ПОУНБ ім. І. П. Котляревського / ІІ квартал 2014

Бібліотечна справа

Загальні питання
Віценя Л. Артисти неможливого не просять, але хочуть бути почутими / Л.Віценя // Зоря Полтавщини. – 2014. – 20 трав. (№71-72). – С. 4.
«Про свої здобутки і проблеми вирішили розповісти представникам нової влади на загальних зборах колективу працівники комунального підприємства культури і мистецтва “Полтавська обласна філармонія”. Вони зібралися в коридорі закладу, який легко перетворюється на простору залу, коли в ньому просто виставляються рядами стільці. Більше їм зібратися ніде! Але справа ще й у тому, що хотіли продемонструвати: якщо в цьому коридорі зробити ремонт, тут можна було б проводити філармонійні заходи. Усі розуміють, що довго ще доведеться чекати відремонтованої зали і загалом ремонту всього приміщення філармонії. Загартовані уже п’ятирічними поневіряннями після пожежі у їхньому закладі артисти не просять неможливого, але благають їх почути у двох найважливіших на сьогодні проханнях: не змінювати на посаді нинішнього керівника колективу Олега Тищика, адже якраз закінчився термін його трудового контракту і він став виконуючим обов’язки директора, і допомогти відремонтувати коридор. На ремонт не просять коштів: може спонсорів, може робочих рук, які допоможуть артистам, що готові й самі засукати рукави і починати діяти. Усі ці звернення адресувалися запрошеним на збори заступнику голови – керівнику апарату облдержадміністрації Роману Чабановському та заступнику голови обласної ради Володимирові Микійчуку. Про свою роботу, про здобутки колективу й наболілі проблеми розповів Олег Тищик. Його виступ доповнили колеги – заслужені працівники культури України, художні керівники провідних творчих колективів філармонії Микола Жорновий, Федір Кривенко, співробітниця господарчого відділу Лілія Колісниченко, начальник концертного відділу Лариса Тріфонова та інші. Вони наголошували, що філармонійні колективи працюють попри всі труднощі (а йдеться не лише про відсутність власного стаціонарного сценічного майданчика для роботи, а й про низьку заробітну плату, неможливість одержати житло), вони виховують на кращих народних традиціях молоде покоління і є незамінними у спілкуванні із давніми своїми шанувальниками і в Полтаві, й у найвіддаленіших селах області. Керувати таким колективом може лише людина з музичною освітою, яка знає тонкощі і творчої роботи, і потреб колективу. Саме таким є нинішній керівник філармонії. Роман Чабановський і Володимир Микійчук не обіцяли найближчим часом фінансової підтримки і відновлення ремонтних робіт через труднощі нинішнього дня в житті країни, але оглянули заклад, ознайомилися із ситуацією в колективі й запевнили, що розуміють усі проблеми, сподіваючись на те, що невдовзі дійде черга до їх вирішення».

вгору

Музейна справа. Охорона пам’яток

Пам’ятнику гетьману Івану Мазепі у Полтаві – бути! / А.М. Касаткін, А.В. Лещенко, В.І. Ворона та ін. // Полтавська думка-2000. – 2014. – 3 квіт. (№14). – С. 4.
У газеті «Полтавська думка-2000» опубліковане звернення козаків Полтавщини Українського козацтва до голови Полтавської обласної державної адміністрації О. Бугайчука, голови обласної ради П. Ворони, голови Полтавської міської ради О. Мамая щодо встановлення в обласному центрі пам’ятника гетьману Івану Мазепі. У зверненні, зокрема, зазначено: «…В кожній державі своїх національних героїв вшановують тому, що «герої не вмирають, вмирають вороги!». Іван Мазепа – герой для України, і ми, як справжні сини України, повинні вшановувати своїх героїв, не важливо, коли вони померли за неї… На зібрані кошти громадян вже кілька років як виготовлений та зберігається у республіканських художніх майстернях у Києві оригінальний пам’ятник гетьману Івану Мазепі. Тому козаки Полтавського коша імені Миколи Міхновського Українського козацтва звертають Вашу увагу на відсутність пам’ятника Івану Мазепі в м.Полтава, який передбачалося встановити ще до відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу».

Пугач В. Про пам’ять і пам’ятники / В. Пугач // Сільське життя. – 2014. – 4 квіт. (№14). – С. 2.
Пенсіонер Василь Пугач звернувся до редакції шишацької газети «Сільське життя» із листом, у якому, зокрема, зазначив: «… На відзначення 150-річного ювілею В.І. Вернадського на Бутову Гору приїжджали визначні учені з багатьох країн Європи. Спільним рішенням Української і Російської академій наук було намічено у найближчі роки відбудувати садибу В.І. Вернадського як музейно-історичний комплекс. Але через фінансову кризу будівництво не розпочато і невідомо, коли розпочнеться. Спромоглися встановити лише погруддя В.І. Вернадського, що стоїть, як сирота, на Бутовій Горі. Звертаюся до громадськості і місцевих органів влади з пропозицією перенести погруддя В.І. Вернадського з Бутової Гори і встановити його на звільненому постаменті (пам’ятника вождю світового пролетаріату В.І. Леніну). Цим будуть захищені і постамент, і погруддя В.І. Вернадського від руйнування».

вгору

Волокова Т. Експонати є, а музею нема? / Т.Волокова // Для дому і сім’ї. – 2014. – 22 трав. (№21). – С. 4.
«18 травня у всьому світі відзначали Міжнародний день музеїв. І хоч краєзнавчий музей Кременчука вже декілька років на замку, напередодні свята він приймав гостей, отримував подарунки і сам зробив чудовий сюрприз усім, хто про нього не забув. Питання, бути чи не бути ремонту в музеї, закривати його чи не закривати, постало ще у 2008 році. Врешті-решт міська влада вирішила таки закрити музей на ремонт. І от настав уже 2014-й, а віз і нині там. Ремонт недороблено, заклад збереження культури й історії не працює. На святі депутат міської ради Юрій Гриценко бідкався: «Уже майже покоління виросло без експонатів краєзнавчого музею. Вони їх не бачать. Сумно все це. Звичайно, ми відкриємо музей. Питання тільки, коли це станеться».

Сагатюк Г. Миргород – свято для душі / Г.Сагатюк // Зоря Полтавщини. – 2014. – 27 трав. (№75-76). – С. 4.
Жителька Іллічівська Одеської області Галина Сагатюк, відвідавши курорт у Миргороді, поділилась своїми враженнями, зокрема, про екскурсію до Полтави: «…екскурсія до Полтави мене розчарувала, навіть обурила. Їхати в таку далечінь заради музею «Поле Полтавської битви», а фактично – російського царя Петра І, – не вельми розумно. Тим більше у світлі того, що Полтава – колиска української душі. Так, розповідь нашого екскурсовода була інформаційно насиченою, але головна її мета, схоже, полягала в тому, щоб викликати в екскурсантів гордість за «побєду русского оружія». Тож хотілося б звернутися до обласних чиновників від культури з проханням, щоб вони були патріотами і дбали про національну складову екскурсій. А взагалі було б добре, аби деякі експонати музею вдалося обміняти в росіян на українські клейноди. Їм місце – в нас, на українській землі».

вгору

Цвігуненко О. Яка доля чекає на будинок-привид у Полтаві? / О.Цвігуненко // Події та коментарі. – 2014. – 13 черв. (№25). – С. 4.
«У Полтавській обласній раді ініціювали громадське обговорення щодо подальшої долі будинку-привида в центрі міста. Після відвідування «Кадетаріуму 2.0» керівники області всерйоз замислилися над «рятувальною операцією» будівлі колишнього Полтавського кадетського корпусу. Голова Полтавської ОДА Віктор Бугайчук ще під час виставки пообіцяв долучитися до врятування будинку і почати зі створення спеціальної комісії з депутатів усіх рівнів, членом якої буде і він особисто. Депутатська комісія спробує знайти відповіді на питання, що зробити для порятунку та яким буде призначення Корпусу. Як розповів голова обласної ради Петро Ворона, відбулись перемовини з міським головою Полтави Олександром Мамаєм щодо передачі будівлі Кадетського корпусу до комунальної власності області. Мер не проти цього, адже думає, що в обласній раді більше можливостей для утримання і реконструкції будівлі. За його минулорічними підрахунками, щоб відреставрувати Кадетський корпус, потрібно понад 186 млн. грн., а для «консервації» – 16,5 млн. грн. У міської скарбниці таких коштів немає. Можливо, прийняття будівлі з міської до обласної комунальної власності все-таки відбудеться. А серед ідей, що краще влаштувати у стінах Кадетського корпусу, пропонують таке: облдержадміністрацію та обласну раду, виставковий центр (цю ідею підтримують найбільше), науково-технологічний парк з бізнес-інкубатором (така ідея – в трійці лідерів, тим більше, що після «Кадетаріуму 2.0» відвідувачі спостерігали, який вигляд це може мати), готельний комплекс, палац спорту і дозвілля, центр дитячих гуртків (ця пропозиція займає 2-ге рейтингове місце в опитуванні). Прогнозують також зробити там торговельно-розважальний комплекс, планетарій і навіть… органний зал. Що все ж таки робити далі з цим величезним об’єктом, питають, звертаючись до небайдужих мешканців всієї Полтавщини: «Як ви вважаєте, що більш доцільно розмістити в будівлі Полтавського кадетського корпусу після його прийняття до обласної комунальної власності?». На думки та пропозиції стосовно цього питання очікують у письмовому або електронному форматі за адресами: Полтавська обласна рада, вул.Жовтнева, 45, м.Полтава, 36014; E-mail:info@oblrada.pl.ua».

вгору

Бібліотечна справа

У кременчуцькій бібліотеці сушать затоплені книги / Влас. інформ. // Кременчуцький телеграфЪ. – 2014. – 12 черв. (№24). – С. 4.
«Півтора тижні тому мешканці багатоповерхівки на вулиці Щорса затопили книгосховище і юнацький відділ та не відшкодовують збитки. Тепер бібліотекарі сушать книги вентиляторами і прасками. Про це «Телеграфу» розповіла директор ЦБС (Центральної бібліотечної системи) для дорослих Світлана Нужна: «Затопили нас ще під час виборів. Ми в неділю працювали, і ось дівчата приходять вранці, а в юнацькому відділі все плаває, зайшли у книгосховище – теж затоплено. Кинулися швидко збирати картини зі стін, комп’ютери, а потім стали виносити книги. І ось вже понад тиждень сушимо їх». За словами бібліотекаря, одразу після затоплення вона піднялася до винуватця події – сусіда бібліотеки згори, але він лише гримнув перед нею дверима. Зараз бібліотекарі відновлюють затоплені приміщення та висушують по аркушику книги, проте вони дуже злипаються, псуються і жовкнуть. П'ять намоклих комп’ютерів врятувала техпідтримка. Які втрати понесла бібліотека після затоплення – ще невідомо. За словами бібліотекарів, найсумніше в цій історії те, що такі порушення часто залишаються безкарними. Сусід не просто затопив, а ще й гримнув дверима і не відчинив їх представникам «Житлорембудсервісу». Бібліотекарі збираються подавати на нього до суду. Їм вже склали акт обстеження пошкодженого приміщення, техніки і речей. Проблема бібліотекарів – у недостатній кількості грошових коштів для оплати роботи адвоката».

вгору