ПОУНБ ім. І. П. Котляревського / Новини

Попри всі ідеологічні тортури Іван Миколайчук сказав своє слово в українському кіномистецтві. 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, 2 режисерські роботи. Премії, почесні відзнаки, звання заслуженого артиста України, Національна премія України імені Тараса Шевченка.

Заслужений діяч мистецтв України, кінооператор, режисер Сергій Лисецький у статті «Як знайшли та втратили Івана» (штрихи до портрета) (журнал «Кінотеатр», №3 за 2016 рік— вміщений на виставці до заходу) пише: «Іван у своєму творчому злеті мав дуже потужний старт і високу планку. Та не стелилася йому гладенька дорога, бо то були шляхи долання, здобутків і втрат на тому поступі крізь тортури буденності. І пошук себе, для самореалізації в потоці фільмовиробництва. У результаті — широкий діапазон ролей, образів, фільмів. А над усім тим домінують образи:Поета, що згуртував націю; Гуцула — щирої душі та нещасної долі; Козака-характерника Мамаєвої вдачі; Філософа Фабіяна з його резонами... Яке розмаїття постатей... Та врешті — то один образ. Тільки в різних іпостасях. Образ людини, що одвічно прагне щирої правди, істини, справедливості та волі. Одвічна райдужна мета, що об’єднує люд у народ і скеровує його потугу. В тому суть і цінність творчого доробку Івана. Якого начебто випадково знайшли, та якось безтямно і передчасно втратили».

15 червня Івану Миколайчуку виповнилось би 75. Напередодні цієї дати відділ мистецтв влаштував кіновечір, під час якого демонструвався документальний фільм заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної спілки кінематографістів України, режисера Василя Вітра «Іван Миколайчук. Тризна».

Незважаючи на стрімкий злет у кінематографі, успіхи, свою вроду, яку можна було б назвати біблійно-містичною, Іван був контактним і простим у стосунках з людьми. Про цю та багато інших якостей Івана у сповіді-спогадах людей, що зустрічалися на його життєвому шляху. Фільм — зізнання в любові до Івана, заклик берегти таких людей за життя, світлу пам’ять про них для нащадків. І живі, і мертві складають духовний космос народу.

Поїздки по місцях колишніх зйомок. Події, що переживали разом з Іваном. Спогади рідних та близьких людей, роздуми колег. Іноді Іван сам розповідає про себе фрагментами своїх кіноролей. Колись він пояснював: «Кіно здавалося мені мистецтвом високим і витонченим. Мене вразило, що великі й найбільш напружені, найбільш емоційні епізоди могли розігратися без будь-яких слів, що природною, «нефорсованою» пластикою можна передати найтонші і найневловиміші нюанси. І найбільше потрясіння — крупний план, коли бачиш очі людини і в них читаєш усе». На екрані Миколайчук — сумний та веселий, філософ та лукавець, трагічний та замріяний, неосяжний у своїй багатоманітності. Все це на крупних планах. Він запам’ятовувався навіть тоді, коли роль була «ніякою», він «витягував» роль завдяки своїй особистості та вмінню створити образ. Він створював різні характери. І багато себе залишив у кожному створеному ним образі. Життя й кіно були для Івана Миколайчука тотожними поняттями, що визначали саме його існування. Спостерігаючи за ним, починаєш розуміти всю мистецьку силу того кіно, символом якого він став. Мистецтвознавець Вадим Скуратівський говорив, що в українському кінематографі Миколайчук був явищем, що “катастрофічно наближалося до геніальності”.

З передмовою до фільму виступив історик і тоеретик кіно і телебачення, археолог кіно, кандидат мистецтвознавства Сергій Гавриленко. Він також подарував бібліотеці два томи книги активного організатора телевізійного процесу в Україні, відомого теоретика і дослідника телебачення, провідного автора законопроектів у сфері ЗМІ Івана Мащенка «Телебачення України». Від адміністрації Бібліотеки за подаровані книги, методичну допомогу у підготовці та участь у заходах із циклу «Українське поетичне кіно» кінознавець отримав подяку. Її вручила куратор заходу, завідувач відділу мистецтв Галина Вікторова. Окрема подяка від користувачів Бібліотеки.