ним актору Богдану Чернявському, довелося пробиватися через міліцію. Як пояснив Геннадій Фасій, у приміщення адмінбудівлі пропускали за заздалегідь складеним списком, в якому їх не було. Геннадій Фасій пояснює, що до управління культури щодо скорочення посади художнього керівника звернувся сам директор театру. Олексій Андрієнко, директор театру, говорить: «Є колективне звернення до управління культури. Спочатку це було до мене. Немає зараз порозуміння між театром і колишнім керівником, на жаль. Тому мені довелося змінити цю посаду посадою режисера-постановника театру. Я подав на скорочення, управління культури підтримало мене і скоротило посаду». Олексій Андрієнко також цитує листа від народних артистів України, які просять звільнити художнього керівника та говорить, що отримав він таких аж чотири. Була й інша точка зору: у театрі постало питання грошей та цензури. Про ситуацію у Театрі Гоголя заговорили всі, коли провідний актор Театру Богдан Чернявський написав у одній із соцмереж відкрите звернення. У ньому актор на загал виніс те, що коїться у театрі: «Напередодні Міжнародного дня театру, який гоголівці збиралися святкувати 27 березня, підготувавши концерт та нову прем’єру сатиричної опери Дмитра Шостаковича «Антиформалістичний райок», за тиждень до цього дійства робота була припинена адміністрацією театру, заблоковано репетиції, роботу трупи, режисера. Одним наказом було припинено створення одразу чотирьох майбутніх вистав театру, серед яких готова до прем’єри 27 березня опера «Антиформалістичний райок». Неофіційно – вистава декому видалася потенційно небезпечною і була банально заборонена». І хоч актор зізнався, що його завжди вчили не встрягати у жодні конфлікти, тут він витримати не зміг. За час роботи з новим режисером він почав робити те, чого раніше ніколи не робив. «Прийшла людина, яка своєю енергією, наполегливістю і працездатністю змусила працювати всіх», – говорить Богдан Чернявський. Але, за його словами, не всім сподобалося. Нюанс, що треба більше працювати за ті ж самі гроші, не всі сприйняли. Олексій Коломійцев прийшов посеред сезону. Минулого року його запросили як режисера для постановки вистави «Легенда про Тараса», а потім запропонували стати художнім керівником. Його «Легенда…» вже восени торік отримала обласну премію імені І.П.Котляревського, а в жовтні режисер став володарем нагороди Міністерства культури України – премії імені Леся Курбаса. Виставою захоплювалися, а з лютого, як зізнається Олексій Коломійцев, для управління культури вона припинила бути геніальною. А стала зіпсованим Гоголем. За півроку роботи Коломійцева здійснили скандальну постановку мюзиклу «Пригоди пана Мюнхгаузена». Режисер відновив вистави попередників «Чиполліно», «Ніч перед Різдвом», «Сватання на Гончарівці» та «Шинель». Якщо минулого року в репертуарі було 5-6 вистав, цьогоріч – 16. Актори підготували до прем’єри антисталінський «Антиформалістичний райок», працювали над класичною оперою «Баядера», «Фемінізм по-українськи», драмою «Поступись місцем завтрашньому дню». І за кілька днів до прем’єри «Антиформалістичного райка» вийшли накази про заборону цієї вистави. Під табу опинилися й репетиції усіх прем’єр. Коломійцев же отримав наказ, у якому його поінформували, що за 2 місяці посаду художнього керівника у театрі скорочують. Директор театру, Олексій Андрієнко, усунув його від керування художньою радою та сам її очолив. Хоча за статутом театру, директор вирішує адміністративні питання, а художнім процесом керує художній керівник. Прем’єрну ж виставу режисеру запропонували показати на закритій сцені для спеціальної комісії, яка визначить, чи не принижує вона когось. Олексій Коломійцев вважає, що конфлікт сконцентрований на директорові і художньому керівнику. Він говорить: «Коли не було художнього керівника, в театрі можна було робити комерційні речі – здавати приміщення в оренду. Тепер же в театрі вистави». За його словами, різні комерційні структури орендують театр для своїх заходів і за це платять лише 6 тисяч гривень, а аншлаг від вистав збирає 17 тисяч гривень. Режисер підозрює, що різниця осідає у чиїхось кишенях».
Назад у минуле: полтавський театр залишився без художнього керівника / П. Москалюк // Полтавський вісник. – Полтава, 2013. – 5 квіт. – С. 23.«Полтавський обласний академічний музично-драматичний театр імені М.В.Гоголя нині переживає не найкращі часи. Здавалося б, усі проблеми залишились у минулому: коли капітально ремонтувалося приміщення театру, актори не мали постійного місця для репетицій і доводилося за немалі гроші орендувати зали, щоб грати вистави. Але театр завжди жив повноцінним творчим життям. Приміщення відремонтували, актори не розбіглися по інших трупах, а навпаки – згуртувалися навколо незмінного директора театру, творчої, талановитої особистості, Олексія Андрієнка, і навіть запросили на роботу знаного в театральних колах країни режисера та актора Олексія Коломійцева. Його постановки, серед яких рок-опери, мюзикли, опери та інше, викликали зацікавленість у полтавської публіки і... далеко неоднозначну реакцію. І справді не все виявилося таким безхмарним у театральному колективі. 1 квітня, у день народження славетного сина полтавської землі Миколи Гоголя, в ОКІА «Новини Полтавщини» відбулася прес-конференція з питань роботи Полтавського обласного музично-драматичного театру. Начальник управління культури ОДА Геннадій Фасій та директор театру Олексій Андрієнко повідомили представникам ЗМІ, що посада художнього керівника в театрі скасовується, а Коломійцеву пропонується взяти на себе обов'язки режисера-постановника. Геннадій Фасій заявив: «Посаду художнього керівника було введено за рекомендацією управління культури ОДА в минулому році – спеціально під Олексія Коломійцева. Коли з'ясували, що ця людина не відповідає посаді, ми її скоротили і запропонували іншу – режисер-постановник». Було досить несподіваним почути ці слова від людини, яка ще півроку тому пишалася тим, що вистава Коломійцева «Легенда про Тараса», поставлена за твором Миколи Гоголя, отримала престижну премію імені видатного українського режисера, новатора театрального процесу Леся Курбаса. А може, перед тим, як призначати на таку відповідальну посаду нову людину, чиновникам слід було поцікавитися її професійними й моральними якостями на попередньому місці роботи? Що ж змінилося за такий недовгий час, чому художній керівник, якого ще вчора називали ледь не генієм, сьогодні став непотрібним? Завісу таємниці з цього питання зняв директор театру Олексій Андрієнко. Він дав журналістам зрозуміти, що невдоволення роботою Коломійцева лежить не в площині творчих здобутків останнього. Колектив театру, мовляв, незадоволений «морально-етичними якостями екс-керівника». Андрієнко продемонстрував журналістам лист-звернення від народних артистів України В.Голуба, В.Скакуна, Ю.Попова та Н.Ножинової, у якому йдеться, що методи, за якими працює Коломійцев, – це «знущання над творчим процесом, яке породжує у колективі театру неспокій, тривогу, нездорову обстановку та непорозуміння». Наше видання мало змогу відчути на собі невисокий моральний рівень художнього керівника театру. У грудні 2012 року керівництво «Полтавського вісника» звернулася до Коломійцева з проханням провести урочистості з нагоди 110-річчя газети на базі театру, але той відповів відмовою, причому в грубій і навіть нецензурній формі, таким чином висловивши свою зневагу як до самої газети, так і до її читачів. Не виключено, що і зі своїми підлеглими він спілкується у такому ж стилі. А чи припустиме подібне безкультур'я, навіть професіонала високої проби, у стінах храму мистецтва, яким є театр? Кожен вирішує для себе сам, кожен сам розставляє власні пріоритети. Напевне, найкращим виходом з ситуації, що склалася, буде у майбутньому призначати на подібні посади не «запрошених зірок», а людей зі свого середовища – тих, хто не один рік пропрацював у театрі, хто знає як «внутрішню кухню» театру, так і вподобання полтавського глядача. Тих, хто не буде зневажливо ставитися до людей, з якими і заради яких вони творять, працюють і живуть на полтавській землі». Бунт у театрі імені Гоголя: конфлікт у колективі уже вийшов за рамки театральної сцени / Л.Передерій // Події та коментарі. – Полтава, 2013. – 5 квіт. – С. 5. «Копирсатися у проблемах чужого творчого колективу – справа невдячна. Проте так сталося, що конфлікт, який виник у Полтавському обласному музично-драматичному театрі імені М.В.Гоголя, набув нетеатрального драматизму. Його «фабула» така. На початку минулого року, з подання обласного управління культури, у театрі з’явився новий режисер – Олексій Коломійцев. За кілька місяців він поставив мюзикл – лайт-оперу «Легенда про Тараса» за мотивами твору Миколи Гоголя «Тарас Бульба». У липні відбулася прем’єра, що пройшла з великим успіхом (це підтверджують численні публікації у ЗМІ). Вистава отримала обласну премію імені І.П.Котляревського в номінації «Подія року» та премію імені Леся Курбаса від Мінкульту. Торік у жовтні Олексія Коломійцева взяли на посаду художнього керівника театру. До Новорічних свят він поставив «Пригоди барона Мюнхгаузена в Україні», які успіху «Легенди…» не повторили. На цей рік Коломійцев запланував поставити чотири музичні вистави, серед яких авангардна «Антиформалістичний райок» Дмитра Шостаковича та «Баядера» Імре Кальмана. Проте скоро художнього керівника звільняють із театру, скоротивши його посаду. Означені вистави зняті з репертуару. Поштовхом до цього стало звернення акторів – народних артистів України Василя Голуба, Неллі Ножинової, Віталія Скакуна та Юрія Попова – до керівника управління культури Геннадія Фасія. У ньому йшлося: «Ми більше не можемо змовчати та не звернутися до Вас з великим проханням припинити безлад у театрі, який виник після приходу в колектив нового художнього керівника Коломійцева О.В. Перш за все ми занепокоєні стилем роботи цього режисера, форматом його вистав, монополією та домінуючими правами на постановку багатьох вистав підряд… Просимо Вас – припинити знущання над творчим процесом та надати нам можливість працювати без такого творчого керівництва». Це звернення з’явилося 20 березня. До ситуації в театрі долучилося обласне управління культури. Кожна зі сторін (на захист Олексія Коломійцева стала чверть акторської трупи, а актор і режисер театру Богдан Чернявський оприлюднив своє звернення). 1 квітня, за іронією долі саме в день народження письменника Миколи Гоголя, відбувся брифінг для журналістів у приміщенні облдержадміністрації. Планували, що він пройде за участю директора театру Олексія Андрієнка та начальника управління культури Геннадія Фасія. Однак на захід прорвалися й опоненти – Олексій Коломійцев і Богдан Чернявський Таким чином він «переформатувався» на круглий стіл. Геннадій Фасій сказав: «Художній керівник (Олексій Коломійцев) не зрозумів своїх посадових обов’язків і скористався можливістю однією рукою планувати і ставити вистави. Але погляд однієї людини, нав’язаний нам на рік уперед, не повинен влаштовувати. У театрі повинні йти різнопланові вистави… Але з плану роботи бачимо, що чотири вистави взяв у роботу саме художній керівник. Це вже етичне питання». Чиновник нагадав також, що «Мюнхгаузен» не став очікуваним хітом, і до театру під час Новорічних свят не дійшло близько двох тисяч глядачів. «Легенда про Тараса» – на 16-му місці за прибутковістю і може окупитися тільки через півтора року. Сам Олексій Коломійцев вважає, що опинився в опалі через свою відвертість. Він каже: «Проблема не в площині естетики, творчих сперечань чи конфлікту з трупою, а через суто економічні питання. Кількість днів, коли театр здавали в оренду, раніше зашкалювала. Якось я пожартував, що треба змінити вивіску «Театр імені Гоголя» на «Прокатна контора імені Гоголя». Тому й виникла така ситуація. Торік у лютому відбулося всього чотири вистави, у цьому сезоні – 22, у березні 2012-го – десять вистав, цього року – 18, у квітні співвідношення три до 16-ти. Торік з оркестром грали по дві вистави на місяць. Сьогодні він пахає, люди щодня ходять на роботу. З ранку до ночі репетиції». На думку Олексія Коломійцева, те, що він змусив артистів пахати, також могло викликати їхнє невдоволення. Проте актор Богдан Чернявський вважає, що артистам, навпаки, це корисно (1 квітня так незвично було бачити його не в ролі Миколи Гоголя): «Я не можу погодитися з аргументами деяких людей, на творчості яких сам учився. Є таке поняття, як інерція. Важко змиритися з тим, що вчора ти спокійно працював, а сьогодні знову потрібно щось доводити – і собі, і глядачеві. З’явилася людина, яка примусила працювати театр, мене, акторів, усіх. Це не всім сподобалося, тому й підписалися під зверненням артистів… Проблема в тому, що люди не хочуть працювати по-новому. А актор повинен вчитися все життя. Така вже в нас професія». Директор театру Олексій Андрієнко, з яким ми поспілкувалися дещо пізніше, зі свого боку пояснив: «Коломійцев прийшов до нас, щоб поставити виставу за твором Миколи Гоголя. Із дютого 2012 року його включили до штату. Працював над «Легендою про Тараса». Для нашого театру може бути така вистава: експериментальна, фестивальна. Проте, на жаль, глядач не сприймає її так, як хотілося б, на неї не ходять. Ми щороку поновлюємо «Ніч перед Різдвом». 1 квітня вона знову йшла в театрі. У касі не було жодного квитка. А якщо йде «Легенда…», то в залі всього 60-70 глядачів. А в театрі – 495 місць! Не скажу, що полтавський глядач не готовий до таких жанрів, але він чомусь на ці вистави не ходить. Більше віддають перевагу традиційним – «Сватанню на Гончарівці», «Безталанній», «Наталці Полтавці» та іншим. Із приходом Коломійцева в театрі ніби завелася якась нечиста сила. Він володіє якоюсь екстрасенсорикою, гіпнозом. Риторикою може переконати людину, підкорити її собі. Я ніколи не зустрічав таких людей. Може сказати народному артисту : «Юро, йди сюди». Колектив сказав «досить», він не хоче працювати його методами. Перш ніж затверджувати людину на посаду художнього керівника, треба було оголосити конкурс. А я піддався на пропозицію управління культури, про що тепер шкодую». Невідомо, скільки б міг тривати такий конфлікт у головному театрі Полтавщини. Та чи потрібно це глядачеві? Навряд. Він хоче йти до цього храму культури, щоб отримувати гарні враження, відпочивати душею і спрагло торкатися розумного, доброго, вічного. Полтавський глядач шанує всіх режисерів, чотирьох народних артистів та інших акторів театру і, зокрема, Богдана Чернявського, з повагою ставиться до директора, який особисто вітає кожного, хто приходить у театр на виставу. А те, що «кипить» за кулісами, інтелігентний і культурний колектив, напевно, має вирішити сам. Як стало відомо, на загальних зборах колективу, що відбулися 3 квітня (були присутні близько 170 чоловік), Олексію Коломійцеву було висловлено недовіру. Його попросили покинути театр». 204-ту річницю від дня народження Миколи Гоголя в театрі його імені відзначили… скандалом / О.Клочко // Вечірня Полтава. – Полтава, 2013. – 10 квіт. – С. 6. «Нинішній 87-ий театральний сезон у Полтавському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені М.В.Гоголя… здивував не стільки прем’єрами, як інтригами. У театрі довго намагалися не вплутувати у внутрішні «розбірки» глядача, але кілька тижнів тому ситуація набула розголосу, а потім переросла у скандал… Наприкінці березня в одній із соціальних мереж з’явилося Відкрите звернення актора театру Богдана Чернявського до колег, працівників театру, театральної громади Полтави та ЗМІ. У ньому, зокрема, йшлося про те, що «напередодні Міжнародного дня театру, який «гоголівці» збиралися святкувати 27 березня, підготувавши концерт та нову прем’єру сатиричної опери Дмитра Шостаковича «Антиформалістичний райок», за тиждень до цього дійства робота була припинена адміністрацією театру, заблоковано репетиції, роботу трупи, режисера. Одним наказом було припинено створення одразу чотирьох майбутніх вистав театру, в числі яких готова до прем’єри 27 березня опера «Антиформалістичний райок». Неофіційно — вистава декому видалася потенційно небезпечною і банально заборонена». Така ситуація, за словами Богдана Чернявського, змусила його бити на сполох, і за кілька днів — 29 березня — він разом із художнім керівником театру і режисером вищезгаданих вистав Олексієм Коломійцевим провели прес-конференцію. На ній Олексій Коломійцев розповів про свій шлях до Полтавського театру імені М.В.Гоголя й виклав своє розуміння ситуації: «Минулого року я поставив на сцені театру лайт-оперу «Легенда про Тараса»… Пізніше підготував святковий концерт до відзначення 75-річчя утворення Полтавської області, після чого мені запропонували посаду художнього керівника в театрі імені М.В.Гоголя. Останні років двадцять театр працював без художнього керівника й років чотири в ньому не було режисера, а лише виконуючий обов’язки. Це ненормальна ситуація. Коли я прийшов працювати в театр, то розписав план його роботи до кінця театрального сезону… Я хочу побудувати театр європейського рівня. Я вважаю, що репертуарну політику театру має визначати художній керівник, а директор театру — здійснювати адміністративні функції, знаходити фінансування на постановки». Олексій Коломійцев висунув ще ряд претензій до директора театру, звинувативши його, зокрема, в тому, що приміщення театру часто здається в оренду. За таких обставин, за словами Олексія Коломійцева, театр можна перейменувати в «прокатну контору імені Гоголя». Також повідомив, що наказом управління культури облдержадміністрації з 1 квітня в театрі скасували посаду художнього керівника й запропонували йому відпрацювати на цьому місці ще два місяці, а потім стати режисером-постановником. Богдан Чернявський, котрий, за його ж словами, «наважився винести сміття з хати», зазначив, що в театрі склалася не надто здорова атмосфера. Не всім акторам подобається те, що з приходом Коломійцева їм довелося працювати більше. Наслідком цього стало те, що четверо народних артистів нібито написали листа в Управління культури облдержадміністрації, де скаржилися на нового художнього керівника і його методи роботи. Але самого листа він не бачив і не впевнений, що останній взагалі існує. Особисто ж Богдан Чернявський, як і ще шестеро молодих акторів, які у конфлікті між художнім керівником і директором театру стали на бік «худрука», з приходом Олексія Коломійцева в театр відчув свіжий подих у творчості. Боячись загубити це відчуття, він і написав свого Відкритого листа. Вислухавши доводи Олексія Коломійцева й Богдана Чернявського, дехто з присутніх на прес-конференції журналістів, а також представники громадськості й народних депутатів прониклися їхніми переживаннями й навіть заклеймили керівництво театру й управління культури. А ще всі бажаючі підписали листа на ім’я голови Полтавської облдержадміністрації Олександра Удовіченка, у якому вимагали «припинити цькувати талановитого режисера» й покарати винних. 1 квітня на свою прес-конференцію запросила інша сторона конфлікту — начальник управління культури облдержадміністрації Геннадій Фасій та директор Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя Олексій Андрієнко. У своєму виступі Геннадій Фасій акцентував на тому, що ставити питання, хто в театрі головніший — директор чи художній керівник — некоректно. Звичайно, директор. Геннадій Фасій пояснив: «А щодо конкретно Олексія Коломійцева, то йому була надана колосальна підтримка з боку керівництва області, й посада художнього керівника в театрі введена спеціально під нього. А коли Олексій Коломійцев почав дещо неправильно трактувати свої повноваження, пропонувати до постановки тільки свої вистави — п’ять за сезон, при тому, що в театрі працює ще три фахових режисери — Владислав Шевченко, Олександр Любченко, Богдан Чернявський, а також не знайшов порозуміння з трупою, посаду художнього керівника в театрі було вирішено знову скасувати. Олексій Коломійцев фактично намагався взяти під контроль весь репертуар театру й з кожної вистави отримати кошти в розмірі 15 відсотків авторських від вартості вистави. При тому, що його вистави не є стовідсотковим ексклюзивом…». Директор театру Олексій Андрієнко зазначив: «Театром керує художня рада і директор. Насправді конфлікт виник не між «худруком» і директором, а між «худруком» і трупою. Як наслідок, управління культури отримало листа від чотирьох народних артистів, а потім ще одного, підписаного багатьма членами колективу театру, про недопустимість керування творчим процесом тими методами, якими робить це Олексій Коломійцев. Більшість акторів, а також балетна трупа просто відмовилися грати в його виставах, після чого я видав наказ про призупинення репетицій вистав Олексія Володимировича і відміну прем’єри «Антиформалістичного райка». А щодо порівняння театру з «прокатною конторою», то треба розуміти той факт, що держава фінансує театр тільки на заробітну плату, комунальні послуги та охорону театру. Решту, в тому числі й на постановки нових вистав, ми повинні заробляти самі». …Присутній на цій же прес-конференції Олексій Коломійцев взяв самовільно слово й назвав усе, що відбувається, «судилищем». Журналіст Оксана Клочко «пішла у театр і попросила показати листи від народних артистів та колективу театру. Виявилося, що вони справді існують. Перший підписали народні артисти України Василь Голуб, Віталій Скакун, Юрій Попов та Неля Ножинова. Він адресований Геннадію Фасію, й у ньому зазначається: «Ми більше не можемо змовчати та не звернутися до вас із великим проханням припинити безлад у театрі, який виник після приходу в колектив нового художнього керівника Олексія Коломійцева. Насамперед ми занепокоєні стилем роботи цього режисера, форматом його вистав, монополією та домінуючими правами на постановку багатьох вистав підряд… Не витримали його організації творчого процесу та пішли з театру наші колеги — заслужені артисти України Володимир Гостіщев та Олександр Зазимко. У колективі неспокій, тривога, нездорова обстановка та непорозуміння. Повна відсутність досвіду, як художнього керівника, відчувається кожного дня в кожному вчинку. Просимо вас розібратися в наших проблемах та дослухатися до наших висновків та пропозицій — припинити знущання над творчим процесом і дати нам можливість працювати без такого творчого керівництва. Такої творчої обстановки не було за час нашої роботи жодного разу». Під наступним листом стоїть 64 підписи працівників театру (лист наведений фрагментарно): «Звертаємось до вас спільно, колективом, оскільки наше обурення сягнуло за межу, а терпець урвався. Організація творчого процесу в цілому та під час репетицій вистав художнього керівника Олексія Коломійцева «Легенда про Тараса» та «Пригоди пана Мюнхгаузена» не витримує ніякої критики. …Неможливо не сказати про постійне брутальне приниження акторів, обслуговуючого персоналу у присутності великого загалу людей за прості професійні запитання, хоча ніякого людського та морального права він на це не має. Постійні запізнення на репетиції — норма для цього режисера. Буває, очікування триває годину-дві, а потім приходить в далеко не ідеальній формі… Репетиційний процес та наповнення етичне та естетичне таких робіт, як «Антиформалістичний райок» та «Фемінізм по-українськи», схожі на попередні, як близнюки. Дуже шкода, що на рідній сцені ми почуваємося не повноцінними акторами музично-драматичного театру в проектах Коломійцева, а, найімовірніше, артистами музичного шоу чи мюзик-холу… Вистави режисера — тотальна сольна, хорова, оркестрова фонограма, навіть використовуються записи інших театрів з чужими голосами…». Є ще й третій лист, адресований начальникові управління культури — від музикантів оркестру театру зі схожим змістом, тому цитувати його, мабуть, буде вже зайвим… 3 квітня відбулися загальні збори колективу театру… Усі, хто бажав, міг висловити свою думку... Так, Сергій Озерянко, актор театру й голова профспілкового комітету, сказав: «Відповідаю за кожне слово, яке я написав у листі. Вважаю, що колектив не пішов за Коломійцевим. Він не зміг нас зачарувати своїм мистецтвом. Людина, яка запізнюється на репетиції на годину-півтори.., на мою думку, не дотягує до рівня художнього керівника. Я став тут статистом, як і більшість акторів… Я хочу акторського театру». Тетяна Любченко, актриса театру: «Мені шкода, що тільки тепер згадали про художню раду. Коли призначали художнього керівника, а ця людина на той момент уже поставила один спектакль, нічиєї думки не питали. Так само не запитали думки ні колективу, ні художньої ради, коли поставили другу виставу «Пригоди Мюнхгаузена». Сьогодні, як член художньої ради, як актриса, хочу сказати: я нічому новому в цих двох виставах не навчилася. По-друге, якщо ми хотіли музичних вистав, то чому наші актори працюють під фонограми інших театрів? Невже наші вокалісти настільки погані? Чому оркестр вживу грає лише у двох номерах… Коломійцев говорить, що прагне побудувати європейський театр. Я не проти, але не розумію: чому європейський театр має бути побудований на попелищі полтавського музично-драматичного?». Василь Голуб, актор театру, народний артист України: «Я не кричав вам, Олексію Володимировичу, «осанна» й не кричатиму «згинь». Хочу лише поділитися своїми думками. Ви самі говорили, що прийшли сюди не на руїни. Театр працював і до вас, займав почесні місця на фестивалях. Він не потребував вашої реанімації. Після того, як ви поставили «Тараса Бульбу», ви не могли не відчути, що відсотків вісімдесят колективу вас не сприйняли. Коли я отримав у виставі роль Тараса Бульби, то спершу сказав колегам, що відмовлюся, бо не таким собі його уявляв… Як актор, який має бути пластиліном у задумі режисера, чесно виконував свою місію. Але лише на одну виставу. Думаю, коли ви погоджувалися на посаду художнього керівника, то розуміли, що ризикуєте. Вас не сприйняв колектив, у вас немає досвіду керівництва, адже бути художнім керівником театру — це інше... Тим більше, що європейський театр, до якого ви прагнете, теж будується на системі Станіславського». Віра Дашевська, головний бухгалтер театру: «У 2012 році спостерігалася дуже велика цікавість глядачів до нашого театру. 12 перших місць займають класичні вистави. На 13-ому і 14-ому місцях «Легенда про Тараса» та «Пригоди пана Мюнхгаузена», середня заповнюваність залів на них становить 30 відсотків. Ці вистави дуже витратні… У Коломійцева ставка іде на мегадекорації, а це тягне великі витрати. Утім, ефекту немає, бо глядача не обдуриш. Ще один важливий момент. У всіх виставах Олексій Коломійцев і режисер, і автор лібрето, і музики. Таким чином отримує 15% від вартості всієї вистави. Його прагнення заробити будь-яким шляхом вражає…». Парируючи на всі звинувачення, якщо відкинути образливі слова на адресу деяких людей, Олексій Коломійцев тоді зазначив лише одне: «Мабуть, я вам занадто довірився!». На тих зборах більшість колективу висловили недовіру художньому керівникові, а присутній там же начальник управління культури облдержадміністрації зробив своє зізнання й висновок: «Нам сказали, що до цього хлопця (Олексія Коломійцева) треба придивитися. Тому було зроблено все, аби він став художнім керівником театру, й дані великі преференції. Йому було висунуто лише три умови: ставити касові вистави, знайти спільну мову з директором і колективом… Ми вважали, що розбираємося в театрі. Тепер я переконаний, що без конкурсу й погодження з художньою радою брати людину на посаду не можна». …Ще через день загальні збори колективу були скликані знову. Колектив театру був обурений тим, наскільки однобоко й викривлено подається ситуація, що виникла в театрі, в одному з Інтернет-видань. Тому цього разу на загальні збори колективу запросили якомога більше представників засобів масової інформації… Голова профспілкового комітету театру Сергій Озерянко сказав: «Кожен із нас має право вільно висловлювати свою думку… Сьогодні ми запросили представників засобів масової інформації… Хочемо, щоб журналісти почули не лише те, що думає меншість, а й більшість нашого колективу». Богдан Чернявський виступив першим: «Уявіть собі, що Коломійцева вже немає в нашому місті. Тому судіть мене за мої переконання. Я можу підписатися під тими претензіями, які закидалися Коломійцеву щодо запізнень на репетиції чи неправильних моментів спілкування з колективом. Але є й те, в чому я не можу йому відмовити, — у безумовному таланті. Я повстав проти того, що в театрі заборонені вистави. Я не хочу працювати, якщо знаю, що моя праця не потрібна. Я хочу бути актором, корисним суспільству». Свою думку висловила заслужена артистка України Маргарита Томм: «Мені образливо й совісно за те, що «роздутий» такий скандал... Неприємно, що Коломійцев користується прихильністю тих людей, які його підтримують. Йому потрібен піар, і він його отримує…». Актриса театру Людмила Тимофеєва вважає: «Ніхто не ставить під сумнів талант Коломійцева, але я підписувала листа, у якому йшлося не про це. А про те, щоб бути керівником театру, треба бути глибоко моральною людиною, як Борис Прокопович чи Сергій Данченко. А приходити на репетиції із запізненням, переступати через людей і навіть не вибачатися — це неймовірне хамство. Після його репетицій виходиш навіть не спустошений, а принижений і роздавлений… Якби Олексій Володимирович прибрав своє занадто високе «я» й манію величності, яка не дозволяє йому бачити людей, то все б змінилося. Думаю, що нинішня ситуація повинна змусити замислитися наших керівників від культури — треба серйозно підходити до вибору режисерів». Актор театру і режисер Олександр Любченко сказав: «Мені не подобається те, що на наших зборах сьогодні так багато телекамер і журналістів. Вважаю, що конфлікту, достойного виносу в засоби масової інформації, немає… Проблема тут в іншому. За час роботи в театрі Олексій не зміг об’єднати колектив… Ні лідера не вийшло, ні ідеї, що об’єднує, не знайшлося… Але тут виникає інше питання: а з ким працювати? Коли в колективі з 200 чоловік його підтримують семеро? Який це буде театр? Як можна виходити на сцену без любові? По суті, насилуючи колектив… У цій ситуації треба взяти на себе відповідальність і керівництву театру, а ще більше — управлінню культури. Бо ми спочатку підносимо людину, а потім, коли вона не виправдовує надій, не знаємо, що з нею робити…». Народний артист України Юрій Попов пригадав: «Коли представляли Коломійцева колективу, він сказав: «Я хочу створити європейський театр». Тепер я хочу запитати його: а чи можна побудувати не тільки європейський, а й узагалі театр, негативно ставлячись до того, що театр до цього зробив?..». Головний хормейстер В’ячеслав Оріщенко висловив свою думку: «Ми багато говоримо про європейський театр… А що бачимо у Полтаві? Приїхав режисер, талановитий, безумовно, отримав величезні пільги й привілеї, яких до нього нікому не давали, але своєю роботою налаштував стільки людей проти себе, показав себе як людина, котра достойна свого кишенькового театру. А керувати Полтавським академічним українським музично-драматичним театром імені М.В.Гоголя — це не його. Як кажуть, керувати — означає передбачати. От з другим пунктом і не склалося…». Своїх колег по театру Олексій Коломійцев слухав не надто уважно, періодично виходив із залу, повертався. Але власні думки теж висловив: «Конфлікт насправді не між «худруком» і колективом. Він більш глибокий… Якщо ви вважаєте, що я поганий «худрук» чи ніякий режисер, то я поважаю вашу думку. Але змушений констатувати, що полтавський театр на сьогодні є колективом, який знаходиться під великим пресингом… Мабуть, я не зовсім правильно поводився. Мав бути простішим чи, можливо, більш цинічним… Тому, якщо «худрук» запізнюється на репетиції, то запитання «чому?» не повинно звучати в принципі. У мене є ще й інші справи, окрім постановки вистав. Ви своєю поведінкою ганьбите себе самі. Тому що я один, а вас шеренга. Насправді є тільки одне завдання, з яким я не впорався. На кожній репетиції я говорив: забудьте слово масовка, є ансамбль… Бути масовкою погано, ансамблем бути добре, а ви на сьогодні — масовка. Коли я піду з театру, я зроблю вам подарунок — заберу всі свої вистави. Грайте свій театр, але без Олексія Коломійцева». …Ну що ж, у кожного своя правда. Чим закінчиться скандал у театрі імені Гоголя, покаже час. Поки ж що на загальних зборах було прийнято рішення висловити недовіру художньому керівникові театру Олексієві Коломійцеву й направити відповідне звернення до управління культури Полтавської облдержадміністрації. «За» проголосували 97 осіб, «проти» — 8, «утрималися» — 2». У театрі заборонили Шостаковича і проголосували за виселення художнього керівника з… Полтави: Сталінські часи? Ні. Квітень 2013 року /Л.Кучеренко // Кремінь. – Кременчук, 2013. – 18 квіт. – С. 15.
«Місцеві театрали у соціальних мережах заздалегідь смакували прем’єру, яка в репертуарній афіші Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя стояла на 29 березня, називаючи її непересічною подією. Втім, прем’єра «Райка» не відбулася. Директор театру Олексій Андрієнко ще 19 березня своїм наказом заборонив художньому керівникові Олексію Коломійцеву (вдумайтеся!) проводити репетиції «Антиформалістичного райка», класичної оперети Імре Кальмана «Баядера», авторського мюзиклу «Фемінізм по-українськи» (за мотивами «Бой-жінки» Григорія Квітки-Основ’яненка, прем’єра якої мала відбутися у квітні) та драми Віньї Дельмар «Поступись місцем завтрашньому дню». По суті, це - заборона на професію. Олексій Коломійцев, якого кілька місяців зманювали з Харкова до Полтави і якого тільки у жовтні 2012 року призначено художнім керівником полтавського муздрамтеатру, був шокований: такої цензури – заборонити непоказні публіці спектаклі – не було навіть за сталінських часів. До того ж, «гавкнуло» близько 5-ти мільйонів гривень з кишень платників податків, бо репетиції тривали 5 місяців, а на рік облрада виділяє театру 12 мільйонів гривень. Трохи раніше «не склалося» з постановкою «Ірода» Ігоря Поклада та «Сорочинскього ярмарку» Олександра Злотника, хоча ці прем’єри директор театру обіцяв показати полтавцям навесні. Скандал розгоряється й вісті, що надходять з драмтеатру, швидше нагадують донесення з театру воєнних дій. Чотири народні артисти – Василь Голуб, Віталій Скакун, Юрій Попов та Неллі Ножинова – надсилають листа в облуправління культури, в якому просять «надати можливість колективу працювати без такого творчого керівництва». Своїм наказом директора Олексій Андрієнко змінює персональний склад художньої ради й призначає себе її очільником, Хоча, згідно зі статутом театру, її повинен очолювати худ керівник. Директор, власне, повинен допомагати худкерівникові: продати квитки, купити реквізит, забезпечити дотримання правил безпеки (з цим у театрі після трирічного капремонту великі проблеми, нові штанкети не витримують і 300 кг, а акт про прийняття споруди в експлуатацію, за словами головбуха, підписаний лише кілька днів тому!) і т.д. 23 березня провідний актор театру Богдан Чернявський звертається з до колег, театральної громади Полтави, ЗМІ, Міністерства культури та Спілки театральних діячів України з відкритим листом, який починається такими словами: «Кілька років мене не покидало відчуття небезпеки професійної деградації в нашому театрі. Воно зникло з приходом Олексія Коломійцева на посаду художнього керівника…». Він нагадує, що у липні 2012 року, як запрошений режисер, Олексій Коломійцев здійснив постановку вистави «Легенда про Тараса», що вже у вересні отримала обласну премію імені І.Котляревського, а у жовтні, на фестивалі в Коломиї, він був удостоєний спеціальної нагороди Мінкульту – премії імені Леся Курбаса «Подія року». Завдяки поновленню вистав, поставлених іншими режисерами, нині у репертуарі театру – 16 вистав щомісяця, долі, як торік, за аналогічний період, було лише п’ять-шість. Хронологію відкритого протистояння продовжує повідомлення Андрієнка про те, що з 1 квітня «театр не має фінансової можливості сплачувати орендовану квартиру О.Коломійцеву». Останнього викликають у міліцію, куди надійшла заява з театру про те, що 27 березня на концерт, присвячений Міжнародному дню театру, художній керівник провів у зал півтора десятка глядачів. Директор театру оголошує Коломійцеву догану за нібито відсутність на робочому місці протягом 3,5 годин (а де, власне, робоче місце художнього керівника з ненормованим робочим днем? – Авт.). 3 квітня відбуваються загальні збори трудового колективу театру (без преси). 5 квітня – повторні загальні збори (для преси), цього ж дня на театральній площі відбувається громадянська акція проти репресій у театрі. І перші, і другі лише за формою – загальні збори. За змістом це було судилище, на якому таврували ганьбою Коломійцева. Точно як Леся Курбаса у 1933-му в харківському театрі «Березіль». Не могла збагнути (Авт.) як за кілька місяців «талановитий і перспективний» режисер раптом став "негідником". Невже й справді від любові до ненависті – один крок? Нетолерантна дискусія велася навколо тези: Коломійцев хоче побудувати свій європейський театр на руїнах традиційного полтавського… А народний артист України, головний диригент симфонічного оркестру Віталій Скакун обізвав Коломійцева «оборотнем» та «самозванцем» і в сумних радянських традиціях закликав колег проголосувати за вигнання Коломійцева не лише з театру, а й з Полтави. Шкода, не проголосували, куди ж саме виселяти Коломійцева: у диканьські ліси, в Чорнобильську зону чи на Соловки, як Курбаса... І подумалося з прикрістю: де я - у драмтеатрі чи в театрі абсурду?! І який рік надворі: 1937-й чи 2013–й? Головний бухгалтер В.Дашевська теж тремтячим від обурення голосом вигукнула: «Коломійцев – чиряк на тілі театру, йому не місце в колективі». Богдану Чернявському дісталося від заслуженої артистки України Маргарити Томм (Журавель), яка дорікала йому за те, що (цитую): «виніс сміття з нашої хати». А може, їй варто задуматися над тим, у що перетворюється хата, якщо з неї роками не виносити сміття?.. Узяв слово й актор Богдан Чернявський, якого за підтримку О.Коломійцева встигли на зборах обізвати «Санчо Панса при Дон Кіхоті». «Краще бути Санчо Пансою при Дон Кіхоті, ніж підлабузником підлого керівника», – спокійно парирував Богдан Вікторович, водночас дивуючись одностайній агресивності колег. Останнє своє слово (як на справжньому кримінальному процесі) виголосив і Олексій Коломійцев: «Найулюбленішим видовищем юрми в усі часи була страта. Коли спалювати Яна Гуса, одна старенька підійшла й навіть підкинула хмизу. І Вараву народ любив більше за Христа, і це повторюється понад дві тисячі років. Для мене ця ситуація теж є уроком. Я жалкую, що сильно довірився колективу, бо думав, що любов до мистецтва вища за побутові проблеми. Однак я не стану перед вами на коліна». О.Коломійцев звернувся до директора театру Олексія Андрієнка: «А ви нагадуєте мені мольєрівського персонажа – Тартюфа, в якого в одній руці Біблія, а в другій – ніж». На це пан Андрієнко відреагував надзвичайно бурхливо: «Ви – диявол і я борюся з вами! І коли ви підете звідси, я запрошу священика, щоб він освятив театр!!!». Ну чим не «антиформалістичний райок», зіграний експромтом?! Відчуття ірреальності не відпускало мене (Авт.) й тоді, коли намагалася з’ясувати причини конфлікту та заборон вистав у директора театру Олексія Андрієнка та начальника облуправління культури Геннадія Фасія. О.Андрієнко: «Коломійцев мене не слухає. До того ж він курить у своєму кабінеті. Актори відмовляються грати у його виставах. А "Райок" я заборонив через те, що він - російською мовою». Г.Фасій: «В його «Бароні Мюнхгаузені» крісло зроблене у формі… трубки! Хіба таке ми повинні показувати підростаючому поколінню? Ви знаєте, що Коломійцев ставить одразу чотири вистави замість двох на рік, як зазвичай? – Знаю. І що? – Так він же ж і гроші отримає… за чотири…». Я (Авт.) розмовляла про полтавський скандал з кількома десятками людей у Полтаві й поза її межами. Наведу лише кілька думок. Тетяна Зінченко, мистецтвознавець, викладач Полтавського національного педагогічного університету ім.В.Г.Короленка: «Почувши про конфлікт у театрі, передивилася в Інтернеті всі постановки Олексія Коломійцева: будь-який театр мав би за честь працювати з таким талановитим і креативним режисером. Майже десять років знаю й Олексія Андрієнка - заскорузлу в своєму невігластві людину. Тож конфлікт між антиподами не міг не відбутися. Але якщо полтавська громада хоче мати справжній професійний театр, то повинна підтримати Коломійцева». Олег Мінгальов, відомий художник-авангардист: «Ніхто не знає прізвищ директорів московських театрів, але всі знають прізвища художніх керівників – Табакова, Єфремова, Любимова, Захарова, Фоменко, Волчек тощо. І доки худрадами керуватимуть андрієнки, доки у них буде печатка й право виносити догани худкерівнику за відсутність у кабінеті, доти у полтавському театрі й заборонятимуть спектаклі та цькуватимуть справжні таланти…». Олександр Дзекун, режисер, народний артист Росії, лауреат державної премії Росії ім.К.Станіславського, лауреат національної премії України ім.Т.Г.Шевченка: «Коли у 2009 році на фестивалі «Січеславна» я вручав Олексію Коломійцеву приз за кращу режисерську роботу (це був «Фемінізм по-українськи», поставлений у Дніпродзержинському драмтеатрі), я сказав, що в Україні закінчилася криза режисури і що сам хочу вчитися в такого режисера, як Льоша. Зрадів, коли дізнався про призначення його на посаду художнього керівника у Полтаву і потім з прикрістю почув про конфлікт, колективні доноси й заборони спектаклів – це взагалі маразм! Сам ставив у полтавському театрі кілька п’єс, тож знаю його проблеми. Головна – досить слабкий акторський склад, напіваматорський, хоча є з десяток справжніх професіоналів. Низький рівень сценографії. Тож коли торік я працював над виставою «Соло для годинника з передзвоном», тричі міняв виконавців ролей. До слова, у театрі надто «бідова» бухгалтер: вона мене повчала, як ставити спектаклі. Натомість, реквізит я був змушений сам купувати на базарі. У Полтаві – прекрасний глядач, чудове приміщення театру, але справжній репертуарний театр художньому керівнику там ще треба створити. Звісно, якщо йому не заважатимуть…». Леонід Садовський, режисер, завідувач кафедри акторської майстерності Харківського національного університету мистецтв імені І.П.Котляревського: "Крім успішної постановки у полтавському театрі мюзіклу «Боїнг, боїнг», були у мене й невдачі. Зокрема, зі спектаклем «Полковник Птах» (про події війни у Югославії 1999 року). Коли вистава була напівготова (п’єса філософського змісту, цікаві психологічні ролі) народні та заслужені, а за ними й просто артисти вервечкою потяглися до кабінету директора із заявами, що вони… відмовляються грати в цьому спектаклі. Це нонсенс: актор не має права відмовитися від ролі, тим більше, коли репетиції в розпалі. Але це теж одна з «традицій» полтавського театру, якщо ролі видаються акторам заскладними. Тож до Коломійцева був застосований давно випробуваний прийом: нібито не знайшов спільної мови з колективом, актори відмовляються у нього грати. Взагалі це – патова ситуація, коли одну армію очолюють два генерали. Головним повинен бути художній керівник». Сергій Козир, актор Луганського академічного обласного українського музично-драматичного театру: «Забороняти спектаклі на стадії прем’єри – це теж «традиція» полтавського театру. Так трапилося й зі спектаклем, який я ставив, «Поміняла свекруха невісток». Для тих, хто ледачий, заплив жирком і підірвав здоров’я горілочкою, хто другу половину життя пролежав на лаврах, режисер, який змушує працювати, рухатися, вчити тексти, стає неугодним. Це, на моє переконання, й сталося з Олексієм Коломійцевим». Сергій Рубан, співак, запрошений актор у виставу «Антиформалістичний райок»: «Для мене заборона «Райка» була як сніг на голову, подумати не міг, що таке може бути в ХХІ столітті. Вже не один день розмірковую, чому Коломійцева так зненавидів головний диригент В.Скакун. На мою думку, бо відчув: у театр прийшов молодий, талановитий, до якого поступово переходить лідерство…». Петро Ворона, депутат Полтавської облради, член постійної депутатської комісії з питань освіти та культури: «У 2008 році я був заступником голови облради і пам’ятаю, як «важко» проходив на посаду директора театру Олексій Андрієнко. Тепер розумію аргументи тих, хто категорично був проти його призначення. Вважаю, що конфлікт у театрі – між старим і новим світоглядом, між старою і новою естетикою». Безперечно, саме конфлікти рухають уперед людську цивілізацію. Та чи можна пускати ситуацію в театрі на самоплив, якщо управління культури облдержадміністрації, яке півроку тому запросило Олексія Коломійцева на посаду художнього керівника театру, тепер фактично віддало його «на заклання» директору та колективу і навіть готує нову редакцію Статуту театру, де не буде й згадки про посаду художнього керівника? На мою думку, повинно втрутитися Міністерство культури України та профільний парламентський комітет, спрямувавши до Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя авторитетну комісію, яка б не лише сказала своє слово щодо готових і напівготових спектаклів Олексія Коломійцева, а й визначила, чи відповідає театр високому званню академічного, якщо в цьому храмі культури відбуваються такі ганебні речі…». Легенда про «Антиформалістичний райок» / М.Орлова // Полтавський вісник. – Полтава, 2013. – 7 черв. – С. 20. «27 травня в палаці культури ПТМЗ відбулася прем’єра вистави «Антиформалістичний райок» за одноіменним сатиричним музичним твором Дмитра Шостаковича, яка від самого початку просто була приречена на аншлаг. Сприяв тому і гучний скандал навколо Полтавського театру, відлуння якого сягнуло аж центральних телеканалів, і педалювання того, що вистава «заборонена», а також найдійовіша сила театральних аншлагів — безкоштовний вхід. Тож скуштувати забороненого плода з рук Мельпомени набилося до зали БК ПТМЗ чимало народу. Окрім заполітизованих громадян та поціновувачів дармових видовищ, завітали й відомі представники музичного світу Полтавщини, адже «Антиформалістичний райок» виконується не часто. Тим паче відтоді, коли стало відомо, що режисер Олексій Коломійцев планує постановку, це просто інтригувало. До того ж твір Шостаковича, який складається з декількох арій та хорів загальною тривалістю близько 28 хвилин зі вставними репризами – це репертуар скоріше для філармонії й аж ніяк не для драматичного театру. Ще перед початком дій сталося неймовірне — у XXI сторіччі, майже в центрі давно вже незалежної України, на глядацьку залу зійшов радянських дух. У віньєтці серпів і молотів, застиглих на барельєфах лож, дуже кумедно виглядали представники певних політичних сил, які вже декілька місяців не дають спокою полтавській громаді, піднявши на прапори внутрішні непорозуміння театру ім. М.В.Гоголя. До речі, після недовгої й елегантної промови народного артиста України Германа Юрченка про «винуватця торжества» Дмитра Шостаковича та його твір дехто з них теж постав на сцені, виклавши «політику партії». Сучасну… А чолов’яга, позначений у списку дійових осіб як «співробітник НКВС», невдовзі так само енергійно викладав масовці політику дещо іншої партії, що уособлювала радянське суспільство, і на яку було покладено надзвичайно важливу функцію — розтягти двадцять хвилин оригінального «Антиформалістичного райка» до розмірів одноактівки, тобто добряче розбавивши Шостаковича Коломійцевим. Даремно полтавський глядач знервовано притамовував подих, чекаючи, що от-от його накриє хардкорним сучасним театром, котрий водночас виявиться ще й авангардним. Та дуже швидко навіть найбільшим тугодумам стало зрозуміло, що небезпеки нема. Спочатку суперечка транспарантів на одвічну тему «дам — не дам» викликала серед глядачів радісне гелготання, яке красномовно засвідчило, що те дійство призвело зовсім не до міркувань про опір нереальнім стахановським показникам від яких знемагали наші предки. Потім указівним вогником по доріжці тривіальних непотребств, якою давно вже скаче по терену полтавського театрального мистецтва «Московський незалежний театр», засяяли з під коротенької спіднички школярки… яскраво-червоні труси. «А де ж очікуваний Шостакович?» — запитаєте ви. Що ж, композиторові з його «Райком» було відведено належні 20 «з копійками» хвилин, які потонули у вирі сценічних корч та броунівського руху масовки, режисерських штампів та кліше. Імовірно, постановнику вистави кортіло створити своєрідне полотно комуністичного Босха, яке б слугувало фоном для «Райка», але спроба виявилася невдалою і дійство поступово скотилося до сумної петросянщини, поглинувши гостру й гірку сатиру Дмитра Шостаковича. Чи варто було братися за постановку такого специфічного матеріалу, не маючи чіткої й оригінальної режисерської концепції? У будь-якому разі завдяки цій прем’єрі полтавська публіка нарешті отримала відповідь на численні питання про причини того, чому в театрі Гоголя відмовилися включати «Антиформалістичний райок» у постановці Олексія Коломійцева до діючого репертуару, а також наочно продемонструвала реальні причини його недовгого перебування на посаді художнього керівника театру імені М.В. Гоголя. Звісно, сама по собі вистава у постановці Олексія Коломійцева особливої цікавості не викликає, бо ж точнісінько такими виставами, у тій же стилістиці із таким же антуражем, незліченна кількість режисерів «великих та малих театрів» потчують глядача вже років зо тридцять. Атмосфера ж довкола прем’єри, гучний піар та імідж «забороненої» і «прогресивної» надзвичайно цікаві в плані надсучасних методів створення альтернативної реальності під впливом медіа, і дутих репутацій у суто андерсенівському стилі. Та, окрім цього, сам первинний матеріал, власне призабутий у пориві режисерського самоствердження, є своєрідною шарадою, прихованою під численними свідченнями людей, жоден з яких не мав відношення до її написання… Коли сьогодні деякі начебто національно свідомі суспільні діячі дозволяють собі поливати брудом театр ім. М.В. Гоголя, вони, на превеликий жаль, забувають, що саме гоголівці в ті часи, коли це являло реальну, а не уявну небезпеку, торили шлях до демократії і свободи такими виставами, як «Залізна завіса», «Біла Ворона», «Зойчина квартира». Зал підхоплював репліки акторів, розносив їх на цитати. У тих виставах не всі актори були згодні з баченням режисерів, не всі поділяли художній підхід, але жоден з них (яким сьогодні дехто приписує відсутність сміливості й активної позиції) не відмовився від ролі. Хоч кожен спектакль загрожував їм кар’єрними проблемами, кожен вихід на сцену був актом громадянської сміливості. Подібних фактів про суспільні настрої і ступінь «дозволеності» того періоду можна знайти чимало. Тим більш дивним видаються розмови про «забороненість» «Райка»… То чому ж сьогодні.., дехто досі вважає українську спільноту настільки довірливою, що активно намагається справити на нас враження «забороненістю» та «прогресивностю», наче фіговим листком прикривши ними свої суто професійні недоліки? І це людина, яку в найкращих традиціях тоталітарного «совка» призначили на посаду художнього керівника «вольовим рішенням згори»... Яка через необізнаність у нормах та технології випуску вистав, перетворила роботу над «Пригодами барона Мюнхаузена» на справжню сталінську «п’ятирічку за три роки», і байдуже на якість... Яка в кращих традиціях стаханівського руху прозвітувала перед столичними журналістами про п’ятнадцять поставлених за півроку вистав, у той час, як за чотири місяці було лиш похапцем перенесено на полтавську сцену власну (колись поставлену в іншому театрі) стару виставу, колись поставлену в іншому театрі і видано купу наказів про «поновлення» старих вистав театру, щоб результат роботи на посаді художнього керівника не виглядав настільки сумно... Яка в найкращих традиціях «совка» ввела «заборону на професію» для режисера-постановника Владислава Шевченка, якого сприйняла не як свого колегу, а як конкурента... Яка встановила в театрі безальтернативну лінію своєї «партії», вичистивши з «президії ЦК КПСС», тобто з художньої ради, всіх опозиційно налаштованих гоголівців... Яка зрештою, коли директор театру взявся припинити це безладдя, разом зі своїми приятелями зі ЗМІ дала можливість Олексію Андрієнку сповна відчути себе чи то Дмитром Шостаковичем зразка 1948 року, чи то повсталим проти більшовицького свавілля селянином- антонівцем, на якого напустили хмару отруйних газів... Найкращим закінченням цієї часом трагічної, часом комічної історії, буде коментар на популярному сайті одного з полтавців до чергової екзальтованої статті про прем`єру «Антиформалістичного райка»: «А загалом, звичайно, режисеру респект! Адже не побоявся про Сталіна сатиричну п’єсу поставити! От мужній чоловік! Пройде ще років десять-двадцять, і він, можливо, навіть про Кравчука злободенну п’єсу напише…». Музейна справа. Охорона пам’яток. Безславне сьогодення славетного корпусу / Р. Рижков // Події та коментарі. – Полтава, 2013. – 5 квіт. – С. 9. Студент Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Руслан Рижков у своїй статті розповів про історію будівлі Петровського Полтавського кадетського корпусу та його сьогодення: «Ще великий Кобзар, зображаючи в комедійній формі суспільно-політичні конфлікти XVII-XIX століть, вказав на їхні наслідки, що призвели до руїни, знищення пам’яток, розграбування національних скарбів. Пророчі слова Тараса справдилися. Через кілька століть, коли ми здобули омріяну свободу, Україна занепадає, бо український народ виявляє до своєї культурної спадщини ганебну байдужість. Підтвердженням того стали й занедбані споруди колись пишного ансамблю Круглої площі Полтави… У цій низці – колишній Будинок дворянського зібрання, а нині – кінотеатр імені І.П.Котляревського, що потребує капітального ремонту. Та насамперед хочеться сказати про Петровський Полтавський кадетський корпус, що стоїть напівзруйнований у самісінькому центрі міста. Не розумію, чим викликана неповага міської ради до цієї пам’ятки історії? Уже варто було б сконцентруватися на реставрації цієї будівлі… самотній сивочолий Кадетський корпус, позбавлений людської турботи, досі – руїна з розбитими вікнами. Чи врятує будівлю те, що її передали на баланс Полтавської міської ради? Поки про це думають, історична споруда продовжує стрімко руйнуватися». Кадетський корпус у риштуваннях / Л. Даценко // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2013. – 16 квіт. – С. 3.
Автор статті, журналіст Людмила Даценко, розповідає про історію окраси обласного центру – колишнього Петровського Полтавського кадетського корпусу. Зокрема, журналіст зазначає, що «з 1992 року, після закриття військового училища, приміщення кадетського корпусу майже не експлуатувалося, а історія руйнування будівлі кадетського корпусу може стати фабулою для детективного серіалу. В результаті приватизаційних хвиль та кількох пожеж будівлю, яка була окрасою центру Полтави, доведено до руїн. Щоб хоч якось прикрити безпорадність і байдужість до архітектурного обличчя міста, пам’ятку архітектури «обснували» риштуванням. Але давній прийом радянських часі ще більше акцентує увагу полтавців і гостей міста на справжньому ставленні до культурних надбань у духовній столиці… Щоправда, повернення будівлі у комунальну власність міста, яке відбулося наприкінці минулого року, стало поштовхом до розгортання громадської ініціативи стосовно відродження кадетського корпусу… Тож жевріє надія, що така велична будівля, яка півтора століття була окрасою Полтави, знову служитиме людям в оновленому статусі, прикрашатиме архітектурний ансамбль Круглої площі обласного центру. А поки що кадетський корпус – у риштуваннях… як і вся наша культура…». Ушанували Пилипа Орлика / С.Тренич // Полтавський вісник. – Полтава, 2013. – 26 квіт. – С. 7.
«Нещодавно полтавські козацькі та громадські організації відвідали села Орлик та Радянське Кобеляцького району, де поклали квіти й вінки до пам’ятних знаків на честь укладача першої української Конституції Пилипа Орлика… До речі, у Києві встановлено величний пам’ятник Пилипу Орлику, а от у Полтаві, на жаль, немає ні пам’ятного знака, ні дошки, не говорячи вже про пам’ятник. Хоча з полтавським краєм життя великого гетьмана було пов’язане безпосередньо: у Кобеляцькому та Гадяцькому районах були його маєтностію і за дружину він мав полтавку Ганну Герцик, доньку полтавського полковника». На місці Стехівської трагедії буде встановлено пам’ятний знак / О.Щука // Вісті. – Полтава, 2013. – 26 квіт. – С. 2. «Урок історії для учнів Ковалівської, Куликівської шкіл та ліцею-інтернату імені Макаренка провели на місці трагедії, що сталася у колишній Стехівці, нині Грабинівці. Стехівська трагедія є однією із гірких сторінок нашої історії… На місці сільської школи, де спалили людей, тепер стоїть хрест. Проте громада прагне вшанувати пам’ять односельців більш довговічним пам’ятником. Тому, висловлюючи волю громади, завідувачка Ковалівського сільського Будинку культури, член пошукового заходу Віта Березній, користуючись нагодою, під час свого виступу звернулася до присутнього на заході заступника голови облдержадміністрації Валерія Пархоменка: «Це місце відвідують як учасники тих страшних днів, так і їхні нащадки. Я звертаюся до Вас, Валерію Олексійовичу, як до людини, яка не байдужа до відродження історичної правди Великої Вітчизняної війни, із вимогою відзначити це місце встановленням відповідного пам’ятного знаку». Валерій Пархоменко відповів: «… Я даю гарантію, що до 9 травня ми встановимо тут пам’ятний знак, на якому буде коротка історична довідка про те, що тут відбулося». Українським гетьманам – гідне вшанування / Ю. Приступа // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2013. – 21 трав. – С. 3. Юлія Приступа із Гадяча надіслала до газети листа, в якому йдеться про увічнення пам’яті трьох українських гетьманів – Івана Брюховецького, Івана Виговського та Богдана Хмельницького, які, «за даними істориків», побували у Гадячі. « …Ще у 1970-ті роки була створена ініціативна група, яка виступила з пропозицією увічнити перебування в Гадячі кількох гетьманів пам’ятником або бодай меморіальною дошкою. Про це точилися розмови, але хіба ж тоді було до вшанування поборників української незалежності? На жаль, пам’ятки немає й нині. Втім, на Полтавщині небагато місць, які так міцно пов’язані зі славетною козацькою добою нашої історії. Тож вважаю, що вшанування пам’яті трьох козацьких гетьманів у гетьманській столиці має відбутися на гідному рівні». Полтавці хочуть врятувати кадетський корпус / В. Козуб // Вечірня Полтава. – Полтава, 2013. – 22 трав. – С. 7.
«Щоб врятувати архітектурну пам'ятку міста, жителі Полтави підписують петицію, яку буде направлено до Президента України, Прем'єр-міністра, Міністра культури України та багатьох інших владних структур. Сьогодні пам'ятка архітектури — кадетський корпус — знаходиться у катастрофічному стані та потребує негайної реставрації. Якщо не вжити будь-яких засобів, то ми можемо попрощатися з нею назавжди. Тут згадуються слова людини, яка виховувалася у стінах цього корпусу, чиє серце надто прикипіло до нього: «...Всегда, всю жизнь я горячо любил этот воспитавший меня корпус. Я всегда с сильным волнением подъезжаю к Полтаве и с радостным биением сердца каждый раз вхожу в родное заведение. Я считаю самой высшей наградой, полученной мною в жизни, эти погоны. Дети, любите также наш дорогой корпус, как я его люблю!». Це зазначав у свій час генерал Російської армії, спортивний діяч та педагог Олексій Бутовський. Таких небайдужих можна порахувати на пальцях. Та все ж вони є. І, можливо, саме їхнє прагнення врятувати історико-архітектурне надбання України стане переломним у долі кадетського корпусу. Тому із закликом: «Врятуйте будівлю Полтавського кадетського корпусу — пам’ятку архітектури національного значення!» на одному із сайтів Борис Тристанов опублікував петицію, де звертається по допомогу до Президента України Віктора Януковича, Прем'єр-міністра Миколи Азарова, Голови Верховної Ради України Володимира Рибака, Міністра культури України Леоніда Новохатька, начальника Управління охорони нерухомої культурної спадщини Міністерства культури України Лідії Карпенко, голови Полтавської обласної державної адміністрації Олександра Удовіченка, міського голови Полтави Олександра Мамая». Увіковічнити пам’ять Бориса Ванцака, Надії Зеленюк / Г. Тягло // Лубенщина. – Лубни, 2013. – 25 трав. – С. 3. Депутат Полтавської обласної ради, член організаційних комітетів по відзначенню 1000-літнього і 1025-літнього ювілеїв міста Лубни Григорій Тягло підтримує звернення міськрайонної громадської організації «Знання і творчість» з приводу увіковічення пам’яті відомих краєзнавців і пропагандистів історії Лубен – Бориса Ванцака і Надії Зеленюк. Завдяки Борису Ванцаку (заслуженому журналісту України, колишньому працівнику газети «Лубенщина») та Надії Зеленюк (колишньому директору екскурсійного бюро) було встановлено дату заснування міста Лубни. Григорій Тягло у своєму листі зазначив: «Поважаючи себе і своє місто, ми повинні увіковічити пам’ять цих людей, як це пропонує зробити Лубенська громадська організація «Знання і творчість». Сповідь Апостолу Правди / В. Корнєва // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2013. – 28 трав. – С. 5.
«У Полтаві з нагоди 152-ї річниці перепоховання Кобзаря пройшла низка заходів… 18 травня полтавці вшанували пам’ять Тараса Шевченка, прийшовши до живого пам’ятника Пророку – багатостраждального дуба, який було посаджено в 1861-му році місцевою «Громадою» на спомин про перевезення тіла поета на Батьківщину. Зараз це вулиця Менжинського, 7. У різний час перед цим деревом звучало чимало обіцянок про те, що святе для полтавців місце має бути перетворене на парк імені Шевченка. Саркастичне й сумне запитання про те, де ж він, цей парк, у нашому обласному центрі, порушував ще кільканадцять років тому незабутній Петро Ротач… Цими днями, окрім поезій Шевченка та пісень на його вірші, під пам’ятним деревом знову звучали роздуми про те, що полтавці мають відродити традицію відзначати день перепоховання поета саме біля славетного дуба. Безперечно, уявити сьогодні заборону на таку ініціативу неможливо, втім дочекатись підтримки чи благодійної допомоги, підкріпленої любов’ю до глибини своєї кишені, згуртованості, до якої взивав нас видатний Євген Чикаленко, певно ж, так само». Біля пам’ятника Василю Ремеслу приберуть найближчими днями / Влас. інформ. // Пирятинські вісті. – Пирятин, 2013. – 31 трав. – С. 3. «На адресу редакції газети «Пирятинські вісті» нещодавно надійшло питання про те, хто повинен прибирати територію, прилеглу до пам’ятника Василю Ремеслу, в центрі міста. Жіночка-пенсіонерка, яка з цього приводу зателефонувала до редакції, довго обурювалася: «Хіба ж так можна! Це – пам’ятник, а навколо зарості, трава між плитами проростає. Куди дивляться комунальники, ті ж школярі – поруч четверта школа? Хай би діти прибрали – і їм би користь була – праця ж виховує дитину, і пам’ятник не стояв покинутим». Із запитанням, порушеним нашою читачкою, ми звернулися до заступника міського голови Максима Варави. Він повідомив, що територія навколо пам’ятника закріплена за школою №4. Але, зважаючи на численні звернення і до міськради, і до редакції з приводу того, що біля пам’ятника не прибрано, працівники КП «Каштан» найближчими днями наведуть там лад». Бібліотечна справа. Скарбниця рідного краю / І. Коваленко // Зоря Придніпров’я. – Глобине, 2013. – 28 трав. – С. 3. У статті розповідається про сільську бібліотеку Заможного Глобинського району та бібліотекаря закладу Валентину Бондарьову. Зокрема, зазначено, що «не кращі часи нині переживає бібліотека, всього 12 книг надійшло минулого року до книгозбірні… Бібліотечний фонд складає 8 тис. книг, але він дещо застарілий і не відповідає вимогам часу… Бібліотека в Заможному розміщена в сільському Будинку культури. І нехай там холодно, а приміщення давно потребує серйозного ремонту, але Валентина Олексіївна докладає чимало зусиль, щоб читачам було затишно…». Матеріал підготувала: І.О.Коваленко, провідний бібліограф відділу інфор- мації з питань культури та мистецтва |
Режим роботи:
понеділок-неділя: 9.00 – 17.30Наша адреса:
36000 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17
Електронна пошта:
poltava_ounb@ukr.net
                  |
| 2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського |