ПОУНБ ім. І. П. Котляревського / IV квартал 2013

Бордюг М. Руйнація замість реставрації / М. Бордюг // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2013. – 24 груд. – С. 5.
До редакції газети надійшов лист жителя Кременчука Миколи Бордюга, у якому він розповідає про заслуженого працівника культури України, керівника народного хору Кременчуцького заводу «КрАЗ» Павла Оченаша. Згодом колишній клуб став Палацом культури «КрАЗ». Автор, зокрема, зазначає: «… Передача Палацу культури КрАЗу в приватні руки поставила крапку в історії заводського народного хору. Але припинив існування не лише хор, а й більше десятка інших творчих колективів, у тому числі чотири народних. А разом із такими колективами поступово зникає й українська пісня… Мало кому з нинішніх молодих людей відомі такі імена, як Олександр Білаш чи Платон Майборода… Невже не можна співати українською мовою, яка визнана однією із наймелодійніших серед нині існуючих?.. На жаль, доки до духовного осердя народу в нашій країні буде таке ставлення, яке є нині, ситуація в економіці, соціальній політиці на ліпше не зміниться. Доки культура фінансуватиметься за залишковим принципом, доки руйнуватимуться Будинки культури, не варто сподіватися на прогрес у всіх сферах життя. Натомість маємо те, що маємо, зокрема, у Кременчуці – заводський Палац культури в аварійному стані. Ще років 10 тому потрібно було капітально ремонтувати дах закладу, але тоді на цю потребу грошей не знайшлося. І тепер із кожним роком будівля руйнується все більше. Так боляче на це дивитися, особливо згадуючи, як у повоєнні роки, ми, напівроздягнені й напівголодні, зводили Палац культури. Незважаючи на скруту, він був споруджений і став справжньою окрасою міста, а тепер руйнується, так би мовити, через нестачу коштів. То невже після війни тих коштів було більше?! В одній із кременчуцьких газет прочитав, що, мовляв, можна було б перетворити Палац культури на театр, проте для цього потрібні величезні кошти, тож це – віддалена перспектива. Чи діждеться її будівля, яку руйнують дощі й чиновницька байдужість? Тож якщо найближчим часом не вжити рішучих заходів, то вже нічого буде рятувати. Те ж саме – і з усією українською культурою…».

вгору

Булашев О. Як планують зберегти палац культури «Кредмаш» / О. Булашев // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2013. – 26 груд. – С.3.
«Голова наглядової ради «Кредмашу», на балансі якого знаходиться палац культури, Микола Данилейко, сказав: «Ми повинні зберегти палац культури, щоб у ньому, як і раніше, грала музика, лунали пісні, танцювали діти, було весело… Але ситуація не дозволяє нам платити працівникам зарплату за рахунок заводу. Тому ми шукаємо вихід». Одним із шляхів збереження закладу він називає введення умовної орендної плати за використання приміщень. Тож колективи, які збирають кошти за навчання, будуть платити за оренду. Інші, як і раніше, фінансуватиме завод «Кредмаш», зокрема, хор ветеранів Великої Вітчизняної війни та колектив «Берегиня». При цьому Микола Данилейко підкреслює, що завод і надалі фінансуватиме утримання палацу, буде оплачувати рахунки за опалення та ремонти. 17 працівникам палацу культури, які отримували зарплату за рахунок підприємства, запропонували стати приватними підприємцями і самим заробляти гроші. Пан Данилейко сказав: «Ми їх заздалегідь попередили, як цього вимагає закон, і з 15 січня вони будуть звільнені. Не виключаю, що під час чергових переговорів з кременчуцькою владою оплату праці цих 17 осіб може взяти на себе місто. Але питання залишається відкритим. У міста багато і своїх працівників культури». Він також додає, що введення умовної плати за оренду не покриє витрат підприємства на утримання закладу: «Я все роблю, щоб палац залишився палацом. Не хочу перетворити його на ПК «КрАЗ». Ходом перемовин адміністрації заводу та міської влади «Кременчуцький телеграфЪ» поцікавився в мера Олега Бабаєва. Саме йому директор палацу направила листа з проханням зберегти ставки провідних творчих працівників. І саме від нього залежить, допоможе мерія чи всі фінансові витрати впадуть на спини батьків. Їм доведеться платити за оренду репетиційних залів, давати гроші на костюми й зарплату педагогів. Олег Бабаєв заявив, що він готовий допомагати і прийняти «вольове рішення». Також мер сподівається, що завод «Кредмаш» у новому році працюватиме краще, ніж у 2013-му, адже «обсяги виробництва збільшаться в зв’язку з відомими політичними домовленостями». А ось віце-мер Віталій Малецький зазначив, щоб допомогти палацу культури, місту доведеться знайти в бюджеті понад півмільйона гривень: «Там не 17 чоловік, а 19 необхідно брати на наш баланс. Потрібно 540 тисяч гривень на рік. Це велике навантаження. Для порівняння: ансамбль «Славутич» обходиться в мільйон гривень на рік. На півмільйона збільшити навантаження на культуру важко. Вона і так на 85% профінансована». Питання щодо можливого фінансування палацу культури «Кредмаш» в мерії буде розглядатися під час прийняття бюджету міста на 2014 рік. В палаці культури вважають, що при переводі культури на самофінансування, це буде не культура, а лише заробляння грошей. У палаці кажуть: «Якщо не відстоюємо ПК «Кредмаш», за ним посипляться інші палаци. І таки будемо витрачати гроші, та тільки не на своїх талановитих дітей, а на чужих артистів».

Самородов В. Портрет – як фреска, все вмістилось в нім / В. Самородов // Нова година. – Полтава, 2013. – 6-12 листоп. – С. 6.
Автор статті, доцент Полтавської державної аграрної академії, у своїй статті розповів про перше портретне зображення академіка Володимира Вернадського, якому виповнилося 100 років. «Символічно, що створила його мисткиня, яка походила зі старовинного полтавського козацько-старшинського роду Зарудних. Вона малювала видатного вченого та державного діяча не де-небудь, а в любимих його серцю Шишаках на Полтавщині… За заповітом художниці після її смерті у 1917 році портрет В.І.Вернадського разом с особистим архівом та бібліотекою було передано до літературного музею Пушкінського дому в Санкт-Петербурзі. Там вони зберігаються і понині. Нам же, полтавцям, було б бажано мати в себе (принаймі, у Краєзнавчому музеї, де створено Фонд В.І.Вернадського) копію згаданого портрета – першого мистецького клейноду, який поєднує життя великого натураліста з нашим краєм. Вірю, що для здійснення цієї шляхетної справи знайдуться і талановиті художники, і справжні меценати, у Полтаві вони були в усі часи, сподіваюсь, наш час – не виключення!».

Данилова І. Бідний наш музей! / І. Данилова // Кременчуцька панорама. – Кременчук, 2013. – 7 листоп. – С. 2.
«У Кременчуцького краєзнавчого музею – чергове випробування, знову холодом. У той час, як все місто вже майже місяць потерпає від спеки у квартирах, музейники напружено чекають вирішення проблеми підключення їх закладу до опалення. Напевно, не в добрий час, восени 2008 р., розпочалася реконструкція Кременчуцького краєзнавчого музею. Капітальний ремонт, на який чекали майже 30 років, стартував активно, але швидко «здувся». З розібраним фасадом і демонтованими вікнами будівля простояла дві люті зими поспіль, з наближенням третьої, в 2010 р., музейники заволали: експонати більше не витримають холоду та сирості! Гроші тоді знайшли, і фасад врешті закрили. Це було перше – найжорстокіше – випробування для закладу. Після нього вже не сприймаються так боляче невиконані щорічні обіцянки мерії завершити реконструкцію й відкрити музей для відвідувачів. Такі плани міська влада озвучувала і цьогоріч, кременчуцький мер Олег Бабаєв зазначав, що до 70-ї річниці визволення міста від фашистських загарбників зовнішні роботи в музеї будуть виконані, відремонтують перший поверх, де розміститься святкова експозиція. Підвели мера навіть не будівельники, як завжди, а казначейство, котре затримало гроші на фінансування робіт. У результаті ремонт в закладі знову відклали, а заплановані гроші у сумі 1,88 млн грн нещодавно перерозподілили на інші цілі. Але забути про музей принаймні до наступного року не вдалося, бо постала нагальна проблема: «Полтаваобленерго» відмовилося підключати заклад до опалення, доки не будуть виконані належні вимоги. Директор краєзнавчого музею Алла Гайшинська зазначила: «У 2011 р. під час будівельних робіт теплотрасу проклали по старому руслу, хоча це треба було зробити в іншому місці. Тоді це «пройшло», але в цьому році в «Полтаваобленерго» помітили, що теплотраса проходить не за правилами, і вимагають привести її у відповідність з технічними умовами. Нас просять почекати ще трошки. Завдяки тому, що надворі тепло, у приміщенні наразі близько +18° С, що є нормою для зберігання експонатів. Але ж бабине літо не триватиме вічно». Заступник міського голови з питань будівництва Геннадій Музика заспокоює: влада працює над вирішенням питання з «Полтаваобленерго», цього тижня музей до опалення таки підключать. Водночас, як запевнив «КП» Микола Шендрик, начальник міського управління капітального будівництва, що є замовником реконструкції, у проект робіт будуть внесені зміни, і в наступному році труби тепломережі підведуть до будівлі з урахуванням вимог обленерго. Зараз ремонт у музеї практично завмер, не завершені фасадні роботи, не змонтоване підсвічування, до внутрішнього оздоблення, яке планували виконати цієї зими, будівельники взагалі не дійшли. Віце-мер Геннадій Музика зазначає, що для завершення всіх робіт й монтажу експозиції потрібно близько 6 млн. грн. У червні цього року мер Олег Бабаєв висловив думку, що краєзнавчий музей після реконструкції заслужено можна буде назвати обличчям Кременчука, його архітектурною родзинкою».

вгору

Кучер Н. Пам’ятник Мазепі у Полтаві – за принципом табу / Н. Кучер // Коло. – Полтава, 2013. – 7-13 листоп. – С. 8.
«Встановити пам’ятник гетьману Івану Мазепі у Полтаві збираються вже більше 5-ти років. Справа досі не зрушила з місця. Скульптура припадає пилом у столиці. Грошей на неї немає. У парку, де планували увіковічнити героя козацтва, планують інший пам’ятник… Встановлення скульптури, на яку витратили 1 мільйон 300 тисяч гривень, тягнеться із 2008 року. Саме тоді на позачерговій сесії міської ради 22 серпня 2008 року полтавські депутати ухвалили рішення про встановлення пам’ятника Івану Мазепі. Замовник проекту – обласна держадміністрація. Встановити 6-ти метровий монумент полтавцям обіцяли восени 2013 року. Він мав би з’явитися 14 жовтня (символічно – на свято Покрови, День Українського козацтва) у парку біля Свято-Успенського собору. У березні цього року нардеп Юрій Бублик (ВО «Свобода» взялася ним опікуватися) сказав: «Місце під нього виділили, пам’ятник буде розташовуватися у парку біля Свято-Успенського собору. Встановлення заплановане на 14 жовтня цього року, на свято Покрови, День Українського козацтва. Він уже готовий, нині знаходиться у Києві». Натомість на Соборному майдані замість Мазепи скоро стоятиме «Ангел-охоронець християнського подружжя». 27 листопада біля Свято-Успенського собору встановлять триметрову бронзову скульптуру ангела, сам постамент буде 5 метрів заввишки. Думки щодо встановлення бронзового Мазепи у місті різняться. Деякі полтавці – «за» його встановлення, інші – «проти»… Виготовлення та встановлення пам’ятника планувалося за благодійні кошти, зібрані небайдужими. Але, виявляється, цього мало. Монумент – у боргах. Нардеп Юрій Бублик розповідає про цьогорічну ситуацію із монументом: «Ми із організацією «Просвіта» взяли питання пам’ятника Мазепі на себе. Із паном Кульчинським неодноразово зустрічалися, я відвідав фабрику «Художник» у Києві. Познайомився із керівництвом, зі скульптором. За пам’ятник є борг, ми з’ясували реальну суму – це 370 тисяч гривень. Щоб його забрати, потрібно ці кошти сплатити. Але маємо й інформацію: навіть якщо цю суму сплатити, є такі розмови, що на Полтаву той пам’ятник категорично не хочуть віддати. Анонсувати ще раз збір коштів у полтавців буде нечесно, люди скажуть, скільки ж ми їх будемо здавати?». Нині тривають перемовини, монумент хочуть перевезти до Полтави під гарантією. Якщо ж розрахуватися із боргом за виготовлення пам’ятника не вдасться – зроблять дешевший. Юрій Бублик говорить: «Хочемо встановити його десь у дворі церкви Київського патріархату. Попередньо ведуться перемовини з патріотично налаштованими заможними полтавцями, представниками бізнесу, що готові фінансувати придбання пам’ятника. Окрім того, є напрацювання із іншими скульпторами, які готові за суттєво меншу суму зробити значно кращий пам’ятник. Тож опрацьовуємо і таку інформацію»... Виготовили пам’ятник абсолютно за народні кошти. Про це розповів Олег Пустовгар, громадський діяч, голова обласної організації партії «За Україну!». Олег Пустовгар переконаний: «Гетьман Іван Мазепа зробив чимало у багатьох площинах, став прообразом визвольного руху за Україну. Тож вшанувати його треба однозначно. Він був відомий як меценат. Згадаймо його будівництво Хресто-Воздвиженського монастиря. Був меценатом Мгарської обителі біля Лубен. Кошти на виготовлення пам'ятника збирали всією Україною. Найбільше грошей надходило із Західної України, Києва, Одещини і, звісно, Полтавщини. Хтось по 10 тисяч перераховував, хтось по тисячі. Я особисто зміг дати тисячу гривень. Долучалися й полтавські школярі. Наприклад, школа №7 перерахувала 32 гривні»… За часів головування у країні Віктора Ющенка був виданий Указ №955/2007 про встановлення пам’ятника Івану Мазепі у Полтаві, на ряду з пам’ятниками учасникам Полтавської битви. Спочатку тодішній мер Андрій Матковський погоджувався із встановленням пам’ятника в Полтаві. Але пізніше міська та обласна влада не знайшли розуміння через місце розташування. Після зміни керівництва у місті та області ситуація суттєво не змінилася. Досі ж пам’ятник, виготовлений за пожертвувані кошти, не встановлений. Він знаходиться у Київському творчо-виробничому комбінаті «Художник» Національної спілки художників України. Чотири роки тому на сесії Полтавської міськради депутати ухвалили рішення відмовитися від пам’ятника Мазепі у Полтаві, мотивуючи це тим, що дозвільних документів на його встановлення немає. Олександр Удовіченко, голова облдержадміністрації, на запит представників Ради козацьких організацій Полтавської області дав таке пояснення: «2009 року було ухвалене рішення «Про зупинення рішення позачергової тридцятої сесії Полтавської міської ради «Про погодження місця розташування пам’ятника гетьману Івану Мазепі в місті Полтава» у зв’язку з недотриманням ініціатором будівництва монумента встановлених процедур та відсутністю належної дозвільної документації». Влада пояснює таке рішення тим, що встановлення пам’ятника у місті може викликати суспільний резонанс серед полтавців. Рішення про червоне світло пам’ятнику Мазепі у Полтаві залишається дійсним нині. Щоб ідея знову отримала «зелене світло», потрібне рішення Полтавської міськради… Частини повного ансамблю пам’ятника буквально розкидані по всій Україні. Сам монумент знаходиться у Києві, інші частини до нього – під Києвом і на Дніпропетровщині. Микола Кульчинський, голова Полтавського обласного об’єднання товариства «Просвіта», пояснює: «Пам’ятник в ідеальному стані, за ним стежать і доглядають, з цим проблем немає. Проблема в іншому. За нього ще 250 тисяч гривень боргу (сума дещо різниться від тієї, яку озвучив нардеп Юрій Бублик вище – прим. авт.). Чотири частини, що мали б бути складовими загального пам’ятника, знаходяться у Дніпропетровській області. Їх не віддають, бо робітники вважають, що їм не виплатили 600 тисяч гривень заробітної плати»… Микола Кульчинський зауважив: за умови, якщо вдасться знайти благодійників, які б допомогли вирішити фінансове питання пам’ятника Мазепі, дозволу від влади на його встановлення не чекатимуть. Микола Кульчинський говорить: «Нам дозволив священник Свято-Покровської церкви встановити пам’ятник біля цього храму. Для цього не потрібно жодного рішення міської ради». Проте Микола Кульчинський не відкидає думки, що пам’ятник все ж встановлять там, де планували – біля Свято-Успенського собору. І сусідство з Ангелом-охоронцем християнського подружжя, який встановлять у листопаді біля храму, цьому не завадить. Місця має вистачити і ангелу, і Івану Мазепі, переконаний Кульчинський».

Передерій Л. Могилі Івана Котляревського хочуть повернути такий вигляд, як був до 1937 року / Л. Передерій // Вечірня Полтава. – Полтава, 2013. – 13 листоп. – С. 2.
«У неділю у Свято-Успенському соборі в Полтаві архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір освятив позолочений хрест, що має увінчати верхівку пам’ятника на могилі автора безсмертної української «Енеїди». Її хочуть зробити такою, як була до 1937 року, коли її спиляли разом з хрестом. А хрест відновлювали за фотографіями тих часів, розробивши проект і креслення у Полтавському технічному університеті імені Юрія Кондратюка. Ідея повернути колишній вигляд пам’ятника зародилася у благодійному товаристві Свято-Успенського собору (раніше надмогильний монумент мав красиво оздоблену напівкруглу верхівку, яку, за канонами православ’я, вінчав хрест). Цю ідею підтримав директор Духовно-культурного центру імені Паїсія Величковського Сергій Козлов. Позитивно відгукнулася на таку ініціативу й полтавська інтелігенція. А загалом до відтворення пам’ятника хочуть долучити всю державу, адже Іван Котляревський — «батько нової української літератури» і одна з найвизначніших особистостей в історії України. Сергій Козлов розповів: «Ми відзначили 175-ліття після смерті Івана Котляревського — провели панахиду й освятили хрест, який виготовило Благодійне товариство «Відродження». Деякий час він зберігатиметься в соборі, бо влада встановлювати його на могилі поки що не дозволяє. Отримано лише дозвіл відродити ту частину, що була зруйнована в 1930-ті роки». Для того, аби відтворити надмогильний пам’ятник у колишньому вигляді, потрібен камінь певної форми. Після цього за роботу візьмуться каменярі, які працюють із гранітом. Вартість таких робіт може становити близько 50 тисяч гривень. Щоб зібрати потрібні кошти, хрест встановлять для огляду у Свято-Успенському соборі. Кожний, хто захоче долучитися до спільної справи, зможе внести свою посильну фінансову частку».

вгору

Діденко Н. На Братській могилі розстріляних полтавців так досі й не встановлено пам’ятного знаку / Н. Діденко // Вечірня Полтава. – Полтава, 2013. – 11 груд. – С. 5.
«23 листопада виповнилися 72-і роковини з часу найтрагічніших подій в історії рідного міста. Бо саме цього дня 1941 року в окупованій Полтаві розпочалися масові розстріли мирного населення… 23 листопада 1941 року було розстріляно від 4 до 5 тисяч євреїв. А до кінця окупації міста колишній тир для стрільб перетворився на своєрідну братську могилу, в якій (згідно з архівними даними професора, доктора історичних наук Віри Жук) були захоронені тіла 30 тисяч розстріляних городян, 22 тисячі військовополонених… Окрім того, у цій же братській могилі знайшли своє останнє земне пристанище 20 підпільників на чолі з Лялею Убийвовк та керівником штабу Сергієм Сапіго і 650 хворих із полтавської психіатричної лікарні імені Мальцева, яких розстріляли німці. От тільки пам’ятного знаку чи монумента на братській могилі невинно убієнних нащадки не встановили й досі. Як зауважує полтавський краєзнавець Віктор Дмитренко, пам’ятник Скорботній Матері… насправді стоїть на порожньому кургані і не в тому місці, де відбувалися масові розстріли. Власне, монумент таки спорудили у 1967 році, знаходився він за 100 метрів від теперішнього пам’ятника Скорботній Матері… Проте, за словами Віктора Миколайовича, коли старий і непоказний пам’ятник вирішили замінити на новий монумент роботи відомого полтавського архітектора Лева Вайнгорта, один із партократів наказав перенести монумент убік від братської могили… Тож пам’ятник поставили на заново насипаному кургані подалі від центральної алеї. Під ним, як стверджує краєзнавець, нині знаходяться не рештки розстріляних громадян, а кілька ящиків із останками полтавців зі старого міського цвинтаря, на місці якого нині стоїть завод «Динамо». Відновити цю історичну справедливість Віктор Дмитренко намагається вже понад чверть сторіччя. За цей час куди тільки він не звертався… Віктор Дмитренко говорить: «Щоб встановити пам’ятник у нашому місті, необхідне рішення міськвиконкому. Так ось, таке рішення було прийнято, ще коли міським головою був Андрій Матковський. Ідеться про рішення виконкому Полтавської міської ради №75 від 10.03.2010 року. Згідно з ним у Житомирі навіть замовили пам’ятник, виготовили його та доправили в Полтаву. І ось уже три з половиною роки він припадає пилом на одному зі складів. Бо на встановлення пам’ятника та його облаштування за розрахунками відділу архітектури потрібно майже 300 тисяч гривень…». Нинішнього літа полтавські ЗМІ розтрубили, що пам’ятник на могилі розстріляних городян таки встановлять. Зробити це мали до 23 вересня – дня, коли Полтава відзначала 70-ту річницю визволення від німецько-фашистських загарбників. Пушкарівський парк навіть «приймав» виїзну нараду обласних чиновників. Заступник голови – керівник апарату Полтавської ОДА Валерій Пархоменко зазначив: «Меморіальний знак нагадуватиме про масові розстріли військовополонених та мирних жителів Полтави у період окупації. Нам важливо зберегти пам’ять для себе та нащадків. Тому нині з боку Президента України Віктора Януковича приділяється неабияка увага відбудові та реставрації споруд, які несуть історичну пам’ять та духовно-культурну спадщину». Він навіть розпорядився, щоб Полтавська міська рада взяла під контроль упорядкування території, особисто ж на себе взяв відповідальність за сам меморіальний знак… На календарі початок грудня, а пам’ятного знаку як не було в Пушкарівському парку, так і немає… Щоправда, кілька днів тому у парку з’явилися п’ять чималих каменів – основа майбутнього меморіального комплексу, що нагадуватиме полтавцям про масові розстріли городян у період окупації. Встановили їх за підтримки Полтавської облдержадміністрації. На найбільшому камені, який розташований у центрі, мають встановити пам’ятну табличку, а сам парк облагородити та прибрати силами громади міста. Щоправда, поки що невідомо, коли завершать спорудження меморіалу та відкриють його офіційно».

Кучер Н. На Полтавщині готуються до 200-річчя Шевченка, а історична пам’ятка занепадає / Н.Кучер, В.Зайченко // Коло. – Полтава, 2013. – 19-25 груд. – С. 6.
«На Полтавщині вже проводять і планують низку заходів до ювілею Шевченка, відновлюють пам’ятки, встановлюють монументи. Проте деякі місця оминули увагою. Мешканці села Мар’янське Великобагачанського району вболівають за зруйновану садибу, де жив Шевченко… Небайдужі люди звернулися до редакції «Кола», щоб через газету попросити допомоги у громади для порятунку історичної пам’ятки. Йдеться про садибу поміщика Олександра Лук’яновича, в якій 1845 року жив Тарас Шевченко, написав портрет господаря та родини, малював краєвиди та створив поеми «Єретик» та «Сліпий» і вірш «Стоїть в селі Суботові». Наразі садиба руйнується. Оксана Сергієнко, соцпрацівник, колишній вчитель історії та географії, розповідає: «З 1960-х років, коли перекрили дах на будівлі, тут нічого ніхто не робив. Споруду, стайні розбирають на цеглу. Дерев’яну різьблену комору вже зруйнували. На території росте шевченківський дуб, залізну огорожу навколо якого також знесли. Я водила сюди дітей кожного року на екскурсію, і дуже сумно спостерігати, як щороку тут ставало все гірше і гірше. Через рік-два тут нічого не залишиться взагалі. Не годиться, щоб історична пам’ятка так занепадала, а скоро ж 200-річчя Шевченка». Місцеві мешканці мають надію, що знайдеться спонсор, який відновить садибу та зробить її частиною туристичного маршруту. Оксана Сергієнко продовжує: «Поряд – миргородський курорт. Це всього 3-4 кілометри від цього місця. Можна було б сюди возити людей на екскурсію шевченківськими місцями. Тим більше, що кілька років тому було розпорядження Кабміну відновити пам’ятку до 2010-го. Проте все залишилося, як було».