ПОУНБ ім. І. П. Котляревського / IV квартал 2015

Відділ інформації з питань культури та мистецтва

КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ,
ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ
КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ
(за IV квартал 2015 року)

Театр
Матеріально-технічна база закладів культури
Музейна справа. Охорона пам’яток

Театр

Дениско Г. Ще одна наруга над Гетьманом Мазепою / Г. Дениско // Полтавська думка-2000. – 2015. – 29 жовт. (№44). – С. 4.
У газеті «Полтавська думка-2000» опубліковано статтю Ганни Дениско «з роду, чий герб – Укри, заслуженого журналіста України, лауреата премії імені Симона Петлюри». У статті автор, зокрема, пише: «… увечері в театрі була прем’єра вистави про Мазепу. Яка вилила на Великого Гетьмана цілі ночви старого янучарського бруду… Коли я почула, що Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені М.В.Гоголя ставитиме спектакль про Мазепу, то дуже зраділа… І я взялася читати драму Анатолія Крима «Остання любов гетьмана», яку обрав для своєї, думалося, історичної прем’єри полтавський театр. Прочитання шокувало. Письменник Анатолій Крим не знає української мови навіть на рівні школяра. Він не має уявлення про кличний відмінок і тому звертання у п’єсі надзвичайно дратують… Частково театр відредагував текст, але іноді і неукраїнські звертання прориваються, і стилістичні неоковирності… Анатолій Крим не знає культури, звичаїв, етикету Мазепинської доби. На щастя, режисер уявлення про епоху українського бароко має, передусім про її музику і поезію. Музична складова вистави на рівні – завдяки записам Тараса Компаніченка, «Стрибожим внуцям» (гурт автентичного співу полтавського театру)… Немає у виставі знущань над Конституцією Пилипа Орлика, які собі дозволив драматург (але залишилося знущання над самим Орликом, про що далі). Найбільшою інтригою для мене залишалося, як вдасться театрові уникнути приниження Гетьмана Мазепи і вивищування над ним… Кочубея, що й було головною вадою п’єси. Я не могла собі уявити, що тут режисер «тупо» піде услід за Кримом. І від початку до самого кінця ми бачитимемо «послідовного самостійника» Кочубея, який усе підбиває Мазепу відділитися від Росії, а той усе не хоче. Тепер зупинимо перелік режисерських успіхів чи неуспіхів у боротьбі з вадами п’єси, а проаналізуємо, що ж маємо в підсумку всієї роботи залученого до постановки колективу. Зауважу, що акторський колектив гоголівців талановитий. З ним можна поставити все. Виконавець головної ролі Василь Голуб багато зусиль докладає, щоб його Гетьман мав гідний вигляд. Це нелегко, бо режисер значну частину часу то тримає його в спідній білизні, то змушує сидіти, опустивши ноги в ночви, і каятись, каятись, каятись… Мотря називає Мазепу боягузом, Любка – катом, «видатний самостійник» Кочубей рече щось зовсім фантастичне, з огляду на промосковську орієнтацію Генерального судді… У п’єсі Крима, щоправда, грубих звинувачень на адресу Гетьмана значно більше… З «ботанням по фені» у п’єсі і його залишками у спектаклі так контрастують сповнені шляхетності слова Мазепиних листів до Мотрі, два з яких звучать зі сцени! Є ще сцени, що сповнюють душу ніжністю або гордістю, і на мить забуваєш про всіляку абракадабру, щедро висипану на голови глядачів. На самому початку спектаклю Мазепа каже, що любив двох жінок – Мотрю й Україну, і занапастив обох. Чому це він занапастив Мотрю? Коли стати гетьманшею їй не вдалося через спротив батьків, 1707 року вона вийшла заміж за Семена Чуйкевича, сина Генерального судді Василя Чуйкевича. А щодо України… Якби не виступив Мазепа проти біснуватого царя московитів, не кинув цю іскру спротиву у віки – чи були б далі петлюрівці, упівці, шістдесятники, Незалежна Україна, Небесна сотня, герої АТО?.. А що вийшло у гоголівців? Уся ідея спектаклю за п’єсою А.Крима крутиться навколо… фалоса. Рушій всіх історичних катаклізмів – лють ревнивої Любки Кочубеїхи… Щоправда, до однієї-єдиної фрази звели у спектаклі вигадки А.Крима про те, що Любка шантажувала Мазепу, ніби Мотря – його донька. Хоч на тім спасибі. А от сцена, де Кочубей і Мазепа зображені хабарниками, у Павлюка смакується ще більше, ніж у Анатолія Ісаковича Крима… Що тут скажеш? Залишається хіба що посадити Мазепу біля тих ночов з червінцями на золотого унітаза, щоб опустити Гетьмана до рівня межигірського бандюковича… Оточення Петра І у спектаклі зображується сатирично… Але Петра чомусь неодмінно треба ставити на тумбу, щоб вивищувати над усіма. То Мазепі – сидіти в ночвах та замолювати гріхи, а цей собі марширує – Государь!.. Якщо приниження Гетьмана Мазепи – це давнє заняття всіх українофобів і «ватників», то зі спробою дискредитації Пилипа Орлика у Незалежній Україні я зустрічаюся вперше… У спектаклі Гетьман то шаблю йому до горла приставляє, то вичитує, мовляв, яйця курку не вчать, то Орлика режисер примушує стояти з відрубаною головою Кочубея в руці, бо, мовляв, Мазепа його призначив Генеральним суддею… Не відповідають дійсності обставини суду і страти Кочубея, які у п’єсі Крима сфальшовані для того, щоб Мазепа та Орлик постали катами… Невідомим для глядача залишається те, що Гетьман через Данила Апостола пропонував Кочубеєві й Іскрі тікати на Запоріжжя, але вони затялися довести справу до кінця і подалися до охтирського полковника Осипова… А на полтавській сцені мучать закованого в колесо Кочубея Мазепа й Орлик, тягають його, мов пса, на повідку. Побачать таке школярики, яких культпоходом приведуть на виставу – і для них назавжди бідний дядя Кочубей залишиться хорошим, а Мазепа з Орликом – жорстокими звірами. «Свирепый Орлик» залишився вірним ідеї Незалежності України до кінця і склав першу у світі Конституцію, в якій закріплювалися основи Справедливості, Гідності, Порядку, українського ладу і звичаю. За що ж йому така наруга? Звичайно, режисер Сергій Павлюк – далеко не безталанна людина, володіє прийомами модерного театру, тому місцями, якщо вдасться забути про вульгарну і брехливу попередню сцену, зворушує то Мазепа з маленькою Мотрею, то молоді козаки, що рвуться до бою: «Воля або смерть!», то Гетьман, який нарешті наприкінці вистави повторить цей клич – щоб потім знову каятись: «Простіть мене, я не зрадник…». Та хто вважає вас зрадником, Гетьмане, той або москаль, або сепар, або путлерівський агент! І подумалося, коли все скінчилося: Господи, стільки праці, стільки зусиль, стільки коштів – і що в результаті? Ще одна наруга над Гетьманом Мазепою. І вже не під Полтавою, а в самій Полтаві… А тепер запитання: кому це потрібно? Усі ці місяці, коли долинали вісті, що театр імені Гоголя то бере п’єсу Крима, то не буде її ставити, то ставить, але від Крима там, мовляв, уже нічого не залишилося, я запитувала різних людей, у чому причина такої палкої прив’язаності до настільки безграмотного твору. Чому, незважаючи на сумніви, гоголівці таки клюнули на Кримський гачок? Хоча б мали розуміти, що не виховаєш лицарів, обпльовуючи постаті, що стали символом Українського Опору сатані. Відповіді моїх співрозмовників були різними, але зводилися до трьох версій. Жодну з них я не можу ні підтвердити, ні заперечити. Версія перша. П’єса Людмили Старицької-Черняхівської «Іван Мазепа» не могла бути поставлена, тому що авторка давно у кращих світах і від неї не одержиш відкату. Версія друга. Коли після Майдану Гідності демократична громадськість очікувала від полтавського театру спектаклю про Мазепу, вчорашні регіонали та вишколені в команді головного полтавського мазепоборця культуртрегери вирішили на позір відповісти на ці очікування, а насправді – завдати мазепинцям, петлюрівцям, украм, укропам дошкільного удару. Версія третя не відрізняється від другої, але вбачається в цій диверсії не помста місцевих кочубеївців, а добре спланована акція гібридної війни на культурному фронті, здійснювана через путлерівських агентів впливу. Їх у Полтаві завжди вистачало, і на мазепоборчому фронті вони не раз світилися. Ось таке кажуть люди. Я ж, не маючи достатньої інформації, не можу з трьох версій обрати одну чи висунути якусь іншу. Може, читачі допоможуть?». Наприкінці статті авторка звертається з «Молитвою до Гетьмана Івана Мазепи: «Гетьмане-страднику, тисячі разів розіп’ятий, не прощай їх, бо відали, що творили, коли словом брехливим тебе ще раз убили. З воїнством козацьким устань із могили і звільни Полтаву від перефарбованої нечисті регідонської, від ефесбешників, що знову рвуться до влади, від новочасної кочубеївщини. Дай сили молодим, чесним і мужнім Лицарям зробити нашу Полтаву містом Української Свободи, Правди і Гідності!».

вгору

Матеріально-технічна база закладів культури

Волинська Ю. Жахи краєзнавчого музею / Ю. Волинська // Кременчуцький телеграфЪ. – 2015. – 8 жовт. (№41). – С. 2.
«У Кременчуцькому краєзнавчому музеї стіни вкрилися грибком і почали руйнуватися експонати. Як розповіла директор музею Алла Гайшинська, це сталося тому, що коли в 2014 році проводили в будівлю опалення, то пробили отвір у стіні й не стали його замуровувати – думали, що невдовзі мають замінити систему водопостачання. Але цього так і не зробили. Тепер у підвальному приміщенні, де знаходиться 10 залів-сховищ, дуже сиро, що не відповідає умовам зберігання експонатів. Також тут абсолютно неможливо дихати. Співробітники музею «позатикали» дірки старими матрацами, щоб хоч якось уберегти експонати, які помістили в підвал на зберігання через ремонт. Алла Гайшинська розповідає: «Коли ми починали лише мріяти про ремонт, то перше, про що говорили – це гідроізоляція і тотальна боротьба з грибком. Але, на жаль, пройшло десять років, і нічого. Коли нам утеплили стіни, уся волога почала спускатися вниз, у підвал, тому що немає вентиляції. Знаходитись тут довго не можна, винести усі експонати нема куди. Замкнуте коло. Ми скидаємось і купуємо спирт, протираємо те, що можна протирати: металеві, дерев’яні предмети. Паперові експонати переносимо нагору – вони під великим ризиком. Залишаються експонати із тканини та дуже велика кількість книг, які просто ніде діти. Якщо не вирішиться питання про вентиляцію і боротьбу з грибком – ми будемо змушені визнати, що ми губимо і гробимо державний музейний фонд України. І тому наше начальство має відібрати у нас експонати, бо ми не можемо їх зберегти». За словами головного хранителя музею Яни Гудзь, реставрація пошкоджених експонатів обійдеться дуже дорого. Жінка каже: «У сусідньому залі текло по стінах, опудала почали псуватися. Частково ми винесли їх на гору, щоб врятувати. Добре, що це не основний фонд. Те саме з предметами зі шкіри. На них з’являється пліснява, залишаються плями. Ми не зможемо нічого зробити самі. Треба буде лише шукати реставратора, а це немало коштує». Новенький ремонт у музейних залах також постраждав. Скрізь грибок, провалилася стеля і почали тріскатися стіни. Це сталося через те, що будівельники почали робити стелю до того, як замінили покрівлю на даху. Літо було сухе, а потім пішли рясні дощі – весь ремонт «потік» – обвалився гіпсокартон, а на стінах грибок лізе з-під штукатурки. 2 жовтня виконком міської ради прийняв рішення про консервацію незавершеного будівництва краєзнавчого музею, щоб зберегти експонати, а також результати вже проведених робіт. За словами начальника міського управління капітального будівництва Миколи Шендрика, на закінчення робіт не вистачає 12 млн. грн., з яких 6 млн. грн. – на загально-будівельні роботи і ще 6 млн. грн. – на облаштування експозицій».

вгору

Мірошниченко О. Краєзнавчий музей законсервують / О. Мірошниченко // Вісник Кременчука. – 2015. - 8 жовт. (№41). – С. 4.
«Останнім рішенням міськвиконкому 2 жовтня Кременчуцький краєзнавчий музей вирішили законсервувати. Пропозицію про такий будівельний підхід до вирішення проблеми музею виніс начальник міського управління капітального будівництва Микола Шендрик. Він зазначив: «Наше завдання – зберегти в музеї експонати, які без заходів консервації можуть прийти в непридатність». А полягають вони в тому, щоб зробити вентиляцію в підвалі, гідроізоляцію та полатати дах, який досі протікає. Хоча бюджетні гроші на покрівлю було використано ще два роки тому. Убезпечити таким чином експонати музею порадила спеціальна комісія, яка днями обстежила музей, повідомила його директор Алла Гайшинська. Як відомо, частину музейних експонатів із виставкових зал знесли до підвалу, де вони повинні були перечекати ремонт музею. Але він настільки затягнувся, що підвальні приміщення разом з усім крамом почала роз’їдати пліснява. Сирість і затхлий дух там нагадують звичайний погріб. Багатостраждальний ремонт Кременчуцького краєзнавчого музею почався у 2008 році. Але ще три роки він приймав відвідувачів. У 2011 році його експозицію закрили остаточно. За проектом ремонт музею був розрахований усього на 7 місяців, говорить Алла Гайшинська. За умови, що усі експонати разом із персоналом переїдуть до іншої будівлі. Але відповідного приміщення не знайшлося. Тож вирішили почати ремонт, поступово вивільняючи зали з переміщенням експонатів на вільні місця. Третій поверх звільнили повністю, поштукатурили стіни, пофарбували, стелю підбили гіпсокартоном. Оновленими приміщення простояли рівно до першого дощу. Без даху третій поверх залило водою, стіни промокли і вкрилися грибком. Гіпсокартон зі стелі обвалився. Дійшло до того, що співробітники музею підставляють відра у місцях, де протікає дах. Тепер на третьому поверсі потрібен ремонт після нового ремонту. Таким чином кошторис збільшується не лише за рахунок подорожчання матеріалів, а й через те, що його потрібно переробляти. За останніми даними, для ремонту музею необхідно 11-12 мільйонів гривень. Дата консервації будівлі, як і вартість, буде відома приблизно за місяць. У 2016 році Кременчуцькому краєзнавчому музею має виповнитися 50 років».

вгору

Белякова И. 7 лет пропадает Кременчугский краеведческий музей, а реставрации – конца не видно… / И. Белякова // Кремінь. – 2015. – 29 жовт. (№45). – С. 4.
«Открытие музея было началом создания в городе богатой культурной и исторической сокровищницы… Заместитель директора музея по научной работе Ирина Соколова рассказала о том, что Кременчугский краеведческий музей имеет много направлений, это и историческое, природоведческое, археологическое и искусствоведческое по Кременчугу и Кременчугскому району… Сегодня Кременчугский краеведческий музей закрыт для посетителей в связи с реконструкцией. На вопрос, когда же ремонт в музее все-таки закончится, Ирина Михайловна предложила обратиться к руководителю УКС, Николаю Шендрику, который является главным заказчиком строительных и ремонтных работ при исполкоме и знает сколько и чего потребуется для этого и когда же закончится этот многолетний ремонт? А может это банальное отмывание денег? Ирина Михайловна рассказывает, что же происходит с экспонатами во время так называемой реставрации: «Они находятся в фондовом хранилище в подвальном помещении. А в подвале повышенная влажность и как следствие – грибок, который наносит непоправимый вред особенно бумажным и тканевым предметам. Это очень заметно в осенний и весенний периоды, при перепадах температуры воздуха. Мы все силы прикладываем для сохранения экспонатов – чистим, просушиваем, проветриваем. Это отвлекает от научной работы, но это вынужденные меры». Грибок царит не только в подвальном помещении, но и в бывших экспозиционных залах. Как только переступаешь порог музейного здания – сразу в нос бьет резкий запах грибка, который провоцирует заболевание неизлечимого туберкулеза. Реконструкция началась в 2007 и была приостановлена в 2014 году. Строительно-ремонтные работы законсервированы, а для хранения экспонатов нужна вентиляция, которая отсутствует (на первом этаже, возле парадного входа, видны развешанные на тремпелях экземпляры старинной одежды – сюртуки, юбки, балахоны, вышиванки и так далее). Директор музея Алла Гайшинская в телефонном режиме сообщила, что работники Харьковского проектного института месяц назад определили процент строительных работ. А вот когда приступят к масштабной и окончательной реставрации – пока неизвестно. Почему же в результате 7-летнего ремонта в здании музея все гниет из-за отсутствия вентиляции? А может, эта реставрация затянется еще на долгие годы? И кто тогда ответит за испорченные исторические экспонаты? А о здоровье музейных сотрудников кто-нибудь помнит? А как же посетители?.. Сам собой напрашивается риторический вопрос: ну о каких таких аспектах регионального развития может идти речь, если музейное здание в Кременчуге вот уже 7 лет отремонтировать не можем? Кто в этом виноват и что же делать?».

вгору

На Хорольщині руйнується маєток архітектора Невських воріт та Петропавлівської фортеці / Влас. інформ. // Село полтавське. – 2015. – 19 листоп. (№45). – С. 6.
«У селі Вишняки Хорольського району руйнується пам’ятка архітектури. Маєток Оболонських, зведений понад 200 років тому за проектом архітектора Миколи Львова, історія пожаліла. Але сучасні часи, схоже, не настільки поблажливі до поміщицького будинку. Садиба потребує термінової реконструкції… Ошатна споруда маєтку Оболонських, збудована в 1805 році в стилі класицизму, досі вабить око. Центральний фасад будівлі з відкритим балконом розміщений навпроти Троїцької церкви. На другий поверх можна піднятися вишуканими східцями. Кругла зала викладена дубовим паркетом. Однак всередину туристів не запрошують. Приміщення втратило колишній блиск… Архітектор садиби Оболонських Микола Львів – один із найпопулярніших зодчих свого часу. Він автор Невських воріт та Петропавлівської фортеці у Санкт-Петербурзі. Можливо, колись їхня слава очікує і на полтавське дітище будівничого. Та щоб оновити приміщення, потрібні мільйони…».

У Краєзнавчого музею новий опікун – Дмитро Кравченко / Влас. інформ. // Кременчуцький телеграфЪ. – 2015. – 3 груд. (№49). – С. 6.
«Віце-мер з питань будівництва Дмитро Кравченко пообіцяв особисто контролювати реконструкцію краєзнавчого музею і назвав його головним об’єктом після будівництва школи-садка у 278 кварталі. За словами чиновника, ремонт у будівлі розпочнеться терміново, з даху. Зараз влада судиться з колишніми виконавцями будівельних робіт… Музей закритий на реконструкцію з 2008 року. У жовтні 2015-го міськвиконком ухвалив рішення про консервацію музею, бо музейний фонд почав псуватися».

вгору

Шрамко В. Про юридичні інновації, сферу культури та звернення громадян / В. Шрамко // Зоря. – 2015. – 15 груд. (№97). – С. 1.
На апаратній нараді, котра відбулася 7 грудня під керівництвом голови Лохвицької РДА В.В.Рязанова та за участі голови районної ради А.О.Храпаля, розглядалося, зокрема, питання «про стан матеріально-технічної бази, її зміцнення та забезпечення належних умов роботи закладів культури району. З цього питання доповідала на нараді головний спеціаліст відділу культури і туризму РДА Н.В.Плюйко… В районі не закрито жодного закладу культури, але поряд з цим існує потреба в реорганізації… Станом на 1 листопада із 47 клубних закладів 27 не опалюється, що негативно впливає на стан споруд і не додає їм привабливості в очах пересічних громадян. Проблему з опаленням мають і бібліотеки (із 34 тепло мають лише 14), також потребує осучаснення їх матеріально-технічна база. На жаль, за останні роки не здійснювалися заходи з придбання бібліотечного обладнання. Фінансування з місцевих бюджетів закупівель літератури для наповнення фондів бібліотек не здійснювалося. Незважаючи на існуючі негаразди, бібліотечні заклади роблять все необхідне для забезпечення обслуговування читачів. Щодо музеїв, то проблемним залишається народний літературно-меморіальний музей А.Тесленка у с.Харківці, стан якого на даний час аварійний. А краєзнавчий музей ім. Г.С.Сковороди нині потребує фінансової допомоги у створенні оглядового майданчика для демонстрації військової техніки часів Другої світової війни. У дитячих музичних школах району навчається 613 дітей, з них 69 – пільгових категорій. Для цих шкіл існує необхідність у поновленні бази музичних інструментів, технічних засобів, сценічних костюмів. Виступаюча, констатувавши, що фінансування сфери культури району є недостатнім, наголосила на тому, що якість і стабільність роботи цих закладів у великій мірі залежить від їх співпраці з органами місцевого самоврядування, що і є запорукою збереження традицій та культурної спадщини».

вгору

Музейна справа. Охорона пам’яток

Правденко О. У Полтаві вандали знову сплюндрували пам’ятник «Скорботна матір» / О. Правденко // Коло. – 2015. – 26 листоп.-2 груд. (№48). – С. 16.
«Пам’ятники жертвам нацизму у Пушкарівському парку вандали руйнують вже не вперше. Черговий акт вандалізму стався на початку листопада. Про це журналісти «Кола» дізналися із блогу історика та журналіста В’ячеслава Ліхачова. Він написав у своєму блозі: «Був сплюндрований пам’ятник «Скорботна мати», що в Пушкарівського парку. У роки окупації тут було розстріляно близько 15 тисяч євреїв, а також тисячі інших мирних громадян, учасників підпілля і радянських військовополонених. Меморіал був встановлений 1967 року. Вандал забруднив обличчя пам’ятника синьою фарбою і намалював шибеницю із карикатурним чоловічком, підписавши «Вальцман». Крім того, вандал не обмежився меморіалом «Скорботна мати». Також був осквернений окремий «єврейський» пам’ятник жертвам голокосту. Написи були зафарбовані працівниками благодійного фонду «Хесед». У прес-службі Полтавської обласної поліції повідомили, що жодних заяв про скоєний акт вандалізму їм не надходило. Щоб з’ясувати, в якому зараз стані обеліски, журналіст поїхала у Пушкарівський парк. Залишки слідів від синьої фарби ще трохи видно на меморіалі «Скорботна мати». Загалом варто зазначити, що це вже не вперше вандали здійснюють наругу над цими пам’ятниками. Монумент «Скорботна мати» вандали розмальовують щороку, а то й кілька разів на рік. На ньому малюють свастику або пишуть вирази на кшталт «Смерть жидам». Полтавка Вікторія розповіла: « Я мешкаю поряд біля парку, він практично у центрі міста, а вечорами майже не освітлюється. Цей меморіал розмальовують часто, я не раз бачила, як з нього змивають сліди фарби». Коли матеріал готувався до друку, подзвонили з Київського відділу поліції та повідомили, що проводять перевірку й шукають зловмисників».

вгору

Матеріал підготувала:                                                   І.О.Коваленко, провідний
                                                                                         бібліограф відділу інфор-
                                                                                         мації з питань культури
                                                                                         та мистецтва